Відмова від служби з релігійних міркувань, — що каже закон України
Про це йдеться у статті Національної асоціації адвокатів України, інформує сайт НовиниLive.
Які закони гарантують право людини на вільне віросповідання
Згідно з частинами 1 і 2 статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, кожна людина має право на свободу думки, совісті та релігії. Це право включає можливість вибору або прийняття релігії чи переконань за власним вибором, а також свободу сповідувати їх одноосібно або разом з іншими, як публічно, так і приватно, через богослужіння, релігійні обряди та навчання. Ніхто не може бути примушений у спосіб, що обмежує його свободу мати або приймати релігію чи переконання на власний розсуд.
Також Стаття 9 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод також закріплює право на свободу думки, совісті та релігії, включаючи можливість змінювати свою релігію або переконання. Свобода сповідувати релігію чи переконання може бути здійснена як особисто, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, через богослужіння, навчання, релігійні обряди та практики. Однак це право може бути обмежене законом, якщо це необхідно в демократичному суспільстві для захисту громадської безпеки, публічного порядку, здоров'я, моралі чи прав інших осіб.
Чи можуть в Україні звільнити від військової служби за релігійними мотивами
Тим часом українські суди дотримуються позиції, що звільнення від військової служби за релігійними мотивами є неможливим. Так, 26 липня 2024 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області виніс вирок у справі № 583/3259/24. Член Релігійного центру Свідків Єгови в Україні, який проходив військову підготовку в університеті та отримав військову спеціальність, однак потім відмовився отримати бойову повістку. Він пояснив свою відмову релігійними переконаннями, заявивши, що готовий до альтернативної служби, яка йому не була запропонована.
Призов обвинуваченого на військову службу по мобілізації не означав обов’язкового використання зброї: з огляду на його релігійні переконання, він міг бути залучений до ремонту техніки, будівництва укріплень, евакуації поранених, перевезення вантажів та інших завдань, не пов’язаних із використанням зброї. Тож суд зазначив, що жодні релігійні переконання не можуть виправдати ухилення громадянина України, визнаного придатним до служби, від мобілізації для виконання конституційного обов'язку захисту територіальної цілісності та суверенітету країни від іноземної військової агресії.
Чи можуть в Україні виправдати за неявку до ТЦК через релігійні переконання
В Україні існують випадки виправдувальних вироків. Наприклад, особа, яка з 1998 року була охрещеним служителем Релігійного об'єднання Свідків Єгови, не з’явилася до ТЦК за повісткою, що призвело до відкриття кримінального провадження.
Суд взяв до уваги, що релігійні переконання цієї особи сформувалися задовго до початку особливого періоду та воєнного стану в Україні. Священник заявляв про свою готовність пройти альтернативну (невійськову) службу, не пов'язану з використанням зброї.
Таким чином, він прагнув реалізувати своє право на свободу совісті та віросповідання, гарантоване Конституцією України, а також право на проходження альтернативної (невійськової) служби. Суд не виявив і державне обвинувачення не довело, що він мав умисел ухилитися від військової служби під час мобілізації в умовах воєнного стану. Відсутність прямого умислу, якого вимагає стаття 336 КК для складу цього правопорушення, виключила законні підстави для притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності.
Отже, положення спеціального нормативного акта обмежують право на альтернативну службу тільки особами, які є членами релігійних організацій, зареєстрованих згідно із законом, віровчення яких несумісне з виконанням військових обов’язків. Закон не надає права на альтернативну службу особам, які не належать до таких релігійних організацій, незалежно від особливого правового режиму, який може діяти в країні. Також обмеження права на альтернативну службу в умовах воєнного чи надзвичайного стану, включаючи термін дії таких обмежень, поширюється лише на членів цих релігійних об’єднань.
Якщо вірянину відмовляють у альтернативній службі, це порушення?
Таким чином, відмова у наданні невійськової служби особам, які не є членами релігійних організацій, не є обмеженням права, що потребувало би додаткового нормативного акту в умовах воєнного стану, оскільки Закон не передбачає для цих осіб можливості виконання військових обов'язків альтернативним способом.
Крім того, альтернативна служба вводиться замість строкової військової служби, на яку призивають громадян віком 18–25 років, визначених у ст. 15 Закону "Про військовий обов’язок та військову службу". Попри це, закон не передбачає можливості замінити військову службу під час мобілізації на альтернативну у період особливого стану.
