Знайомство з вірменськими традиціями свята Успення Пресвятої Богородиці допомагає знайти відповіді на такі питання: чому у вівтарі вірменського храму завжди знаходиться ікона Богородиці, яке відношення до цього має апостол Варфоломій та чому в день відзначення празника освячують виноград
РІСУ продовжує розповідати про традиції вірменської християнської культури. Крім свята Преображення Господнього, найулюбленішим літнім празником вірменського народу є свято Успення та Вознесіння Пресвятої Богородиці. Вірменською назва свята звучить так: «Верапохумн Сурб Аствацацні». Слово «веропохумн» у дослівному перекладі означає «перенесення вгору», таким чином підкреслюється віра Вірменської Апостольської Церкви у те, що Богородиця по завершенню земного життя була взята душею і тілом до Царства Небесного.
За своїм значенням празник Успення, який нагадує віруючим про майбутнє Воскресіння, є одним із п’яти головних свят Вірменської Церкви. У день його відзначення прийнято здійснювати обряд освячення винограду – хахохорнек. Тому у деяких регіонах Вірменії народ називав цей богородичний празник «Виноградною Пасхою».
Водночас свято Успення є найдревнішим серед богородичних празників Вірменської Церкви. Як відомо, в Єрусалимі його почали відзначати вже з VI століття, це відбувалося у середині серпня. У вірменській традиції цей празник також святкують у найближчу неділю до або після 15 серпня. Цьогоріч святкові літургії у храмах Української єпархії ВАЦ відслужили 13 числа. Літня спека не завадила миколаївським вірменам, традиційно великими родинами, взяти участь в урочистій Літургії та обряді освячення винограду, які звершив тер Вараг Япарян, настоятель храму Сурб Геворг.
Як у Східній та Західній Церквах, через відсутність відомостей у Священному Писанні празник Успення був встановлений Вірменською Церквою на основі переказу. Він сходить до «Сказання Івана Богослова про Успення Святої Богородиці» з групи древніх апокрифів під умовною назвою «Перехід Марії». Завдяки єпископу Мовсесу Хоренаці у вірменській традиції вже з V століття представлена одна з версій цього сказання. Проте загальновідомий сюжет апокрифу набув низки особливостей.
По-перше, оповідається про створення чудотворної ікони Божої Матері. Так, незадовго до упокоєння Святої Марії учні Христові зібралися в Її оселі. Апостол Іван зобразив лик Богоматері на дошці з кипарисового дерева, з якого був зроблений животворящий хрест. Потому попросив Богородицю притулити обличчя до зображення. Зробивше це, Божа Матір звернулася з молитвою до Всевишнього, прохаючи, щоб люди при допомозі цієї ікони отримували Божі милості.
По-друге, у вірменському переказі, на відміну від латинського варіанту сюжету, де згадується апостол Фома, фігурує апостол Варфоломій. Він далі став відомий як перший поширювач християнства у Вірменії. Щоб Варфоломій міг вклонитися спочилій Богородиці, оскільки був відсутній під час Її погребіння, апостоли відкрили гробницю. Та, як відомо, виявилася пустою.
Аби втішити Варфоломія, апостоли передали йому чудотворну ікону Божої Матері. Прийшовши до Вірменії, апостол збудував для ікони храм у місцевості Дарбноц Кар. Пізніше там створили перший жіночий монастир Святого Духа. Тому на представленій іконі з Ечміадзинського кафедрального собору, головного храму Вірменської Апостольської Церкви, апостол Варфоломій зображений з образом Богоматері.
Додамо, наведені фрагменти вірменського переказу про останні дні земного життя Богоматері дозволяють з’ясувати засади існування певних культових особливостей ВАЦ. Як відомо, у вірменській церковній традиції відсутнє літургічне поклоніння іконам. В той же час образи або релігійні картини можуть прикрашати храм, більше того, вівтар обов’язково оздоблюють саме іконою Богородиці з Немовлям. Освячувати образи мають право тільки архиєреї.
