Церква Успіння Пресвятої Богородиці в Крилосі, споруджена з кам’яних блоків Успенського собору, перші відомості про який маємо з літописів. Його спорудження розпочалось в середині ХІІ ст.¹, а у 1187 р. в княжому храмі було поховано Ярослава Володимирковича, прозваного в “Слову о полку Ігоревім” Осмомислом.
Успенський собор являв собою укріплену цитадель, поруч з якою містився княжий і митрополичий двір². Крім того, храм став місцем інтронізації галицьких князів. Збереглися джерела, які засвідчують церемонії окняжіння в соборі Данила Романовича у 1211 р. та 1238 р.³
Батиєва навала 1241 р. хоч і пошкодила, однак не знищила головну святиню Галича. Остання літописна згадка про собор датується 1254 р.: «Узявши ж воїв, Роман, ішов день і ніч. І коли вони несподівано напали на них, [воїв Ізяслава Мстиславовича], то той, не маючи змоги куди втекти, вибіг на склепіння церковні, куди ото вибігли були беззаконні угри. І стояв навколо нього князь Роман, [a] вони, [вої Ізяславa], умирали од спраги без води⁴. З документу довідуємось, що галицький князь Ізяслав Володимирович оборонявся від Романа Даниловича в Успенському соборі, який тоді ще залишався цілим та неушкодженим⁵.
Від середини ХІІ і до ХІV cт. Галицька єпархія входила до складу Київської митрополії. Однак, остаточний переїзд у 1299 р. київського митрополита Максима до міста Володимира на Клязьмі, спричинив миттєву реакцію Романовичів. У зв’язку з цим Юрій І Львович домігся канонічного дозволу візантійського імператора Андроніка ІІ та константинопольського патріарха Афанасія І на піднесення Галицької єпархії до ранґу митрополії та висвячення першого галицького митрополита Нифонта⁶.
У 1458 р. Отто з Ходеча, руський воєвода та галицький, коломийський і снятинський староста, разом зі своїм братом Станіславом, львівським старостою, отримав від польського короля Казимира Яґайловича, ктиторські права на Крилоську катедру та монастир⁷. За цією грамотою, ктитори мали право духовного суду над селянами з церковних маєтків і православними священниками, а також дозвіл збирати церковні податки з православного духовенства на умовах, які колись були визнані галицькими митрополитами⁸. В цьому році, вперше згадується в документах крилоський святоуспенський монастир⁹. Тоді ж, буллою папи Пія ІІ галицька катедра знову, як це було до 1303 р., стає суфраганією Київської митрополії¹⁰.
Після відкритого визнання Йосифом Шумлянським зверхності папи римського унійні святителі спробували відібрати у львівських владик Успенський собор у Крилосі, ті захищали свої прероґативи фундаційною грамотою 1539 р.¹¹ Цього ж року, через погіршення становища Успенської митрополичої катедри, її було інкорпоровано до Львівського владицтва та надано новий еклезіальний статус, як однієї з трьох конкатедр, що відносить її до юрисдикції Макарія Тучапського¹².
Досі невідома точна дата доки існував Успенський собор. Однак, у листі львівського єпископа Макарія за 1548 р., згадано у Крилосі «церкву велику» з дванадцятьма соборними священниками¹³. З цього довідуємося, що будівля княжого Успенського собору проіснувала до середини XVI ст. виконуючи функцію митрополичої катедри, а пізніше монастирського храму та служила катедрою відновленого у 1535 році єпископства Львівського, Галицького і Кам’янецького.
Цінним є свідчення єпископа Гедеона Балабана, з якого довідуємось, що у 1576 р.: «… наїхав на трон єпископський на Крилос і застав при столичній церкві Євангеліє надпрестольне, а це свідчить, що була положена з давніх літ¹⁴. Цей факт дозволяє припустити існування княжого храму до ХVI ст. Поза тим, у інвентарному описі 1749 р. зазначено, що у першій половині XVIII cт., на місці давньої катедри були ще добре видні кам'яні розвалини¹⁵.
Після припинення існування Успенського собору, з його будівельного матеріалу, на віддалі 12 м від собору, споруджено церкву Успіння Пресвятої Богородиці, закладену на зразок старої княжої катедри як триапсидну чотиристовпову однобанну святиню¹⁶.
В історіографії є декілька версій щодо часу побудови Успенської церкви. За однією із них її датують 1535 р.¹⁷, на основі віднайденої в обрамлені північних дверей надгробної плити Марка Шумлянського – одного із фундаторів храму¹⁸. Текст на плиті виглядає так: «Господь Всемогутній Великий. Тут лежить Марко Шумлянський, на Великих і Малих Шумлянах дідичний пан, церкви цієї кафедральної галицької Успіння Пресвятої Богородиці Крилоської фундатор. Жив літ 85. Помер за короля польського Сигізмунда-Августа року Божого 1535¹⁹.
