Віктор Жуковський. Християнин і світ довкілля та екології
Яким має бути християнське слово і діло у цій, без сумніву, критичній ситуації? Якщо сучасне покоління не зміниться і не почне, практично, на кожному кроці, дбати про чистоту повітря, води, ґрунтів, реально боротися за виживання, то наступне покоління не матиме жодного шансу жити повноцінним життям а їхні нащадки вижити взагалі?
Екологічна катастрофа з кожним роком наближається, стаючи головним викликом перед людством. Аналізуючи, як суспільство ставиться до цього, можна зауважити, що проблема забруднення навколишнього середовища поряд з економічними, політичними чи культурними кризами залишається у тіні нашого щоденного життя. Люди, навіть попри сучасну суспільно-політичну втому, швидше протестуватимуть з політичних чи соціально-економічних мотивів, аніж з причини брудної води, яку вони п’ють, загазованого повітря, яким дихають, чи плодів хімізованого ґрунту, які споживають.
Спостерігаємо парадоксальну ситуацію. Згідно з однією з головних рис українського менталітету, т. зв. «хатоскрайністю» – це, нібито, «нормально». Однак, за життєйською філософією української натури, кожен господар сільського обійстя чи квартири у міській багатоповерхівці мав би дбати, щоб зробити життя у своєму «подвір’ї», для своєї родини, комфортним і безпечним. Це значить берегти, відстоювати чистоту води, повітря і ґрунтів, розуміючи, що від цього реально залежить не лише наше здоров’я і тривалість життя, а й доля наших дітей і внуків, для кращого майбутнього яких всі без винятку працюють і про кращу долю яких мріють.
Довкілля та екологічні проблеми – це те, що нас всіх об’єднує незалежно від партійної, ідеологічної, мовної, національної, расової чи статевої приналежності. Вода, яку ми п’ємо – 70% маси людського тіла. Це стосується всіх без винятку. Об’єднуючим є також повітря, яким дихаємо і продукти, які споживаємо. Ми можемо відділити себе від якогось інформаційного впливу, вимкнувши телевізор, від активної ідеологічної приналежності, не приєднуючись до тієї чи тієї політичної діяльності. Можемо закритися у своєму професійному, світоглядному чи конфесійному «коконі». Відділитись же від природного середовища неможливо! Довкілля – частина нас самих. Вода, повітря, продукти харчування будують наше тіло, течуть нашими жилами, наповняють легені і кров; словом, впливають позитивно чи негативно на те, як ми себе почуваємо і чи здатні здійснювати свій життєвий поступ в особистій і суспільній сфері.
Світ, у якому живемо – це та матеріальна «сорочка» яка буттєво найближче до нашого тіла. Так чому ж сучасний українець не відстоює свою територію і дає себе наповнювати хімікатами в рідкому, газоподібному і твердому виді? Чому не спрацьовує інстинкт самозбереження, інстинкт збереження сім’ї, роду, нації від виродження і поступового вимирання? Хто є «опозицією» до природної для людства необхідності жити у чистому середовищі, в «парламентах» світу цього загалом і України, зокрема? Відповідь неважко знайти. ... Ми самі! ... Так! Як не суперечливо це звучить, ми поступово вбиваємо себе, спричиняючи екологічну катастрофу. Весь масштаб і глибина драматизму цього особового і суспільного суїциду полягає у тому, що сучасна людина відповідальна не лише за світ, у якому вона живе і помирає, а й за світ, у якому житимуть (можливо виживатимуть чи вимиратимуть?!) майбутні покоління. Нам, наші попередники залишили здорові ґрунти, повітря і воду. Який життєвий простір залишимо ми після себе? Середовище смерті чи життя, довкілля, гармонійного сталого розвитку і вдосконалення людини в органічному зв’язку з природою чи хаос деградації на всіх рівнях і животіння в очікуванні смерті як звільнення від земного пекла?!
Якщо духовно-душевні недуги особи – причина самогубства окремої людини, то духовно-моральні патології людських спільнот – причина поступового суїциду людського роду. Саме із сфери нашої духовної самосвідомості, із глибинного відчуття живого, органічного взаємозв’язку світу людини і світу навколишнього середовища, який з рук Божих, дає нам все для повноцінного життя, випливає здорове, адекватне відношення людини до всього, що довкола неї. Екологія Землі випливає з екології душі, її внутрішнього стану. Як писали Отці Церкви, людина як мікрокосмос і довкілля як макрокосмос глибоко взаємопов’язані. Від того, в якому просторі живе наша душа: в істині, любові і добрі чи в брехні, ненависті і злі – залежить якість і спрямованість нашого життєвого діалогу зі сотвореним Божим світом. Свідоме перебування людини у гріховному стані – це неадекватність не лише щодо своєї природи, її моральне виродження, духовне спотворення, а відтак, тілесно-фізіологічні «мутації» у вигляді різноманітних хвороб, а й неадекватність до навколишнього світу, який живить людську природу, є їй рідною, оскільки саме з неї Бог створив людину.
Гріх – головний вірус, яким людина інфікує не лише саму себе а й все, що її оточує. Руйнуючи живе і життєдайне середовище, у яке Бог поставив людину як свого співпрацівника, відповідального управителя, якому дарована влада порати і доглядати все творіння (пор.: Бут. 2, 15), людина входить у сферу смертного гріха. Вона спричиняє не лише свою передчасну смерть, а й своєю безвідповідальністю і самолюбством, керуючись правилом «щоб мені сьогодні було добре, а завтра хоч потоп!», обкрадає і остаточно вбиває майбутніх дітей і внуків. Особовий гріх, у які б постмодерні інформаційно-технологічні шати не зодягався, залишається не лише головною причиною проблем у сімейних, професійних та суспільних відносинах, а й стає коренем екологічної «саркоми», яка різноманітними метастазами покриває світ, живлячись людською жадобою наживи, влади, егоїзмом і прагненням одержати все нові, вишуканіші види насолоди.
Яким має бути християнське слово і діло у цій, без сумніву, критичній ситуації? Якщо сучасне покоління не зміниться і не почне, практично, на кожному кроці, дбати про чистоту повітря, води, ґрунтів, реально боротися за виживання, то наступне покоління не матиме жодного шансу жити повноцінним життям а їхні нащадки вижити взагалі?
У третьому номері журналу «Християнин і світ» богослови, філософи, екологи, економісти, по-християнськи аналізують цю, надзвичайно актуальну, тему у біблійній площині, у площині св’ятоотцівської інтерпретації зв’язку між людиною і світом, що довкола неї. Головний акцент на сучасній позиції Церкви Христової щодо екологічного питання і на аналітиці сучасних фахівців, які подають розгорнуту картину всієї проблеми, пропонуючи християнські засади для її вирішення. Особливу увагу у цьому номері приділено осмисленню цінності матеріального світу як божественного середовища, у якому ми живемо і зростаємо до гідності синів Божих.
Від нас з вами, нашої християнської солідарності й активної духовно-моральної позиції та опозиції у питанні збереження Божого творива і середовища для нашого життя, залежить: чи матимуть майбутнє наші діти, чи насолоджуватимуться вони джерельною водою, чистим повітрям, лісами, земними плодами, як у своєму дитинстві насолоджувались ми?
