З 3 до 7 жовтня у Львові традиційно відбудеться XV Екуменічний соціальний тиждень, який організовує Інститут екуменічних студій Українського католицького університету. «Мандрівна ідентичність: осмислення сенсів та цінностей» — тема цьогорічного форуму.
Про дискурс, формат і особливості події ми поспілкувалися з Павлом Смицнюком, директором Інституту екуменічних студій УКУ, та Іриною Кітурою, керівницею програм та проектів Інституту екуменічних студій УКУ, координаторкою Екуменічного соціального тижня.
— Чому ви вирішили, що ідентичність має бути в центрі соціального дискурсу?
Павло: Тему ідентичності ми обрали ще минулого жовтня, до війни. Коли почалася нова фаза війна, ми переглядали це рішення і залишили цю тему. Війна нас утвердила в тому, що потрібно говорити про ідентичність. Тема ідентичності важлива. Ідентичність залишається викликом для українців. Ми якимось чином належимо до Заходу і до Сходу, ми мріємо про Європу, але в нас на шиї висить камінь радянського минулого, колоніального минулого. У релігійному плані ми ввібрали в себе і Візантію, і Рим. Тому питання, хто ми є і до кого належимо, було актуальним, і війна його робить ще більш актуальним.
Перед нашими очима сьогодні відбуваються радикальні зміни в ідентичності. Ми бачимо, як російськомовні люди перестають говорити російською, переходять на українську. Люди, які ніколи не відчували себе патріотами, сьогодні відчувають себе патріотами. Церкви по-іншому сприймають свою ідентичність. Українська Православна Церква, яка була частиною Російської Православної Церкви, прийняла рішення про те, щоб стати незалежною. Війна прискорює ті процеси, які і так вже відбувалися протягом десятиліть.
Ідентичність – це теж важливе питання для Європи. Після того, як Об’єднане Королівство вийшло з Європейського Союзу, ми чули про те, що європейська ідентичність переживає кризу. Те, що відбувається в Україні, показує Європі, що за їхнім буттям в одному політичному союзі стоїть не тільки якась економічна вигода, але й цінності, переконання, принципи. Екуменічний соціальний тиждень хоче глянути на питання європейської ідентичності не тільки з точки зору України, але й з погляду Європи.
— На яких аспектах ідентичності будете зосереджуватись?
Павло: По-перше, це українська ідентичність – що таке бути українцями сьогодні. По-друге, європейська ідентичність – що означає для українців бути європейцями. І також що означає для самої Європи, для європейців бути європейцями.
Ми глянемо також на ті чинники, які впливають на ідентичність, які створюють ідентичність. Бо ідентичність – це не щось, що дано навіки, це динамічний елемент, який створюють і підтримують різні культурні, політичні чинники. Ми хочемо глянути на ті чинники, які допомагають Україні та Європі будувати ідентичність, на те, як різні інституції до цього дотичні.
Ми хочемо також глянути на релігійні аспекти, на те, як війна впливає на релігійну ідентичність в Україні, як політична і релігійна ідентичності перетинаються. Ми можемо спостерігати сьогодні у США так звані «культурні війни», коли Церкви вбирають в себе певні політичні ідеології (праві, ліві) і думають, що християнство – це бути правими, чи бути лівими. Ми хочемо подискутувати, як власне такі підходи впливають на Україну. Наприклад, наскільки наше поняття про традиційні сімейні цінності є під впливом цих ідеологічних конфліктів, за якими ми спостерігаємо на Заході.
Ми також хочемо поговорити про ідентичність українських Церков. Українське православ’я щоразу більше віддаляється від російської традиції. Але куди воно прямує? Яким є його позитивне наповнення? Де лежить ідентичність греко-католиків, східних католицьких Церков: в минулому чи майбутньому? Наш соціальний тиждень запропонує поглянути на ідентичність українських Церков не тільки з української перспективи, але й з перспективи світового християнства.
— Війна та ідентичність: на вашу думку, які виклики стоять перед українцями?
Павло: Грецький філософ Геракліт колись сказав, що війна є королем усього: одних війна робить господарями, інших рабами. Війна – це переломний момент. Війна призводить до змін, яких ми не очікуємо, до яких ми не готові. Ми себе будемо по-іншому сприймати, ми по-іншому будемо сприймати свою країну, людей — які воювали і які не воювали, які залишилися в Україні і які виїхали з України. Ми по-іншому будемо сприймати Захід – більш позитивно чи більш негативно.
Вогонь війни задимлює нам очі. Клаузевіц казав, що, коли ми воюємо, ми втрачаємо контроль над собою: ворог нав’язує нам свої правила гри, а ми переймаємо його методи. Важливо, щоб ідентичність, яку ми творимо у боротьбі з ‘русским міром’, не виявилася ‘русским міром’ у вишиванці.
Отож, ми хочемо трохи заглянути в майбутнє і подумати, які наслідки війна матиме для нас, українців, для Європи, для Церков, для світу. І підготуватися до цього майбутнього.
— Війна змусила багатьох українців покинути домівки і стати внутрішньо переміщеними особами або ж біженцями. Як міграція впливає на ідентичність?
Павло: Коли ми говоримо про ідентичність, мені подобається образ капусти: людина складається з різних шарів ідентичності. Я є українцем, і християнином, і чоловіком, і європейцем… Це все різні ідентичності, і, залежно від контексту, якась із цих ідентичностей починає грати більшу роль, а якісь меншу. Коли ми в міграції, коли наші люди полишають Україну, для них українська ідентичність починає грати більшу роль, ніж вона грала до того. Коли ви їдете в маршрутці у Львові, той факт, що ви є українцем чи українкою, не грає жодної ролі. Але коли ви десь в Німеччині, Америці чуєте українську мову, то підходите до тих людей, знайомитеся з ними, обмінюєтеся контактами. Тобто і там, і там ви українці, але в одному контексті ця ідентичність не має значення, а в іншому робить так, що ви відчуваєте себе частиною спільноти.