Однак особа фундатора, як і саме датування викликає серйозні сумніви, позаяк окрім нагробної плити встановленої на початку ХVІІІ ст. Йосифом Шумлянським більше не збереглось документу, який би міг підтвердити дані з епітафію. Єдине джерело – лист єпископа Макарія Тучапського від 1 липня 1548 р. звідки довідуємось, що Марко Шумлянський був в числі ктиторів, яких було направлено до Крилоса, для відбудови нової церкви, поблизу старої. Однак окрім М. Шумлянського ктиторами також були: Васко Лагодовський, Станимир і Олехно Замоські та Федір Загвоздецький²⁰. Лист 1548 р. це єдиний аргумент, що підтверджує дані з епітафію.
Іншої думки дотримувався львівський історик мистецтва – Володимир Вуйцик. Він вважав, що архітектура Успенської церкви в Крилосі не є характерною для першої половини ХVI cт.: «…Святиня збудована у явно виражених ренесансових формах, які поширились на наші землі з другої половини XVI ст…²¹.
Саме В. Вуйцик вперше опрацював архівні матеріали про церкву Успіння Пресвятої Богородиці в Крилосі, висвітливши їх у науковій розвідці, а також ввів в науковий обіг 1584 рік як дату зведення храму.
Ця дата розміщена зовні на центральній апсиді, під вікном довкола круглої ніші в одному із двох написів: АФПД [1584] // РОМАН ІВАНОВИЧ. До слова, традиція поміщення у центральній апсиді блоків з датою побудови і фресковим зображенням Богородиці є характерною і часто зустрічається на інших храмах, так само як і закладення наріжного каменю під час побудови святині²².
Ще одним підтвердженням цього датування, є віднайдений Йосифом Пеленським витяг з церковного інвентаря від 17. 06. 1841 р. котрий зберігав у каплиці Св. Василія Великого поблизу храму. У інвентарі було вказано, що існуюча Успенська церква побудована у 1584 р.²³ Також цей же рік віднаходимо в листі крилоського священика Івана Собчака 1917 р. до цісарсько-королівського староства Охорони Старинностей, щодо пошкодження святині після Першої світової війни.
Лист до Охорони Старинностей. Джерело: ЦДІАУЛ Ф. 616, оп.1 спр. 90. Арк 48 (клікнути для збільшення)
Сучасні дослідження В’ячеслава Корнієнка доповнюють версію В. Вуйцика, згідно якої храм датується 1584 р. Позаяк, досліднику вдалось прочитати ще один напис-графіті: «РОМАН СОМКО, АФО (1579)».Також дослідник зазначив, що графіка літер відповідає датуванню, яке бачимо в тексті графіті²⁴.
Окрім того, дослідник з Києва не виключає, що ім’я згадане в двох написах: Роман Сомко та Роман Іванович, могло належати одній і ті же особі – Роману Івановичу Сомку, котрий міг бути одним із фундаторів, або ж ктиторів Успенської церкви²⁵.
Щодо розташування плит справа наліво (хоча логічно було б розташувати їх зліва на право), то скоріш за все їх переставили місцями будівничі в часі відбудови храму, ймовірно після турецького нападу 1676 р. Тим паче, що на споруді зустрічаються й інші написи-графіті, вторинно використані з княжого собору, які є повернуті догори або набік.
Тому, в світлі сучасних досліджень епіграфічних джерел церкви, та на основі архітектурних спостереження, прийнято вважати, що церкву Успіння Пресвятої Богородиці у Крилосі було закладено 1579 р., а завершено будівництво у 1584 р.²⁶
Тому, на наше глибоке переконання фундатором храму не міг бути Марко Шумлянський, який помер за 49 років до того , як було зведено святиню. Віднайдена ж епітафія походить з початку XVIII cт., ця надмогильна плита закладена єпископом Йосифом Шумлянським далеким предком якого був вищезгаданий Марко.
Все більше фактів схиляють нас до думки, що спорудженням храму Успіння Пресвятої Богородиці відбувалося за єпископа Гедеона Балабана, який з 1569 р. перебував у Крилосі²⁷. А у 1576 році був висвячений на сан єпископа зробивши своїм осідком Крилос, створивши при Успенському монастирі друкарню²⁸.
Фото документу XVIII cт., зі згадкою при монастирі в Крилосі єпископа Гедеона Балабана. Джерело: Ф. 684, оп.1, спр. 2088, арк 1. (клікнути для збільшення)
Одним із доказів цього твердження є те, що ще у 1539 р. один з представників роду Балабанів – Михайло Балабан — був серед ініціаторів відновлення Галицької православної катедри²⁹.