Образ Успення Богоматері представлений у вірменському релігійному живописі різними іконографічними типами. Наприклад, доволі поширеними є мініатюри з рукописних Євангелій, які відтворюють традиційну візантійську композицію. Богоматір зображується на смертному одрі в оточенні апостолів. Над Нею стоїть Ісус Христос, тримаючи у руках сповите немовля, що символізує прийняту душу Пресвятої Діви. Серед постатей апостолів неодмінно присутні Петро з кадилом та Іван, який схилився над тілом Богородиці. У нижній частині нерідко зображується юдейський священик Афонія, який хотів перекинути смертне ложе Божої Матері, за що ангел відтяв мечем йому руки. Таку іконографічну сцену можна побачити на мініатюрі Саргіса Піцака з Кілікійського Євангелія, Сіс, XIV століття.
Серед книжкових мініатюр також зустрічається і західна композиція «Взяття на Небеса Діви Марії», в яких Богородиця змальована піднесеною ангелами на Небо, а апостоли, розміщені у нижній частині зображення, – біля порожнього гробу. Втім більший інтерес становлять релігійні полотна з сюжетом «Коронування Богородиці», виконані олією у XVII-XVIII століттях. Цей сюжет у західному живописі, як правило, багатофігурний: в оточенні ангелів та інших постатей Діву Марію як Царицю Небесну коронує Ісус Христос або Бог-Отець. Вірменські художники зосереджуються виключно на образі Богоматері, Вона нібито вирізана із загальної композиції. Наведемо приклад ікони «Коронування Діви Марії» Овнатана Овнатаняна, яка прикрашає Ечміадзинський кафедральний собор. На ній Пресвята Діва зображена у стовпі Божественного світла, з молитовно складеними руками, стоячи на півмісяці, який символізує Її чистоту та непорочність. Постать Діви Марії оточують чотири ангела, двоє з них тримають над Її головою корону.
Коли розглядаєш вірменську ікону «Коронування Богородиці», згадуєш слова французького історика Жана Делюмо про те, що свято Успення «дало можливість поєднати піднесення Марії на небо та Її царювання у потойбіччі». Загалом, багатогранний образ Успення Богородиці у християнській культурі став своєрідним символом відкритого для праведників Царства Небесного.
Тему Раю, входження до Царства Небесного продовжує обряд освячення та благословення винограду – хахохорнек. Він пов’язаний з винятковою роллю «сонячної ягоди» у бутті вірменського народу. Коріння обряду сягають дохристиянських щаблів вірменської культури. У давнину, аби забезпечити родючість і достаток на весь рік, хахохорнек проводили під час свята Навасард, давньовірменського Нового року. Воно відзначалося 11 серпня, що нині приблизно співпадає з терміном відзначення Успення.
З утвердженням християнства в історію вірменського виноградарства вплітається біблійна історія. З’являються перекази про Ноя, який, зійшовши з вершини Арарату, посадив у його долині першу виноградну лозу. У вірменських апокрифах райське дерево життя також набуває вигляду виноградної лози. Вірогідно, це пов’язано з євангельською символікою. Нагадаємо, Ісус Христос порівнює себе з виноградною лозою: « Я – Лоза, а ви – гілки; хто живе в Мені, і Я в ньому, той приносить рясно плоду; бо без Мене нічого не можете вчинити» (Ів. 15: 5).
У цьому плані є показовою мініатюра «Рай Адамів» з Євангелія XVI століття художника Хачатура Хізанці, представника Васпураканської школи. На малюнку зображена виноградна лоза, рясно вкрита стиглими гронами, що росте просто з Небесного престолу. Солодкі виноградини куштують чисельні білі птахи, які символізують праведні душі, що увійшли до Царства Небесного.
Повернемося безпосередньо до обряду хахохорнек. У минулому тільки після освячення дозволялося вживати виноград у їжу. Етнографи зазначають, звершення обряду розпочиналося з освячення та благословення священиками церковних виноградників. Примітно, що у Вірменії широко побутував звичай залишати грона освяченого винограду біля джерел та хачкарів, щоб небесні птахи також долучилися до благодаті.
У наш час обряд освячення та благословення винограду проводиться в храмі після святкової Літургії. Освячені виноградні грона роздають усім учасникам богослужіння, які несуть ягоди додому як символ Божого благословення, достатку та благополуччя. Обдарування виноградом – особливо радісний момент для маленьких парафіян.
Світлини автора