Військовий капелан: «Я готовий воювати попри сан. Але зброєю моєю буде… саперна лопатка!»
Віктор Шевченко
Знайомимось із ним на Алеї Героїв у Дніпрі, де він щойно відслужив панахиду за загиблими в російсько- українській війні військовими й цивільними співвітчизниками. Попередивши священника, що запитання мої будуть гострими, починаю…
— Отче Дмитре, чи погодитеся ви з тим, що широкомасштабне вторгнення російської орди в Україну водночас із потужним вибухом патріотизму породило серед українців і не менш могутній спалах ненависті до населення країни-агресора? Її ж бо люто ненавидять навіть ті, хто довгих вісім років вважав бойові дії на сході країни чи не телепостановкою, а ЗСУ – дешевими заробітчанами. Як на таке дивиться церква й Ви особисто?
— З точки зору високого гуманізму, християнства та елементарної людяності, ненависть не може вважатися світлою частиною наших почуттів. Утім, на тлі тотальної руйнації бомбами, ракетами й гарматами агресора українських міст та сіл, масового знищення мирного населення, вбивств дітей – ненависть народу до загарбника є природньою та виправданою.
Більш того: вона є одним із чинників енергії спротиву всієї нації. Велика війна перевернула з ніг на голову переконання тих, хто не вважав ідеї «руського міра» для нас прийнятними. Для таких людей криваве вторгнення стало дужим поштовхом до прозріння.
Інша справа – наскільки ця ненависть буде пролонгована в післявоєнний час. Над цим треба думати вже зараз. Не можна жити ненавистю довго, вона випалює душі…
— На Вашу думку, колишні «ватники» ненавидять лише кремлівського фюрера із його прісними?
— Як би не так! Нині всі збагнули, що путін та його оточення – лише провідники імперських переконань всього населення рф. Скажу, мабуть, сакраментальну річ: і кремлівського очільника, й депутатів держдуми росіяни обирали ДЕМОКРАТИЧНИМ ШЛЯХОМ. Цей факт нічим крити ні незалежним міжнародним спостерігачам, ні спеціалізованим експертним інституціям.
Нема їм що протиставити й результатам соціологічних досліджень щодо високого рейтингу путіна та політики кремля щодо України й інших цивілізованих країн. Тим більше, що власними руками вбивають українців не маніяк-президент чи ляльки-депутати, а звичайні росіяни у військовій формі. Аналогія з Гітлером та гітлеризмом, німецьким нацизмом – просто тотожна! Відповідальні за злочини на нашій землі – всі мешканці рф без виключення!
— Панотче, як церква, та особисто Ви дивитеся на зняття будь-якої кримінальної відповідальності з цивільного населення за збройний опір окупантам, та надання бойового імунітету силовим структурам? Кажучи простіше – за фізичне знищення ворогів – де і як тільки це тільки можливо…
— Особисто в мене ненависті до росіян як до народу немає. Бо чітко знаю, що вони будуть покарані на небі і землі. Але в цю злу годину мова йде про наше виживання як народу й нації поза належністю до будь-якого етносу! Тому просто нагадаю слова Президента України: «Зараз кожен українець та українка – воїн! Я й сам готовий воювати попри сан, якщо виникне така потреба. Автоматом воювати не вмію і не хочу. А от малу саперну лопатку у руки візьму.
— Отче?!!
— Не дивуйтеся. Мені лопата у руках звичніша за автомат. Я ж не військовий. Окрім того, хотілося би зазирнути в повні жаху очі бездушних істот, які прийшли на чужу землю вбивати невинних! А щодо позиції нашої Церкви… Днями Священний Синод Української Православної Церкви надав офіційне роз’яснення морального права на використання зброї в умовах війни. Позиція у нас така: використання зброї тими, хто згідно з громадянськими законами наділений таким правом гріхом не є, і це не суперечить заповідям Божим, вченню Священного Писання та Православної Церкви. Навпаки, захист Батьківщини зі зброєю в руках, захист ближніх від агресії ворога, від загрози насильства і смерті від рук чужинців, є громадянським обов’язком та має Боже благословення.
— Це стосується й не комбатантів – приміром, лікарів, священнослужителів тощо?
— Міжнародне право й деякі церковні канони визнають дозвіл для духовного персоналу, так само як і для медиків, мати при собі легку особисту зброю, призначену не для наступальних дій, а для захисту себе і тих, хто перебуває під їхньою опікою. Бо ж сказано у Книгах Макавейських: «…Не від кількості війська буває перемога на війні, але з неба приходить сила. Вони йдуть проти нас у безлічі пихатості і нечестя, щоби знищити нас і дружин наших і дітей наших, щоб пограбувати нас; а ми боремося за душі наші і закони наші. Він Сам знищить їх перед лицем нашим; ви ж не страшіться їх…»