Серйозним аргументом на користь Гедеона Балабана яко фундатора церкви в Крилосі маємо той факт, що: «…Завзятість архієпископа Суліковськовського дійшла до того, що в середу 24 грудня 1583 року за старим, а 3 січня 1584 року за новим календарем напередодні руського Різдва він наказав своєму братові Войцеху Суліковському, деяким духовним особам і озброєній челяді повикидати попів і люд, які зібралися на богослужіння, з міської церкви св. Юра, Миколая та інших і опечатати їх. На той час руського єпископа Балабана не було у Львові, і коли відомість про це дійшла до нього він вніс протестації до ґродських актів у Львові і в Галичі…³⁰.
Виникає логічне питання, якщо єпископ Гедеон Балабан був відсутній у Львові на момент введення нового календаря, то чи не був владика в цей час зайнятий спорудженням катедри в Крилосі?
Крім того, джерела свідчать, що єпископ Гедеон Балабан боровся за права ченців Крилоського монастиря. Відтак, у 1581р. представив на розгляд польського короля Стефана Баторія грамоту галицького князя Лева Даниловича, видану кафедральному соборові Успіння Пресвятої Богородиці в Крилосі 1301 р., яку король леґітимізував³¹. Згідно цього документу, галицький князь надавав монастирю земельні володіння і встановлював повинності, а саме суди та церковних людей, що повинні служити і підпорядковуватись церкві. Вдруге грамота князя Лева була визнана правочинною в новому дискурсі 1 жовтня 1592 р. королем Сиґізмундом ІІІ. В черговий раз цей привілей князя Лева було підтверджено 12 лютого 1691 р. Яном ІІІ на прохання єпископа Й. Шумлянського та 16 вересня 1716 р. королем Августом ІІ з ініціативи Атаназія Шептицького. Сучасному досліднику Олегу Купчинському вдалось довести, що грамота Лева Даниловича є фальсифікатом, створеним василіанами, задля підтвердження своїх прав на монастир³².
Цікавою є згадка Успенської церкви в Крилосі 1595 року в універсалі митрополита Михайла Рогози щодо справи Гедеона Балабана³³. З документу довідуємось про те, що Успенська церква в Крилосі у 1594 р. зазнала татарського нападу³⁴, у зв’язку з чим Гедеон Балабан просить у архиєпископа Михайла Рогози коштів на її відбудову. Однак, останній не поспішає з допомогою, натомість як приклад приводить Успенську церкву та Онуфріївський монастир у Львові, які після татарського нападу були відбудовані за рахунок пожертвувань парафіян.
У 1676 р. Успенська церква в Крилосі зазнала чергового турецько-татарського нападу. Тоді церкву було пограбовано та знищено укріплення, зведені навколо неї. У зв’язку з цим, 12 липня 1679 року львівський єпископ Йосип Шумлянський подарував церкві новий реманент, про що довідуємось з його запису однакового змісту, залишеному на перших аркушах книг, котрі були передані на руки тогочасного священика Григорія Дубасовича³⁵. Йосиф Шумлянський профінансував відбудову святині³⁶.
У 1699 році на відбудову катедри в Крилосі львівське Ставропіґійське братство виділило 2 тис. злотих³⁷. Святиню було відбудовано з фундаменту у ренесансному стилі³⁸. Разом з тим, було відновлено занедбаний монастир, що функціонував при галицькій катедрі з ХII-XIII cт., а також збудував навколо святині оборонний мур з чотирма наріжними вежами та в'їздною брамою³⁹.
По завершенню робіт у 1702 р.⁴⁰ (дата розміщена в фронтоні північних дверей храму), в обрамленні північних дверей церкви було вмуровано епітафію з написом, з якого дізнаємося про предка Й. Шумлянського, нащадка боярського роду, дідича Марка Шумлянського. Тоді при Успенській церкві сформувався цілісний ансамбль Крилоського катедрального монастиря з єпископською резиденцією⁴¹.
Із духовного заповіту єпископа стає відомо, що після відбудови катедральної церкви Йосип Шумлянський офірував більше ніж 20 тис. польських золотих, щоб з цієї суми відновити іконостас і виставити на ній середню баню, позаяк через недбалий нагляд будівничого та завалилася. В даному випадку йдеться не про первісну баню, а про нову, відбудовану після турецького нападу 1676 р. Іконостас же був виконаний на поч. 1740-х років.
