Які зміни відбулися в християнській освіті України за останній рік, що чекає на неї у майбутньому? Про це та про служіння, сім’ю і програму «Оновлення свідомості» – наша розмова з Віктором Вознюком, директором Департаменту освіти УЦХВЄ.
Джерело: Сайт УЦХВЄ
– Для початка давайте про те, що у всіх на слуху – про COVID-19. Як карантин вплинув на роботу Департаменту освіти?
– Змінився формат освіти – з офлайну ми перейшли в онлайн і люди почали звикати до цього. Найважче було, мабуть, викладачам, які втратили живий зворотний зв’язок. Спочатку сподівалися, що це швидко мине, але згодом зрозуміли, що до карантину потрібно звикати.
Звичайно, ми мали онлайн-наради, зустрічі з керівниками навчальних закладів. Нова реальність завжди вносить корективи і дає новий досвід. Взагалі, хочу зауважити, що сам формат освіти потрібно змінювати: християнська освіта не має бути вузькоспрямованою, але практичною і гнучкою у будь-яких реаліях – чи то офлайн, чи онлайн. Також важливо, щоб вона була зрозуміла для абітурієнтів. Ми зараз націлені на ці зміни.
– Якими досягненнями може похвалитися департамент освіти у 2020 році? Що не вдалося зробити?
– Планів було багато, принаймні більше, ніж вдалося здійснити. Але не варто бути песимістом, бо певні зрушення є: частина проєктів, які могли здійснитися онлайн, частково в офлайн, відбулися. Зокрема ми мали щорічну зустріч з керівниками відділів освіти в областях, що пройшла у Затоці Одеської області. Проаналізували працю і дещо запланували на майбутнє.
А от Літературний конкурс ім. Джона Буньяна навпаки розширив свої кордони, бо в минулі роки ми мали тільки одну номінацію, а цього року аж три. Мобілізувалися також і наші навчальні заклади на духовному освітньому ринку. Цей новий досвід, я вірю, додасть користі. Якщо коротко сказати, то виконали понад 50% того, що запланували. Нереалізованими лишились хіба що ті речі, які потребували офлайнових зустрічей. Наприклад були плани в рамках проєкту відновлення «Жінка 31-го рівня» послужити сестрам, провівши кілька зустрічей у горах. Однак потрібні локації були закриті, на жаль.
– Які проєкти плануєте започаткувати у 2021 році?
– У нас є короткострокова і довгострокова стратегія дій. Навчальні заклади вже частково перелаштувались і працюють в онлайні. Ми допомагаємо церквам налаштувати онлайн-зібрання – сучасні технології стирають кордони. Цікаво, що за час карантину немало церков започаткували цікаві програми, проєкти й ми можемо отримувати хороший інформаційний продукт. Бачимо дуже хорошу динаміку розвитку.
У 2021-му будемо розвивати наш літературний конкурс, оскільки це проєкт, спрямований на зовнішню презентацію братерства. Мені приємно, що зараз вже нові люди цікавляться умовами участі. Звичайно, будуть також конференції, семінари, якщо не вдасться провести офлайн, то в онлайні. Ну й основний наш стратегічний напрямок – це проєкт «Оновлення», або іншими словами «Зміна мислення», плануємо розвивати.
– Розкажіть детальніше про цей проект. Для кого він і чому зараз?
– У Посланні до Римлян Апостол Павло пише: «І не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, добро, приємність та досконалість» (Рим. 12:2). Отож проєкт «Оновлення» – це біблійний проєкт. Коли ми зростаємо духовно, то обов’язково наше мислення на багато речей змінюється. І напроти: не можливо зростати духовно, якщо наша уява, наше мислення, наш погляд залишається той самий – нам потрібне пізнання Бога.
Чому зараз? Краще було б раніше це робити, але є реалії. Ми переконані, що на сьогодні якраз найбільш підготовлений ґрунт в серцях наших людей, які бачать, що потрібно змінюватись. Для кого він? Направлений проєкт «Оновлення» на усіх вірян та має на меті позитивні зміни в свідомості людей. Вони будуть народжувати ще більше цікавих ідей, креативних думок як краще презентувати найпотужнішу Божу програму. Не програму політичної партії чи якоїсь міжнародної організації, а Божу! Бо можна проголошувати гарні біблійні слова, але якщо ми не змінимося самі, то вони не допоможуть. Тому що світ сьогодні наслухався вже.
– Над якими темами ви працюєте пріоритетно?
– Програма стартувала у 2019 році із соціологічного дослідження в контексті нашого братерства. Хотіли побачити стан речей: де ми знаходимось, з чого нам потрібно почати зміни. Побачили і хороші речі, які не потрібно ламати, а розвивати.
