Віднайдено духовну зброю проти пияцтва
Українська Греко-Католицька Церкв
а відроджує рух «За тверезість життя». У багатьох храмах з’явилися спеціальні «Книги тверезості», куди вірні вписують свої імена і зрікаються звички вживати алкоголь на певний період з певними намірами.
Хто започаткував таку традицію? Чи активно люди записуються до «Книг тверезості»? Чим це допомагає? Про це та інше — у розмові зі священником Храму Різдва Пресвятої Богородиці на Сихові, головою підкомісії “За тверезість життя” у Львівській архиєпархії отцем Юрієм Дроздом.
- Чому Церква саме тепер розпочала активну боротьбу з пияцтвом?
- Прийшов час, і Господь сказав за це взятися. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я в середньому за рік українець випиває 8 літрів чистого спирту. Це означає, що нація починає деградувати й треба щось з цим робити. Ще у XIX столітті УГКЦ вела серйозну боротьбу з пияцтвом, зокрема в Галичині.
Тоді «Книги тверезості» на греко-католицьких парохіях презентував митрополит Йосиф (Сембратович). Продовжив цю справу митрополит Андрей (Шептицький). Колись залежні від алкоголю привселюдно зрікалися пияцтва – перед усією Церквою, і вона молилася за одужання цих людей. Таке нововведення посприяло протверезінню галицьких селян. Кілька років тому Глава УГКЦ Блаженніший Любомир Гузар звернувся до вірних з проханням розпочати у Церкві акцію «Рух за тверезість життя», і цю практику почали відроджувати.
- Що таке “Золота книга тверезості”? Скільки людей уже залишили в них свої автографи?
- «Золота книга тверезості» – це благословенна проводом Церкви духовна зброя проти гріха пияцтва, велика поміч для визволення з хвороби алкогольного узалежнення. Кожен християнин, який є вільний від цієї недуги, може відмовитися від споживання алкоголю в наміренні зцілення близької особи або осіб, які «зазирають» у чарку. Оскільки ця недуга має глибоку духовну природу, то й жертва відмови є цінною в очах Бога. Добровільно відмовляючись від споживання алкоголю, людина засвідчує перед Богом, що справді вболіває за поневолену духом пияцтва особу і з любові до неї бере на себе терпіння в намірі, щоб Господь прийняв жертву і дарував хворому зцілювальну силу.
У Храмі Різдва Пресвятої Богородиці у «Книгу тверезості» записалося уже понад 350 осіб. Найактивніше присяги зречення від алкоголю вірні складали перед Великим постом. Такі книги вже існують у вісьмох парохіях Львівської архиєпархії УГКЦ.
– Як виглядає складання такої присяги?
– Помолившись до Святого Духа молитву «Царю Небесний», потрібно прочитати слова присяги про відречення від алкоголю. Текст розміщений на другій сторінці «Книги тверезості». Людина свідомо і добровільно перед Церквою, всіма рідними та знайомими визнає, що пияцтво – ворог людського роду. Читаючи присягу, треба вказати своє ім’я, на скільки часу її складають (тривалість відмови від алкоголю вибирають на власний розсуд) та зробити намір за кого робимо цю жертву, тобто назвати на ім’я особу або осіб, для яких просимо благодать зцілення. Після цього слід вписати в книгу порядковий номер, ім’я та прізвище, часовий термін складення присяги та ім’я або імена тих, за кого складаємо присягу.
– А якщо хтось цієї присяги не дотримає?
Потрібно визнати цей гріх під час тайни сповіді, і присяга знову буде мати силу. З «Книги тверезості» нікого не викреслюю. Трапляються різні життєві обставини, й людина може не втриматися. Хто приймає присягу відречення від алкоголю, свідомий того, на що погодився.
– Як Церква допомагає людям, які є узалежненими від алкоголю? Вони ж самі не прийдуть і не визнають, що є хворими?
Щоп’ятниці я разом із паном Романом Прочком, терапевтом узалежнених, виїжджаю до різних парохій Львівської архиєпархії і спілкуюся з людьми на тему пияцтва в українських родинах. У кожній другій-третій є така біда. Беремо із собою ікону та нетлінні мощі блаженного священномученик
а Григорія Лакоти. Молимося в церкві за хворих. До цих мощей люди ідуть усім селом, а також чоловіки, які "зазирають" до чарки. Через заступництво Григорія Лакоти вірні випрошують ласк зцілення для рідних і близьких. Найчастіше душу виливають жінки-матері, дружини, у яких чоловіки і сини випивають, і просять допомоги.
На парохіях презентуємо «Книги тверезості», даємо рекомендації священикам, і вони беруть ініціативу в
свої руки. Знайомимося і з головами сільських рад. Вони розповідають, якою є загальна картина в селі: у скількох сім’ях борються із «зеленим змієм» і який результат. Даємо їм поради щодо просвітницької роботи. Потім ідемо в школу і читаємо старшокласникам лекцію про те, як алкоголь впливає на людський організм – наскільки він небезпечний. Такі лекції читаємо не лише в сільській місцевості, а й у школах Львова.
При Храмі Різдва Пресвятої Богородиці збираються психологи–практики і члени родин узалежнених від алкоголю. Спеціалісти на основі американської методики підказують цим людям, як налагодити стосунки з хворими. Часто члени родини провокують вдома скандали, не хотячи цього. Їм пояснюють, як уникнути неприємних ситуацій. Суть цієї методики – «“розрухати» осіб, які випивають, розпочати з ними діалог. Це – перший крок до тверезого способу життя.
Три роки при нашій парохії збираються люди, які подолали або хочуть подолати залежність від алкоголю – так звані анонімні алкоголіки. Вони працюють за програмою, яка складається з дванадцять кроків, після чого адаптовуються до нормальних умов життя.
*Думка з цього приводу
Кардинал Любомир Гузар:
«У нашому народі віддавна існує побожний звичай відмови від вживання алкоголю на час Великого посту. Варто також не забувати, що цілковита відмова від алкогольних напоїв є похвальною вершиною самоопанування, а у разі хронічного захворювання на алкоголізм – єдиним способом порятунку від загибелі. Тож особам, які прагнуть тимчасово чи назавжди відмовитись від алкоголю, радимо скріплювати цей благий намір особливим церковним благословенням на підставі публічно чи приватно складеної обітниці».
Цифра до теми
Понад 700 тисяч
Стільки осіб в Україні офіційно зареєстровано та поставлено на наркологічний облік (Україна посідає одне з перших місць у світі з вживання алкоголю. – Авт.). Реальна картина значно плачевніша, адже нині дуже мало людей визнають і розуміють свою залежність. Механізму, за яким можна було б чітко відстежувати цю проблему, не існує.
Олеся ПАСТЕРНАК