З 1685 р. і до 1740-х рр. Йосиф Шумлянський провів масштабну адміністративну реформу, яка охопила три крилоси-офіціалати. Виявом змін стало поетапне усунення єпархіального крилосу-капітули від управління владицтвом та передача повноважень монахам Василіанського чину. Складовими цієї реформи, яку завершили вже наступники Шумлянського – львівські владики Варлаам та Атаназій Шептицькі, було упровадження монахів-василіян до Галицької катедри 1707 р. та передача їм під опіку крилоського монастиря, ігумен якого обійняв уряд генерального намісника-офіціалата. Одним з перших офіціалів Галицького крилосу – офіціалату в 1709 р. став василіянин Кирило (Шумлянський). Повний контроль над храмами Галича львівські єпископи встановили у 1740 р. коли у місті відбулася генеральна візитація⁴².
Цікавою є згадка про стан Успенської церкви в Крилосі, в реляції Львівського єпископа Льва Шептицького 1761 року римській курії про стан єпархій і церков у єпископатах Львівському, Галицькому, Кам'янецькому. У цій реляції також згадано баню крилоської церкви: "Первісна церква від старости, так і з причини різних нападів неприятельських на вітчизну нашу давно вже упала; ту, яка нині існує, побудував з каменю преосвященніший Йосиф Шумлянський, єпископ Галицький, Львівський і Кам'янецький. Баня, яка возвишалася всередині, завалилася за часів мого безпосереднього попередника, пречеснішого Атаназія, на її місці цей же велів пристосувати нову дерев'яну – ради меншого тягару. Уже за мого правління вона на задній частині від сходу була пошкоджена, але я велів власним коштом направити її⁴³. Як випливає з наведеної реляції, баня, яку споруджено стараннями Йосифа Шумлянського, зруйнувалася у першій половині XVIII ст. і тодішній єпископ Атанасій Шептицький збудував дерев'яну, яку між 1746 та 1761 роком відремонтував єпископ Лев Шептицький.
З 1763 р. почалася ліквідація Успенського монастиря в Крилосі і переміщення ченців у Славіту⁴⁴. Остаточно монастир було ліквідовано у зв’язку з йосифінською касацією у 1783 р. 13 серпня 1783 р. єпископом Петром Білянським відбулося освячення церкви⁴⁵, яка з того часу стає парохіальною⁴⁶. В документі також зазначено, що після відбудови церкви Йосифом Шумлянським і до 1783 р. храм не був освячений, що на наш погляд виглядає малоймовірним.
Наприкінці ХVIII – на початку XIX cт. було розібрано оборонні мури довкола монастиря. А у 1800 році через аварійний стан споруди, святиню було закрито — за Губерніальним розпорядженням від 26 серпня 1815 р., висланим на руки крилоського пароха о. Парфоновича: спираючись на висновок інженера і комісара Швабе, який рекомендував протягом чотирнадцяти днів забрати з церкви все рухоме майно, а богослужіння проводити в каплиці під дзвіницею, де упродовж дев'яти років відбувалися відправи, другий ярус якої слугував дзвіницею.
В 1815-1825 рр. під керівництвом львівського будівничого Християна Берґера, коштом митрополита і кардинала Михайла Левицького церкву було відремонтовано. Під час реставрації, було розібрано стіни на півтора сажня, зміцнено церковні мури і скріплено їх анкерами. Склепіння замінено плескатою стелею, влаштоване дерев'яне перекриття над об'ємами церкви. З того часу святиня отримала чотириспадовий дах без бані⁴⁷. Також було укріплено храм насипом річкового каменю та закладено вікна у північній і південних стінах бабинця.
У 1864 р. знову постало питання реставрації, і уже тоді заготовлено для цього будівельний матеріал. Чергова реставрація відбулася наприкінці ХІХ ст. Тоді храм було накрито гострим чотириспадовим дахом з сигнатуркою⁴⁸.
У 1882 р. церкву Успіння вперше фахово обстежив в архітектурному відношенні професор львівської політехніки Юліян Захарієвич. Вивчивши її в натурі та провівши докладні її розміри, архітектор Захарієвич беручи до уваги стильові особливості датує святиню XVII – початком XVIII cт.⁴⁹.