– Що під час дослідження вас неприємно вразило?
– У церквах спостерігається чітка тенденція – незалученість людей до служіння. Окрема частина є залучених у церкві, їм важко, а велика частина церкви – незалучена.
– Який це відсоток?
– Активних максимум 15 відсотків вірян, і то це дуже оптимістичний прогноз. Є категорія людей, яка «залучена» у зовсім іншому, зворотному плані, тобто вони не служать, а лише коментують та критикують діяльність служителів. Це має бути змінено! Ми маємо нарешті зруйнувати радянське насліддя, пострадянську інерцію в радикалізмі, у винятковості. Бо часто люди радикально щось заявляють, навіть не розібравшись у Божому Слові. Я не говорю, що прийнятною є ліберальна позиція – «і вашим, і нашим». Ми повинні мати свою позицію, але мусимо обережно оперувати нею. Небезпечна винятковість: «от тільки ми, ми найправильніші!» Також зіпсуті стосунки, які побудовані не на довірі, а на підозрі.
Здебільшого сучасна церква зосереджена на очікуванні Христа і почасти ігнорує місію. Програми та служіння направлені на те, щоб нам тільки втриматись, спастися. Домінує мислення «тільки за себе»: наші пісні – тільки для нас, наші вірші – тільки для нас. Але ж у християн є місія – нести Божу правду всім народам і це заповіт Господа Ісуса Христа, велике доручення!
Слід додати ще залежність від традицій, коли форма стає більшою за зміст. Я за те, щоб основа життя, біблійні принципи ніколи не змінювались, але форма, подача в різних спільнотах, в різних культурах змінюється. Також існує інертність – у визначенні свого призначення, в залученості до служіння. І це привело до того, що з’явилися проблемні сфери: те, що стосується особистого життя, сім’ї, вибору професії, церковного життя загалом. Молодь, вибираючи свій напрямок, не завжди розуміє, що найперше їй потрібно визначитися зі змістом життя, який полягає в тому, щоб знати своє призначення в Бозі. Це зовсім не означає, що кожен має бути проповідником, проте кожен повинен знайти своє служіння. Ми несемо Боже Слово своєю працею, своїм професіоналізмом, своїм підходом до праці. І дуже важлива зовнішня сфера. Багато наших братів і сестер пішли в політичне життя, в органи місцевого самоврядування.
– Яскравим прикладом став працівник департаменту освіти, нині міський голова Рівного Олександр Третяк.
– Так, це вперше в історії новітньої України протестант очолює обласне місто. Слава Богу! Але тут також є свої узбіччя: буде не правильно, коли всі здібні люди, пастори, диякони, почнуть рухатися в напрямку політики. Однак дуже добре, якщо Бог когось кличе так, як це було з Олександром – його дияконське служіння в церкві може зараз розширитися на громаду всього міста.
Продовжуючи тему оновлення, хочу повернутися до церковного служіння. Я вже торкнувся етики стосунків, тут писання дуже просте: вважай іншого вищим за тебе – ось етика спілкування. Навіть якщо він молодший і менш досвідчений, Господь може йому відкрити те, чого не вистачає мені, і навпаки. Це принцип тіла – ми єдине. Щоб ми розуміли залежність один від одного, ми не можемо бути самодостатніми.
– Окрема тема – ставлення до служителів?…
– Реалії сьогодні такі, що служителі не захищені ні іміджево, ні матеріально. Ми маємо навчати народ, щоб помісна церква підтримувала їх. Бо так вчить Боже Слово, що служитель живе з благовістя, апостол Павло наголошував, що це не він, а Сам Господь наказує. Іміджевий захист – це повага до служителя, подвійну честь ніхто не скасовував.
Також хочемо звернути увагу на фінансове служіння: не тільки бізнесмени мають підтримувати проєкти церкви. Церква має свій потенціал і у Бога на це питання є вихід – десятина. Якщо мислення змінюється, люди починають розуміти, що це важливо, але має бути прозора звітність опісля. Державні реалії, де сьогодні існує тіньова економіка, не повинні бути прикладом для нас.
– Проєкт «Оновлення» почав діяти з 2019 року. Де саме він діє? Як буде проходити навчання?
– У 2019 році працівниками департаменту вели підготовчі консультації, а вже у 2020 році зробили частину проєкту, яку можна було реалізувати в онлайні. Ми зараз маємо хороший банк пропозицій, передовсім практичних. Зараз пишеться програма по всіх напрямках: духовна сфера, сімейна, служіння. Ми думали, як зробити проєкт доступнішим, і прийшли до згоди, що програма буде у вигляді питань і відповідей (тести). На 2021 рік заплановано круглі столи, навчання. Наш потенціал – це молодь. Ми зараз співпрацюємо з Рухом молоді та з багатьма служителями, керівниками церков в областях.
