Віталій Портников: "Якщо буде російська Церква, буде російська влада"
Інтерв’ю поширив сайт "Твоє місто". На запитання, наскільки важливо вирішити в Україні питання з російською Церквою, Віталій Портников відповів:
"Якщо буде Московська Церква — буде московська влада. Російська Церква завжди була одним з найважливіших чинників створення московськоцентриської ідентичності населення — більше, ніж російська мова...
Часто релігія пов’язана із звичкою. Людина ходить до церкви, до якої звикла, а батюшка сказав, що вона незалежна. Людині може бути важко зрозуміти, у чому відмінність і чому немає ніякого зв’язку зі світовим православ’ям, окрім грамот Алексія для Української православної церкви (патріарх Московський Алексій ІІ видавав грамоти для Української Православної Церкви, але вони стосувалися надання автономії, а не автокефалії. — Ред.). І це не просто пояснити.
Я завжди вважав, будучи людиною нерелігійною, що християни розуміють, що вони ходять до церкви, щоб врятуватися. Врятуватися з точки зору православної традиції можна тільки в єдності зі світовим православ’ям. Іншого шляху у православ’ї не існує, але вони чомусь думають, що можна врятуватися молитвою. А молитва виникає тільки в симфонії. Тому православ’я — це симфонія. У католиків є Папа, намісник апостола Петра — і, у результаті, намісник Бога. А в православ’ї — це тільки симфонія православних церков. Як інакше?
Православна Церква України (ПЦУ) має зв’язок зі світовим православ’ям через Константинополь. І дуже важливо, що ми отримали томос (Томос про автокефалію для Православної Церкви України (ПЦУ) був наданий 5 січня 2019 року Вселенським патріархом Варфоломієм. Цей історичний документ офіційно затвердив незалежний статус ПЦУ як однієї з 15 помісних православних церков світу. — Ред.), тому що завжди було би питання, як врятуватися через Київський патріархат. Для багатьох людей, які сприймали це догматично, відповіді на це запитання не було, тому вони воліли залишатися в московській церкві, ніж ризикувати порятунком.
А УПЦ Московського Патріархату може врятуватися тільки через Російську Православну Церкву. Вона канонічна — подобається нам це чи ні. Вона є частиною симфонії — ось у такому диявольському вигляді. Який вибір людей УПЦ? Вони можуть або об’єднатися з ПЦУ на засадах Томосу, або залишатися частиною Російської Православної Церкви, тому що інакше вони стануть сектою. Об’єднуватися з ПЦУ вони не хочуть. Переконують самі себе, що вони не частина російської церкви — РПЦ — але ніякого іншого шляху до порятунку не мають.
Російська Церква дуже активно працює за кордоном. Навіть в Америці вони створили Американську Православну Церкву, надали їй автокефалію, яку ніхто не визнає, але ця церква існує — і ніхто не сумнівається, що вона канонічна, бо вона має зв’язок зі світовим православ’ям через томос Московського Патріархату.
Я можу чітко пояснити, що відбувається з ідентичністю народу, якщо повністю перемагає російська Церква. Це можна побачити на прикладі білоруських сусідів. Вони були греко-католиками. Коли об’єдналася територія Великого князівства з Москвою, вони ліквідували греко-католицизм на українських землях, які вони отримали. Потім намагалися це зробити на Галичині, але ментально тут вже було пізно щось змінювати. А от білорусів їм вдалося перетворити на православних. Частина людей перейшла в католицизм — і це була дорога до польської свідомості, а не до білоруської. А частина людей стали православними — і Російська православна церква стала знаряддям русифікації.
Чому це не відбулося тут? Тому що вони приєднали до себе Київську митрополію. І у порівнянні з Київською митрополією московська церква була менш конкурентоспроможна, менш освічена. І найголовніша пастка, яку вони зробили для себе — це реформа патріарха Нікона (під час реформи стався розкол у московській церкві. — Ред.). Ці реформи призвели до того, що більшість реально віруючих людей у Москві відірвалися від офіційної церкви. Реальні люди, які вірять у Росію — це старообрядці.
А українці фактично нав’язали свій порядок Москві заради того, щоб приєднати Київську митрополію. Тому тут залишилися свої священики. І тому українці не відчули, що це чужа церква. Змінився патріарх, але священик, молитва, ціль порятунку — залишилися незмінними. Тому ця звичка і залишається досі — ніби нічого не відбулося.
Криза відбулася у двох країнах — у Білорусі, де греко-католицизм змінили руським православ’ям, і у Росії. Що нам з цим робити? Усвідомити, що шлях до соборної Церкви буде складним, але його потрібно пройти, переконуючи людей, у тому числі працюючи з ієрархами УПЦ МП. Може, серед них є люди, які вірять у Бога і розуміють, що можна врятуватися і через єдність зі світовим православ’ям — за посередництвом Константинополя. Думаю, такі люди існують. Не всі, звичайно, але деякі".