У 1884 р. Ізидор Шараневич спільно із залуквянським парохом Левом Лавренським провели в храмі археологічні розвідки. Відслонивши фундаменти церкви, що муровані з алебастру, привезені десь з околись с. Сокіл, при північній стіні церкви, очевидно, з надвору, віднайдено могилу Марка Шумлянського. Надмогильна плита була заслонена бічним вівтарем, лежала тоді по внутрішньому боці тої самої стіни. А при південній стіні церкви, знайшли мурований гробівець з великою кількістю людських костей. Як вважав І. Шараневич цей гробівець походив вже з пізніших часів⁵⁰. Львівський археолог також стверджував, що довкола церкви під поверхнею нинішнього терену міститься багато румовища, яке походить з горішньої частини цієї кілька разів руйнованої і знов реставрованої церкви. З західної сторони церкви виявлено фундамент п'ятикутної вежі, мурованої з ріняків та пісковика, і таких веж, сполучених між собою цегляним муром, мало бути чотири. У своєму рефераті О. Чоловський розглядав цей мур з вежами як оборонну споруду старого собору. Відтак, Я. Пастернак, відкопавши у 1940 році частину муру в північно-східному кутку "цвинтаря", що кругом церкви, був переконаний, що це була оборонна цегляна огорожа, яку поставив Марко Шумлянський довкола своєї церкви⁵¹. Хоча насправді, ця цегляна стіна з вежами була зведена у 1702 р. Йосипом Шумлянським.
У 1890 р. Ізидор Шараневич і Олександр Чоловський, ще раз взялися обстежувати фундаменти апсид, нави та притвору, де в їх муруванні було виявлено недбало змуровані великі блоки тесаного каменю з залишками різьбленого орнаменту і фрескового живопису⁵². Копав О. Чоловський і в середині Успенської церкви, перед "царськими дверима" заглибився дослідник до 3 м, та крім дрібного румовища нічого там не знайшов⁵³.
Під час першої світової війни церква була сильно поруйнована. В червні 1915 р. гарматним обстрілом повністю знищено дахові конструкції. У південній стіні нави на місці першого від бабинця вікна утворився великий отвір, пошкоджено карнизи.
Фото храму з пошкодженою південною стіною.
Не меншого руйнування зазнав інтер'єр, внаслідок чого пропав старий іконостас, фундований Йосифом Шумлянським. Біля церкви згоріла дерев'яна дзвіниця на мурованій каплиці, у якій зберігався парафіяльний архів і бібліотека, що також згоріли. Як пише Лев Левинський: «Тепер побачити можна завалене нутро церкви з вистаючими стовповими бальками, серед котрих завішений скелет іконостасу гарної композиції⁵⁴.
Фото пошкодженої вівтарної частини 1916 р. Джерело: Фототека Національного музею ім. митрополита Андрея Шептицького.
За сприяння консерваторів, у 1916 р. було складено кошторис на відбудову катедральної церкви в Крилосі. Згідно кошторису були передбачені наступні роботи: замурування пошкоджених стін, перекриття даху, замурування двох віконних отворів, відновлення 4 вікон. Загальна сума коштів необхідних для відновлення святині – 7233 крон⁵⁵. Та, на жаль, австро-угорський уряд не знайшов коштів на відбудову церкви. Тоді місцеве населення спільно з патроном Крилоса – митрополитом Андреєм Шептицьким звернулися до львівського архітектора Лева Левинського для виготовлення проектно-кошторисної документації. Л. Левинський спроектував два варіанти як би мала виглядати святиня. За першим – церква ставала більш схожою на костел, при цьому не піддавалася серйозній перебудові. Необхідна сума для цих робіт становила 62 000 злотих.
Перший проект відбудови храму Л. Левинським. 1925 р. (клікнути для збільшення)
За другим варіантом відбудови, храм мав бути підданий серйозній перебудові, відтак і сума проекту була значно більшою.
Другий проект відбудови храму Л. Левинським (клікнути для збільшення)
Та, на жаль, ні один, ні другий проекти не були втілені в життя, оскільки не вдалось зібрати необхідної суми. Церковний комітет зіґнорував фаховий, затверджений воєводським консерватором проект, найнявши, заради дешевизни, звичайного мулярського майстра Г. Кноблоха, котрий завершив реставраційні роботи в 1926 році. У 1929 р. художник Антон Манастирський виконав іконостас, тільки з намісним рядом.
Для пристосування церкви під краєзнавчий музей у 1972-1976 роках ремонтно-реставраційні роботи⁵⁶ проводилися працівниками Львівської спеціальної науково-реставраційної виробничої майстерні.
Під час реставрації, у 1974 р. під грубим шаром тиньку в північно-східному куті бабинця на висоті 125 см від підлоги було виявлено прекрасний білокам'яний рельєф, на якому зображений двоногий крилатий дракон, що летить вправо. З пащі чудовиська вириваються язики полум'я, що нагадують стилізовану гілку рослини⁵⁷. На думку В. Вуйцика в цьому рельєфі прослідковується витвір романського мистецтва ХІІ ст., що підтверджує зооморфний мотив, стиль, матеріал і техніка виконання.
Фото дракона.