Очевидно, є багато гуманітарних викликів міграції. Мільйони українців будуть жити поза Україною: що це означає для них, що це означає для інших українців, які живуть за кордоном, що означає для України цей відтік ресурсів, що для України означатиме те, що жінки і діти виїхали, а чоловіки залишилися? Це багато викликів, які будуть мати наслідки на роки і десятиліття. Ми хочемо ці речі прослідкувати і над ними порозмірковувати.
— Які заходи XV ЕСТу будуть ключовими?
Ірина: В межах форуму усі заходи поділені на три блоки:
Відповідно, в межах блоків відбудуться дискусії. І оскільки кожна з них є унікальною, зосередженою на конкретних питаннях ідентичности, важко виокремити, що буде більш ключовим. Ключовим, швидше, є те, що ми будемо спільно роздумувати над сенсами та цінностями, які закладені в нас як в людей, спільноту, громаду, націю, разом із дуже цікавими учасниками та доповідачами із 15 країн.
— Які середовища запрошуєте цього року? Чи будуть міждисциплінарні дискусії?
Ірина: Практично усі наші зустрічі будуть екуменічними, міжрелігійними та міждисциплінарними. Традиційно наша цільова аудиторія достатньо широка: це науковці, освітяни, священники, релігійні діячі, журналісти, підприємці, громадські активісти, державні діячі та молодь, як з України, так із-за кордону. Участь у форумі безкоштовна, тому долучитись можуть усі охочі. Заходи відбудуться українською мовою із синхронним перекладом, відповідно, нас можна буде послухати англомовним, німецькомовним та франкомовним учасникам.
— З ким Інститут екуменічних студій співпрацює цього року в проведенні такого масштабного проекту?
Ірина: Цьогорічний форум відбувається у партнерстві з Фондом Конрада Аденауера в Україні, ми співпрацюємо із Німецькою Лютеранською Церквою, Екуменічним інститутом Католицького університету у Парижі, а також Віденським університетом, Міжнародним інститутом освіти, культури та зв'язків з діаспорою НУ “Львівська політехніка”.
Що особливо приємно, ми готуємо форум із інститутами всередині Українського католицького університету, до прикладу Інститутом історії Церкви, Аналітичним центром УКУ та іншими. Дуже тішимось такій розмаїтій співпраці з партнерами, як новими, так і тими, з якими вже багато років працюємо. Кожен з них приносить свій досвід, свою “родзинку” у програму форуму. Це, безперечно, нас підсилює та надихає.
— Останніми роками через пандемію вам довелося змінювати формати подій. В якому форматі плануєте заходи цьогоріч?
Ірина: Все відбуватиметься у гібридному форматі у Львові, з урахуванням доступу учасників до укриття на випадок повітряних тривог, а також онлайн, в звичному Zoom, з трансляцією на Facebook та YouTube.
— Це вже XV Екуменічний соціальний тиждень, закономірно, що ви підводите певні підсумки форумів. Чого вчить вас кожний наступний форум?
Ірина: Вчить, як важливо нам зустрічатись, ділитися думками, своїми цінностями, обмінюватись знаннями, шукати нових сенсів та однодумців, єднатися заради кращого сьогодення та майбутнього. Останніми роками було складно це забезпечувати, адже пандемія змінила звичний формат зустрічей, тепер триває повномасштабна війна РФ проти України, і викликів ще більше. Але ЕСТ – це майданчик, на якому ми можемо поділитися українськими сенсами, тим, чим ми зараз живемо. Ще і ще говорити міжнародній спільноті, що наша боротьба триває, але ми не перестаємо працювати в просвітницькій площині. І поки наші ЗСУ, добровольці, волонтери, медики тримають військовий фронт боротьби з російськими загарбниками, ми будемо “воювати” на іншому полі, очевидно, що набагато легшому, але важливому. Нам зараз важко, та не маємо права зупиняти роботу. Через всі можливі інструменти будемо показувати світу нашу боротьбу, яка Україна сильна. І нагадувати, що ця війна за ідентичність та цінності не лише українців, а всього цивілізованого світу.
— Чого очікуєте після глибокого розгляду теми про ідентичність?
Павло: Соціальний тиждень – це завжди несподіванка. Ми не знаємо досконало, про що будуть говорити наші доповідачі. У нас є десятки доповідачів з різних країн світу, з різних континентів. Це один з найбільш міжнародних Екуменічних соціальних тижнів за останні роки. Тому це сюрприз, ми очікуємо, що обговорення дасть нам нові перспективи, нове бачення нас самих, нашого майбутнього, тих викликів, які є перед нами. Ми очікуємо, що навчимося чогось, почерпнемо якусь свіжу ідею, думку, яка допоможе нам готуватися до майбутнього, надасть нам інструменти для аналізу нашої ситуації, яка допоможе нам жити глибше і в більшій симфонії зі світом. Одночасно я надіюся, що міжнародний характер нашого Соціального тижня допоможе показати українську позицію для академічних, церковних, політичних кіл у світі. Ми хочемо бути голосом України, амбасадором України для наших партнерів в різних країнах і для тих людей, які про нас мало знають.
Публікація вийшла в рамках інформаційної підтримки XV Екуменічного соціального тижня