– Тобто зацікавленість служителів є?
– Запитайте в будь-якій церкві: ви хочете змін? Зацікавленість є, але алгоритм треба напрацювати.
– Як довго програма буде впроваджуватися?
– З однієї сторони Слово Боже наказує нам змінюватись, поки Христос не прийде. Але конкретні терміни у нас теж є. Екватор плануємо на 2025 рік. Важливо, щоб зміни продовжувалися, щоб наше братерство змінювалось. Нового ми нічого не винаходимо, а просто хочемо змінюватись в той образ Христа, який є у Святому Письмі.
– Скажіть, як змінився Департамент освіти за останні роки?
– Я працюю в Департаменті освіти з 2010 року. За цей час ми стали як одна родина. Щороку проводимо триденні виїзні зустрічі працівників обласних відділів освіти з дружинами. Більшість наших працівників зросли в церковному служінні. Хтось став єпископом, хтось мером. Ця динаміка продовжується.
– А якщо говорити про помилки?
– Так, є й помилки. У деяких областях є ще інертність служителів. А ми відкриті до конструктивної критики, завжди раді порадам.
– Наскільки християнська освіта є актуальною сьогодні? Які загрози вона має?
– Коли Ісус прийшов на цю землю і розпочав найбільший проєкт вічності, то стартував його з навчання. Не менш актуальною є освіта і сьогодні. Але важливо щоби вона не відокремилась від церкви своїм академізмом, відшліфовуванням, копією світських форматів. Бог заснував церкву і ворота пекельні її не здолають. Там не говориться про місії, про навчальні заклади – вони потрібні тільки до того часу, коли все це слугує на збудову церкви. Це виклик серйозний!
Серед загроз – вплив лжевчень, які приходять частіше і частіше. Потрібно бути пильними, мобілізованими, щоб вчасно реагувати й давати духовний антибіотик, аби віряни не були заражені лжевченням, яке може призвести до духовної смерті.
– Чи є в Україні брак християнських викладачів та освітніх закладів?
– Вважаю, що навчальних закладів ми маємо достатньо. Усі вони важливі, як вищі, так і різного формату біблійні школи, на рівні церкви, на рівні області. А от викладачів, узагалі працівників, завжди брак. Ще Ісус сказав: «Моліть Господаря жнив, щоб вислав працівників». І брак є тому, що християни не до кінця розуміють важливість освіти. Якщо взяти певні соціальні проєкти, те, що пов’язано з людьми бідними, вдовами, сиротами й іншими, то часто людям здається, що оте важливіше, а освіта менш важлива. Ми нагадуємо – важливо і те, і те. Соціальне служіння працює з людьми, яких викинув гріховний конвеєр життя. Наше завдання – стояти попереду, щоби люди туди не потрапляли.
Тому нам вкрай важливі висококваліфіковані вчителі. Поїхати за кордон – це не вихід, треба мислити стратегічно: щоб змінити все так, аби не тільки мені стало краще, а щоб був вплив на цілі покоління.
– Чи обов’язково служителю мати вищу християнську освіту?
– Ні, не обов’язково. Ми взагалі переглядаємо цей формат зараз у тому сенсі, що нам не потрібно стільки бакалаврів, магістрів, просто, щоб диплом висів десь у кімнаті. Нам потрібно базову освіту дати максимально всім. Далі тим, хто отримав базову освіту і відчув своє покликання, давати спеціалізовану освіту, щоб рухатись як викладачі, науковці, отримували докторський ступінь.
– Як Ви бачите майбутнє християнської освіти в Україні?
– Я бачу, що уся освіта буде реформуватися, не тільки християнська. Вважаю, що християнській освіті потрібно рухатися на випередження. У нас керівник потужний – Ісус Христос. Ось в що я вірю.
– Під час локдауну була можливість зупинитись і подумати про життя. Чи був корисним цей час для вас особисто?
– Так, було чимало часу, щоб порозважати. Якось я почув з аудіокниги, яку слухаю в автомобілі, що одна із найбагатших людей на планеті виділяє дві-три години в тиждень, щоб порозважати. Мене це зачепило. Розважаючи над своїм життям, над планами, ти бачиш як правильно рухатись. Бо коли все біжить, і ти біжиш поруч – тоді непросто.