Схожими зразками галицького дракона є рельєфи західного фасаду церкви Св. Якова в Реґенсбурзі, датовані ХІІ ст. Про наближеність його архітектурного вистрою до декору Успенського собору відзначав ще Ярослав Пастернак. Аналогія також простежується на порталі притвору крипти Св. Леонарда на Вавелі в Кракові, датовані поч. ХІІ ст., та романські рельєфи тимпанів Саксонії і Тюрингії.
У 1999 р. колектив інституту "Укрзахідпроектреставрація" під керівництвом Івана Могитича розробив проект відбудови, який вдалось реалізувати 2001-2002 рр. Відтоді святиня набула сучасного вигляду⁵⁸.
Отже, ґрунтовне опрацювання історіографічних та джерельних матеріалів допомогло заповнити білі плями історії храму Успіння Пресвятої Богородиці в Крилосі. Зокрема, стало відомо, що Успенський собор проіснував до другої половини ХVI cт., після чого був розібраний на будівельний матеріал, який повторно використано для будівництва церкви Успіння Пресвятої Богородиці та каплиці Св. Василія на фундаментах собору. Вдалось віднайти і чимало переконливих доказів того, що фундатором храму був визначний церковний діяч – владика Гедеон Балабан. Адже зведення храму припадає на час його єпископства. Крім того, запис у напрестольному євангелії свідчить про те, що своїм єпископським осідком єпископ Гедеон зробив саме Крилос. Також, владика Гедеон виступав активним захисником прав Успенського монастиря, при якому створив друкарню.
Список літератури та джерел
1. Архивъ Юго-Западной Россіи, издаваемый коммисіею для разбора древнихъ актовъ. – Кіевъ: Ун-тская типографія, 1904. - Ч.1. – Т. 10. – С. 109.
2. Архивъ Юго-Западной Россіи, издаваемый коммисіею для разбора древнихъ актовъ. – Кіевъ: Ун-тская типографія, 1904. - Ч.1. – Т. 12. – С. 291.
3. Бевз М., Бевз В., Лукомський Ю., Петрик В., Успенський собор давнього Галича: Історія вивчення, проблеми збереження та консервації // Пам'ятки України. – №4, 2001. – С. 30.
4. Волощук М. Князі і король Данило Романович у житті міста Галича ХІІІ ст. // Галич збірник наукових праць.–Вип.2 / За ред. М. Волощука. – Івано-Франківськ: «Лілея НВ». – 2017. – С. 140.
5. Вуйцик В. Нова пам'ятка давньоруської білокам'яної різьби // Вісник інституту «Укрзахідпроетреставрація». – Ч. 14. Львів, 2004. – С. 279-282.
6. Вуйцик В. Церква Успення Пр. Богородиці в Крилосі: до проблеми датування. До проблеми датування // Вісник інституту «Укрзахідпроетреставрація». Ч. 14. Львів, 2004. – С. 268.
7. Головацький Я. Львовская руска єпархія перед стома літы // Зоря Галицкая яко альбум на год 1860. – Львов, 1860. – С. 257.
8. Дідух. В., Мацалак Р. Пам'ятки Крилоської гори // Пам'ятки України: історія та культура, 2013. – Число 6. – С. 8.
9. Духовное завіщаніе Іосифа Шумлянського єпископа Львовсокого, Галицкого и Администратора Кіевской Метрополіи. Львовь 12 ноября 1707 Науковый сборник Галицко-Русской Матицы. – Львов, 1868. – Вып. І-ІІ. - С. 99.
10. Зубрицький Д. Хроніка міста Львова. – Львів: Центр Європи, 2006. – 602 с.
11. Кметь В. Львівська православна єпархія: короткий огляд історії // Шематизм Львівсько-Сокальської єпархії УПЦ КП. 2000 рік: Стат. – біогр. Довідник. – Львів: Б.в., 2000. – С. 8-44.
12. Корнієнко В. Епіграфічні пам’ятки Успенської церкви в Крилосі та час її побудови // Галич: збірник наукових праць. – Вип. 1 / За ред. М. Волощука. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2016. – С. 80.
13. Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ – першої половини ХIV cтоліть. Дослідження. Тексти. – Львів: НТШ, 2004. – 1283 с.
14. Левинський Л. Відбудово церкви Успенія Пр. Богородиці на Крилосі під Галичем // Технічні вісті. – Львів, 1925. – С. 57-60.
15. Левицький Е. Еще о Галичи и его окресностях // Слово. 1881. – Ч. 8.
16. Літопис Руський / За Іпатіївським списком переклав Л. Махновець. – К., 1989. – С. 414.
17. Максимов П., Томенчук Б., Кочкін І. Графіті ХІІ ст., галицького катедрального (крилоського) Успенського собору // Буковинські журнал. – Чернівці, 1997. – №2. – С. 97-101.
