У Папському Східному інституті у Римі 15-16 листопада пройшла міжнародна конференція, присвячена голосу Східних Католицьких Церков у діалозі з Православними. Конференція організована Інститутом екуменічних студій УКУ у співпраці з Папським Східним інститутом (ПСІ).
Вітання і благословення учасникам конференції від Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава передав голова Комісії УГКЦ з міжконфесійних та міжрелігійних відносин о. Ігор Шабан.
“Важливим знаком надії та довіри у сучасному світі, позначеному жахливими війнами та екуменічною ситуацією, яка зазнає своїх болісних наслідків», — назвав конференцію у вступному слові на відкритті заходу кардинал Курт Кох, префект Дикастерії сприяння християнській єдності.
У конференції взяло участь 20 доповідачів з дев'яти країн: України, Італії, Лівану, Німеччини, Австрії, Франції, Канади, Румунії, Угорщини. Підтримку заходу надали фонди CNEWA і L'Œuvre.
“Що унікального Східні Католицькі Церкви (СКЦ) привносять в екуменічний діалог; що об'єднує Східні Католицькі і Православні Церкви і чим відрізняються Східні Католицькі Церкви між собою?” — цим питанням була присвячена значна частина доповідей конференції.
Отець д-р Пол МакПартлан (Вашингтон, США), о. д-р Томас Марк Немет (Відень, Австрія) і д-р Брайан Бутчер (Торонто, Канада) підкреслили значення СКЦ для розуміння вселенськості як невід'ємної якості Церкви. Їх існування демонструє, що різноманіття традицій, підходів, богословської термінології і, навіть, незгода в певних питаннях не мусить призводити до відокремлення.
Отець д-р Марк Морозович (Вашингтон, США) наголосив, що Церкви об'єднує літургійна спадщина й, водночас, прагнення оновлення богослужбового життя Церкви з огляду на літургійне богослов'я, яке в академічних колах Америки поділяють як православні, так і східні католики.
Отець Ігор Ранця (Париж, Франція) показав, що східні католики з православними поділяють і виклики в устрої Церкви, адже правило “одне місто – один єпископ” не працює у великих містах ні у православних, ні у східних католиків, а тому потребує переосмислення.
Павло Смицнюк (Прінстон, США) запропонував приділити більше уваги політичній мотивації екуменізму, що впливає на Церкви всіх традицій.
Отець Юрій Аввакумов (Нотр-Дам, США) ствердив, що сучасні православні і східні католики сформовані одні одними і виникнення цих Церков як окремих конфесій сталось, в тому числі, внаслідок протиставлення одна одній. Це, в свою чергу, призвело до розвитку іншого, конфесійного богослов'я роз’єднаних Церков.
На практичному рівні ця теза була розвинута в доповіді Ронні ель-Гемайєля (Бейрут, Ліван), який відзначив кількакратне зростання числа арабомовної християнської літератури з православного і східно-католицького боку внаслідок унійної полеміки.
Митрополит Йов Ґеча (Вселенська патріархія) на прикладі документів “Fratelli Tutti” Папи Франциска і “За життя світу” Патріарха Варфоломія продемонстрував спільність у соціальному вченні Церков щодо розгляду питань війни і миру через пошанування людської гідності. Водночас з тим, митрополит уточнив, що вчення Російської Православної Церкви про війну і мир в “Основах соціальної концепції” має значні відмінності, які й сприяли виправданню агресивної війни росіян проти України.
Едвард Фарруджа (ПСІ, Рим) звернув увагу на історію заперечення православними суб'єктності Східних Католицьких Церков і на процес виникнення образу унійних Церков як “мосту” між православними і римо-католиками.
В свою чергу православний дослідник Дімітріос Керамідас (Ангелікум, Рим) зазначив, що перепоною для екуменічного діалогу з СКЦ є бажання православних вести справу з цілою Католицькою Церквою, відмовляючи в такому праві окремим її частинам.
На нові виклики в діалозі між Церквами, що постали внаслідок синодального шляху Католицької Церкви, вказав Петер Сабо (Будапешт, Угорщина). Серед таких викликів доповідач звернув увагу на призначення в Католицькій Церкві вірян на адміністративні посади без сакраментального характеру такого поставлення, тобто без свячень, що не практикується на офіційному рівні в Православних Церквах.
Дорожню карту для екуменічного руху в майбутньому накреслив о. д-р Іван Дацько (Львів, Україна), особливо приділивши увагу необхідності якнайчастішої спільної молитви і спільному ж святкуванню Пасхи.
Другою частиною конференції стало обговорення практичних досягнень і невдач екуменічного руху та оцінки ситуації в окремих країнах.
д-р. Терезія Гайнталер (Франкфурт, Німеччина) підсумувала більш ніж 50 років історії міжнародного діалогу між Католицькою Церквою і орієнтальними Церквами, головно в площині христології.
д-р Сурая Бечеалані (Бейрут, Ліван) показала як працює діалог між Церквами в регіональному контексті на прикладі Ради Церков Середнього Сходу, яка об'єднує 27 Церков у 8 країнах.
Тарас Курилець (Львів, Україна) проаналізував причину невдачі екуменічної ініціативи “одночасного сопричастя” наприкінці ХХ ст. на прикладі Мелхітської- і Української Греко-Католицьких Церков.
д-р Томас Кремер (Айхштетт, Німеччина) застановився на різноманітності СКЦ, кожна з яких має унікальні умови діалогу з православною стороною, а тому сам діалог в кожній окремій Церкві коливається від майже сопричастя з православними до вкрай прохолодних відносин.
Про виклики, що стоять перед плідним діалогом в Румунській Церкві, свідчив о.д-р Александру Бузалік (Клуж-Напока, Румунія), а багатоманітний індійський контекст представив о.д-р Ентоні Мечеррі (ПСІ, Рим).
Натомість о. д-р Роман Фігас (Львів, Україна) проаналізував екуменічний контекст України під час війни і поділився актуальними проєктами Інституту екуменічних студій УКУ. Одним з таких є “Східні Католицькі Церкви: місія єдності і католицькості”, у рамках якого і відбувалася ця конференція «Екуменічна візія Східних Католицьких Церков у діалозі з Православними» в Папському Східному Інституті. У 2024 році заплановано наступну конференцію, присвячену еклезіології СКЦ.
Програма конференції
Посилання на трансляції:
1 день конференції: https://www.youtube.com/watch?v=TvVChM2TgEQ
2 день конференції: https://www.youtube.com/watch?v=-itQ2KBbAHY