Сьогодні заходи Центру Студентського капеланства Львівської Архиєпархії УГКЦ рідко можна уявити без задумливого хлопця у окулярах – Василя Ракочого. Кілька років тому, Василь приїхав до Львова із Кам’янця-Подільського і навіть не уявляв, що віра стане органічною частиною його життя, яка надаватиме сенс і смак повсякденню. Чому Центр Студентського капеланства вчить знаходити відповіді на складні питання? Чи бувають програмісти вірянами та чому теорія еволюції насправді не суперечить християнському світогляду? Про це та більше ми поспілкувалися із студентом спеціальності кібербезпека “Львівської Політехніки” Василем Ракочим.
Джерело: Духовна велич Львова
— Твоя спеціальність називається кібербезпека. Це означає, що ти стоїш на сторожі нашої країни у інформаційному плані?
— На сторожі, це дуже гучно сказано, але дійсно я проводив лекції для школярів, студентів та військових про кібербезпеку, про те як себе захистити, що робити коли людина потрапляє у ситуацію, коли ламають акаунт, знімають кошти з картки та інші неприємності.
— Знаю випадки, що люди, які приїздили на навчання в університет до Львова зразу були атеїстами, а потім вже наприкінці магістратури, розуміли, що вони міцно увійшли у певну християнську спільноту, інтегрувалися у духовне життя міста. Чи був у тебе такий досвід?
— Коли я приїхав до Львова, то був, можна сказати, атеїстом. У Бога я, на той момент, вірив, але у мене були важкі стосунки з релігією. Після першої сесії, я побачив запрошення на англомовний табір і там було питання: “Чи готовий ти говорити на Біблійні теми?”. Я собі подумав, що не дуже цього хочу, але бажання покращити свою англійську було для мене важливим. Це виявився проєкт протестантів. Разом із ними я переглянув свої відносини з Богом. І тоді запитав себе: “Мої відносини з Богом будуть у рамках якої релігії?”. Обрав УГКЦ. На той момент я роздумував і про православ’я ПЦУ, відвідав мусульман, римо-католиків, протестантів, і зупинився на греко-католиках. У Львові я почав ходити у різні церкви, а потім подумав, що найкраще відвідувати ходити у той храм, де говоритимуть до студентів і для студентів. Так, потрапив у храм блаженного Олексія Зарицького. Почав долучатися до Центру Студентського Капеланства з поїздки на море, згодом на Схід, щотижневих заходів як от “Кава з капеланом” та “Студдень”.
Зараз я розумію, що капеланство дало мені досить багато.
— Наприклад, що тобі дало капеланство?
— Перш за все, навчило мене правильно ставити питання і не боятися складних відповідей. Капеланство, у певній мірі, дало мені можливість зовсім по-іншому подивитися на себе. Дало потужних вчителів. Як в особі самих капеланів, так і людей дотичних. Також капеланство розвинуло деякі мої якості про які я раніше думав, що то слабкості. Капеланство закцентувало мою увагу на ситуації з війною на Сході України, на поняттях націоналізму та патріотизму.
— Чому у тебе були складні відносини з Богом до вступу в університет? Можливо тому, що у молодіжному середовищі модно бути атеїстом чи агностиком?
– У старших класах моя найкраща подруга стала сатаністкою. У мене виникло бажання її “повернути”, зробити знову християнкою. Але на той момент на чимало питань духовного життя, я і сам не мав відповідей. Це були питання, наприклад, про походження світу, еволюцію, як поєднувати це з християнством? Також питання відносно того, як маючи у світі стільки зла, можна вірити, що Бог добрий?
— Зазвичай є такий стереотип, що програмісти далекі від релігії.
— Тут частково погоджуюся з цим, бо це мейнстрім, але я також знаю чимало технічних спеціалістів, філологів, журналістів, поетів , які не бачать за цим всім Бога. Це не є питання конкретної спеціальності. Я так само знаю чимало програмістів, які є активними християнами. Тут взагалі не йдеться про приналежність професії, треба говорити у контексті кожної окремої людини і її шляху. Життя довге.
— Серед студентів можна почути тезу про те, що християнство дуже обмежує і через це у ньому некомфортно.
— Християнство спочатку здається обмеженням, але згодом я усвідомив, що насправді в ньому є свобода. Якщо дивитися на Божі Заповіді у контексті того, що робиш це – і все добре, або не робиш це – і не добре то це виглядає як обмеження, а , насправді це щось на кшталт інструкції з використання телефону. Ти можеш телефон кидати у річку? Можеш, ніхто тобі цього не забороняє, але знай якими можуть бути наслідки, тож дій відповідно. У цьому плані, християнство для мене є тим, що допомагає не загубитися у свободі і вседозволеності цього світу. Своєрідний компас. Коли ж я можу робити все, що завгодно і здається, що лімітів немає, життя спершу стає цікавим і непередбачуваним, а потім дуже нудним і одноманітним. Бачу, як я інколи тікав від глибинних запитань душі у все, що є навколо: у комп’ютерні ігри, подорожі, творчість, роботу, різні залежності. Кожен з нас біжить втікає від чогось кудись, але за цим бігом стоїть дещо більше.
— А чи буває таке, що твоє студентське оточення насторожено ставиться до твоєї залученості у життя християнської спільноти?
— Момент того, що я не такий як всі мені закидали неодноразово упродовж життя. І я це нормально сприймаю. Кожна людина є унікальна і робить свій вибір. Це мій вибір і я знаю чому зробив його. Водночас, серед мого оточення є друзі-атеїсти і ми цілком нормально з ними спілкуємося. Просто є теми на які ми поки що не спілкуємося.
— Нещодавно я брала інтерв’ю у одного відомого християнського блогера і він зазначив, що, на його думку, християнство навчає маскулінності. Чи це так, на Твій погляд?
— Відносно фрази, що християнство вчить маскулінності, то з цим я погоджуюся, але за однієї корективи, християнство з добрим прикладом чоловіка вчить маскулінності. Християнство лише з “Галицькою побожністю” не може навчити маскулінності. З християнських міркувань я став частиною Молодіжного Націоналістичного Конгресу (громадської організації), поїхав на базовий військовий вишкіл у навчальному центрі УДА . Бо я розумію, що важливо бути здатним захистити себе, рідних, близьких і Україну. Згодом, завдяки друзям і наставникам, я зрозумів, що не обов’язково захищати Україну з автоматом у руках, це можна робити також своїми мізками і не тільки.
— Що б ти порадив студентам, які хотіли б, наприклад, зайти до храму, але ще вагаються?
— Не бійтеся. Людина, що живе дуже обережно, в середньому, за рік робить 1-2 серйозні помилки. Людина, що наважується на ризик і живе активно, в середньому за рік робить 1-2 серйозні помилки. Насправді студентські роки – це прекрасний час, щоб пізнавати і пробувати. Щоб шукати себе і людей навколо. Колись наш викладач історії сказав, що Львів стоятиме ще довго, чого не можна сказати про нас. Тому не бійтеся пізнавати, шукати і ставити питання, а також знаходити на них нелегкі відповіді.