Високоточна зброя воїнів світла

Олег Романчук

Маємо джавеліни для танків, стінгери для гелікоптерів, байрактари для ворожих колон. І то така важлива складова нашого захисту і вона так добре працює в руках нашого відважного війська. Та ворог хизується і погрожує – у нього є ще ядерна зброя, а ще «така, якої нема ні у кого в світі».

Він так і не зрозумів у своєму бункері, що його зброя може нанести руйнувань нашій землі, але вона не зможе ніколи зруйнувати сили нашого духу і нашої відваги. І нею він ніколи не може поцілити у наше серце …

А що ми? Що можемо ми надіслати йому у відповідь на усі його ракетні обстріли? Чим поцілити у відповідь? Що «закинути» на територію Росії?

У нас є зброя, якої ворог не має; зброя, яка має потенціал влучати у серце і перетворювати його. Цю зброю називають дуже по-різному, але в історії людства і в нашій історії вона не раз робила уже неймовірні речі – це мова Світла і Правди. Про неї знали козаки, кажучи: «Коли ти чуєш Правду у собі – ти незборимий!» Це зброя, яка належить Воїнам Світла – вона сповнена праведної злості, але у ній нема ненависті, яка б могла уподібнити нас до ворога і призвести до втрати людяності – а відтак нашої духовної сили. Вона робить нашу битву священною – бо завдяки їй, ми залишаємося на стороні Світла – а чим ще ми можемо побороти темряву, з якою зіткнулися? І залишаючись на стороні сил Світла, ми активуємо їх величезну енергію, акумульовану в усіх людях доброї волі по всьому світу – і тих, що зараз, і тих, що були перед нами… Це військо неможливо побороти – об нього розіб’ється будь-яка імперія зла… І саме зараз ми опинилися в історії людства на полі битви двох цивілізації – тієї, де сила і темрява, і тієї, що обирає мир, любов, свободу й братерство…

Тож численними залпами скеровуймо у бік ворога наші «високоточні ракети» - у людяному ставленні до полонених та поранених, у листах та зверненнях до росіян, зроблених не мовою зневаги та ненависті, а мовою яка запрошує звільнитися з полону пропаганди, проявити мужність і людяність – а відтак скласти зброю, здатися у полон, вийти на протести, поширювати правду, зупинити війну…

І звісно, без ілюзій – коли серця «у глибокому бункері» нема сенсу в той бік витрачати енергію і мати марні сподівання. Але є надія, що є й ті, хто зможуть почути… Бо ж врешті «ненависть ніколи не може бути переможена ненавистю – тільки любов’ю»…

За нами – Правда, за нами – Перемога!