Був час весною працювати в Інстаграмі, було проведено чимало прямих ефірів на великі аудиторії, до тисячі людей. Також це був час серйозних викликів: довелось консультувати людей, бо була істерія, страх захворіти на коронавірус. Думаєте, я не боявся? Хтось сказав, що безстрашна людина не та, яка ніколи не боїться (ніколи не боятись – це небезпечно, тому що часто природний страх, закладений Богом як інстинкт самозбереження), а та, яка між своїм страхом і надією на Бога, вибирає надію на Бога. Багато служителів стояло на передовій для того, щоб підтримувати людей.
– Як впливає ваше активне служіння в церкві на сім’ю?
– Коли я навчався у світському університеті на предметі з основ економічних теорій викладач нам сказав так: «Якщо у вас не вистачає часу, візьміть ще одну роботу». Потім ми почали здогадуватись, що коли отримуєш більше навантаження, то намагаєшся планувати свій час.
Звичайно, це служіння впливає на сім’ю, бо забирає багато часу. Хоча вважаю, що ми маємо вибудовувати так свій час, щоби бути з сім’єю. Минулі роки я теж намагався вибудовувати свій графік так, щоб велику частину часу бути вдома. Але одна річ – бути вдома, інша – спілкуватись. Діти попідростали, у кожного свій напрямок – навчаються, працюють. Але в нас є традиція – щовечора читати 90 псалом за чергою, сповідувати захист Господній над нашою сім’єю, над братами й сестрами нашої церкви, загалом над Україною. Дуже допомагає.
– Чи є якісь секрети, як правильно планувати свій день, щоб не втрачати ні в сім’ї, ні в церкві, ні в роботі?
– Цей секрет залежить від настрою, коли ми прокидаємось вранці, у нас відбувається завантаження, і дуже важливо, як я вмикаюсь. Ще мої очі не відкриті, але я вже прокинувся і мої перші думки: «Слава Тобі, Господи! За цей день, за це благословення!»
Вважаю, що в цьому теж запорука успіху. Спочатку правильно почав думати, що я маю зробити сьогодні, щоб Ім‘я Господнє прославилось. І це не тільки вранці, а й коли завершився день. Бо ми не знаємо прокинемося чи ні, наші останні слова, останні думки будуть: «Господи, я дякую Тобі за цей день! Я у Твоїх руках!».
– Якби у Вас була така можливість щось змінити у своєму житті, в сімейному, в служінні, десь в інших сферах, що б це було?
– Я б значно раніше почав вивчати англійську і може ще інші мови вивчив. Це дуже важливо для комунікації, для того, щоб бути в інформаційному потоці. Це виглядає не духовно тільки на перший погляд, але додає багато речей до духовного. І я б раніше почав планувати своє життя, тільки в 30 років зрозумів ідею планування. Що потрібно зробити у 2021 році запланував вже у 2020-му.
– Що читає керівник департаменту освіти? Порадьте три книги нашим читачам.
– Якщо це люди, які тільки шукають істину, було б дуже добре щоб вони прочитали книгу Джона Буньяна «Подорож пілігрима до Небесної країни». Також не можу пропустити й не порекомендувати книгу за редакцією департаменту освіти УЦХВЄ «Засади віровчення». Дуже рекомендував би прочитати книгу Дональда Джі «Духовні дари». І цей список можна продовжувати.
– Яка цитата є у керівника департаменту, з якою він рухається по життю?
– Розпочнемо з Біблії. Коли я був учасником гурту «Вефіль», і нас благословляв один старший чоловік, то процитував біблійний текст: «не нам, Господи, не нам, а Імені Твоєму дай славу».
Якщо сказати цитатою вже не Біблії, то можна повернутись до побажання, яке часто даю для інших людей: «Життя потрібно прожити так, щоб не було боляче за прожиті роки». Це сказав наш земляк Микола Островський. Але я ще додам до цих слів сучасну імпровізацію: «Прожити життя потрібно так, щоб на твоїх похоронах пастор не видумував, який ти був добрий». В цьому є сенс.
– Чи плануєте ви написати власну книгу? І яка це буде книга?
– В планах є. Це кропітка праця. У мене є на серці бажання відобразити на папері особистий досвід, особливо те, що стосується євангелізаційної праці.
– Що у цей святковий період Ви хочете побажати нашим читачам?
– Друзі, не зважаючи на непростий 2020 рік, пам’ятаймо, Христос народився! Тож славімо Його! Його народження – це найкраща зірка серед темряви, яка була цього року. І якщо ви бачите цю зірку, то це добре, а якщо ні, дай Боже вам її побачити, вона обов’язково приведе вас до надії. Хтось сказав, і я повторю, що щасливою є не та людина, у якої збуваються всі плани, а та, яка виконує бажання Бога. Будьте такими, Бог нам допоможе і все буде у нас добре. З Різдвом Христовим і Новим роком.
Микита Добровольський