18. Паньків М. Топоніми, мікротопоніми, легенди як вияв етнокультурної пам’яті про татаро-турецькі набіги на Прикарпатті ( XV-XVII cт.) // Карпати: людина, етнос, цивілізація. – Вип.4. – Івано-Франківськ, 2012. – С. 94.
19. Пастернак Я. Старий Галич. Археологічно-історичні досліди у 1850-1943 рр. – Івано-Франківськ: Плай, 1998. – С. 52.
20. Петрик В. Крилоський катедральний монастир ХVІ-ХVIII cтоліть // Пам'ятки України: історія та культура. – Ч.2. – 2008. – С. 8-18.
21. Рогозов В. Реконструкція Успенської церкви в Крилосі // Будуємо інакше. – Львів, 2001. – С. 22.
22. Скочиляс І. Галицька (Львівська) єпархія ХІІ-ХVIII століть: організаційна структура та правовий статус. – Львів: Вид-во УКУ, 2010. – 832 с.
23. Фіголь М. Мистецтво стародавнього Галича. – Київ: Мистецтво, 1997. – 224 с.
24. ЛННБ. – Відділ рукописів, ф. 141, оп. 1, спр. 582, Арк. 475-477.
25. Національний музей у Львові. – Ркл 16. – Арк. 1-7 зв.
26. ЦДІА України у Львові. Ф. 616, оп. 1. од. зб. 90. арк. 51.
27. ЦДІА України у Львові. Ф. 684. Оп.1. Спр. 2095. Арк. 8-11.
28. Balicki M., Lipinski T. Starozytna Polska pod wzgledem historychnym,geograficznym i statystucznym. – T. II. Z.6. W-wa, 1885. – S. 883.
29. Pełeński J. Halicz w dziejach sztuki średnowiesznej : na podstawie badan archeologicznych I żródeł arhiwalnych. – akademia uniejetności nakladzu funduszu spasowicża. – Kraków. – 1914. – 207 s.
30. Teka konserwatorska. Rocznik kola c. k. konserwatorow starozytnych pomnikow Galicii wschodnej. Lwów. 1892. S. 156-157.
31. Szaranewicz I. Trzy opisy historyczne staroksiążecego grodu Halicza w rr. 1860, 1880 i 1882. - Kraków : dr.W.L.Anczyca, 1883. - 4, 232, 32 s.,
32. Zachariewicz J. Wycieczka do Załukwi, Halicza i na Kryłos. – Lwów, 1882. – S. 54-58.
______________________________
¹ Pełeński J. Halicz w dziejach sztuki średnowiesznej : na podstawie badan archeologicznych I żródeł arhiwalnych. – akademia uniejetności nakladzu funduszu spasowicża. – Kraków, 1914 – S. 109.
² Петрик В. Крилоський катедральний монастир ХVI-XVIII століть // Пам’ятки України: історія та культура. Ч.2. 2008. – С. 9.
³Волощук М. Князі і король Данило Романович у житті міста Галича ХІІІ ст. // Галич збірник наукових праць..–Вип.2 / За ред. М. Волощука. – Івано-Франківськ: «Лілея НВ». – 2017. – С. 140.
⁴ Літопис Руський / За Іпатіївським списком переклав Л. Махновець. – К., 1989 р. – С. 414.
⁵ Там само.
⁶ Скочиляс І. Галицька (Львівська) єпархія ХІІ-ХVIII cтоліть: організаційна структура та правовий статус. – Львів: Вид-во УКУ, 2010. – С.314.
⁷ ЦДІАЛУ. ф.684. оп. 1. спр. 2095. Арк. 9 зв.
⁸ Там само. – С. 343.
⁹ Петрик В. Крилоський катедральний монастир… – С. 10.
¹⁰ Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства. ХІІІ-першої половини ХІV cт. – С. 1081.
¹¹Там само. – С. 181.
¹² ЛННБ. Відділ рукописів. – Ф. 141. – Оп. 1. – Спр. 492/ ІІІ. С. 6.
¹³ Петрик В. Крилоський катедральний монастир ХVI-XVIII століть …– С 10;
¹⁴ Pełeński J. Halicz w dziejach sztuki średniowiecza... – S. 120.
¹⁵ Бевз М., Бевз В., Лукомський Ю., Петрик В., Успенський собор давнього Галича: Історія вивчення, проблеми збереження та консервації // Пам'ятки України. – №4, 2001. – С. 30.
¹⁶ Вуйцик В. Церква Успення Пр. Богородиці в Крилосі: до проблеми датування // Вісник інституту «Укрзахідпроетреставрація». –Число 14. Львів:інститут «Укрзахідпроетреставрація», 2004.– С. 275.
¹⁷ Максимов П., Томенчук Б., Кочкін І. Графіті ХІІ ст., галицького катедрального (крилоського) Успенського собору // Буковинські журнал. – Чернівці, 1997. – №2. – С. 98.
¹⁸ Pełeński J. Halicz w dziejach sztuki średniowiecza... – S. 115.
¹⁹ Корнієнко В. Епіграфічні пам’ятки Успенської церкви в Крилосі та час її побудови // Галич: збірник наукових праць. – Вип. 1 / За ред. М. Волощука. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2016. – С. 79.
²⁰ В. Вуйцик Церква Успення Пр. Богородиці в Крилосі… – С. 273.
²¹ Там само.
²² Там само. – С. 274.
²³ Pelenski J. Halicz w dziejach.... – S. 115.
²⁴ Корнієнко В. Епіграфічні пам’ятки Успенської церкви в Крилосі та час її побудови … – С. 80.
²⁵ Там само. – С. 80.
²⁶ Корнієнко В. Епіграфічні пам'ятки Успенської церкви в Крилосі... С. 81.
²⁷ ЦДІАЛУ. – Ф. 684. Оп. 1. Спр. 2095.
²⁸ Balicki M., Lipinski T. Starozytna Polska pod wzgledem historychnym,geograficznym i statystucznym. – T. II. Z.6. W-wa, 1885. – S. 883.
²⁹ Скочиляс І. Галицька (Львівська єпархія)… – С. 548.
³⁰ Зубрицький Д. Хроніка міста Львова. – Львів: Центр Європи, 2006. – С. 189.
³¹ Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства. ХІІІ-першої половини ХІV cт. – С.627.
³² Там само. – С. 632.
³³ Архив Юго-Западной России, издаваемый коммисіею для разбора древнихъ актовъ. – Кіевъ: Ун-тская типографія, 1904. - Ч.1. – Т. 10. – С. 109.
³⁴ Паньків М. Топоніми, мікротопоніми, легенди як вияв етнокультурної пам’яті про татаро-турецькі набіги на Прикарпатті ( XV-XVII cт.) // Карпати: людина, етнос, цивілізація. – Вип.4. – Івано-Франківськ, 2012. – С. 94.
³⁵ Pelenski J. Halicz w dziejach.... S.121.
³⁶ Духовное завіщаніе Іосифа Шумлянського єпископа Львовсокого, Галицкого и Администратора Кіевской Метрополіи. Львовь 12 ноября 1707 Науковый сборник Галицко-Русской Матицы. – Львов, 1868. – Вып. І-ІІ. - С. 99.
³⁷Архивъ Юго-Западной Россіи... - Ч.1. – Т. 12. – С. 291.
³⁸ Головацький Я. Львовская руска єпархія перед стома літы // Зоря Галицкая яко альбум на год 1860. – Львов, 1860. – С. 257.
³⁹ Дідух. В., Мацалак Р. Пам'ятки Крилоської гори // Пам'ятки України: історія та культура. №6., 2013. - С. 8.
⁴⁰ Pelenski J. Halicz w dziejach.... S.114.
⁴¹ Петрик В. Крилоський катедральний монастир…– С. 16.
⁴² НМЛ. – Ркл 16. – Арк. 1-7 зв.
⁴³ Там само.
⁴⁴ ЦДІАЛУ. ф. 684. Оп. 1. Спр. 3061. Арк. 3.
⁴⁵ Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства... – С. 1093-1095.
⁴⁶ Pelenski J. Halicz w dziejach.... S. 121.
⁴⁷ Петрик В. Крилоський катедральний монастир…. С. 17.
⁴⁸ Левинський Л. Відбудова церкви Успенія Пр. Богородиці у Крилосі під Галичем // Технічні Вісті... С. 57
⁴⁹ Вуйцик В. Церква Успіння Пр. Богородиці... – С. 269.
⁵⁰ Пастернак Я. Старий Галич… – С. 50.
⁵¹ Там само. – С. 51.
⁵² Teka konserwatorska. Rocznik kola c. k. konserwatorow. Lwów. 1892. S. 156.
⁵³ Пастернак Я. Старий Галич... – С. 52.
⁵⁴ Левинський Л. Відбудова церкви Успенія Пр. Богородиці на Крилосі під Галичем // Технічні вісті. – 1925. – С. 58.
⁵⁵ ЦДІАЛУ. ф. 616. оп 1. спр. 90. арк 51.
⁵⁶ Вуйцик В. Церква Успення Пр. Богородиці в Крилосі… – С. 276.
⁵⁷ Вуйцик В. Нова пам'ятка давньоруської білокам'яної різьби…– С. 279.
⁵⁸ Рогозов В. Реконструкція Успенської церкви в Крилосі // Будуємо інакше. – Львів, 2001. – С. 22.