Свято у колі вірних та попри протести "московскіх товаріщєй”
Джерело: Укрінформ
Діти (всі вчаться в різних класах недільної школи Михайлівського) посипали пелюстками троянд стежку від брами до Михайлівського собору. Дружини священників у одній руці тримали смартфони, у іншій — малюків, намагаючись упіймати кадр, коли йтиме патріарх Варфоломій і щоб туди потрапив їхній чоловік. Два ряди столичних священників один напроти одного завмерли в напрузі, хвилюванні та очікуванні. Сьогодні Україна зустрічала Вселенського патріарха Варфоломія.
Патріарх Варфоломій прилетів зі Стамбула вчора пізно ввечері. На відміну від 2008 року (тоді відбувся його візит в патріаршому статусі), його не зустрічала почесна варта, програму його перебування не оприлюднювали детально та заздалегідь, вздовж дороги цього разу не стояли віряни із квітами та портретами Його Всесвятості. Не через меншу пошану. Просто гібридна війна, безпека та здоровий глузд вимагали більшої стриманості та менш гучного анонсування.
Продовженням цієї війни було і те, що патріархові не дали можливість вклонитися преподобним Києво-Печерської Лаври, хоча всі ці праведники були кліриками Константинопольсього патріархату (московські брати встигли розпустити чутки, що, мовляв, патріарх їде забирати монастирі). Продовженням цієї війни були залякані та обмежені жіночки, яких вивезли на бориспільську трасу з плакатами “Наш предстоятель Онуфрій”. Проявом війни були і зневажливі, зроблені за кремлівськими лекалами плакатики, які наступного для ми побачили біля парламенту. Але це було згодом. І зрештою це ніяк не применшило радості від приїзду.
Після приїзду та зустрічі в аеропорту патріарх Варфоломій зустрівся із Президентом України Володимиром Зеленським. І ця зустріч (власне, як і візит) засвідчила сталість церковного вектора країни. Перша особа держави засвідчила, що участь патріарха у святкуванні тридцятої річниці Незалежності — честь для України.
З о пів на восьму ранку біля Михайлівського собору почали збиратися митрополити, священники, віряни з ближніх вулиць, журналісти. Першим пунктом програми патріарха було покладання квітів до «Стіни пам’яті полеглих захисників України» (що біля Михайлівсього) та біля пам’ятного знака жертвам Голодомору-геноциду українського народу. Насправді для патріарха вшановувати жертв Голодомору звично ще з 2005 року, саме за часів Ющенка відбулося серйозне зближення Константинополя і Києва. Тому участь Віктора Ющенка в урочистостях та супровід ним патріарха здавалися абсолютно природніми. До речі, коли після покладання квітів (далі мав бути подячний молебень) перед входом в Михайлівський собор діти подарували йому букет квітів, патріарх повернувся до третього президента і, передавши йому букет, сказав: “Це Вам”. Так ніби ще раз наголосив, що пам’ятає про зусилля третього українського президента у здобутті автокефалії. А потім всі повільно пройшли до Михайлівського. Я побачила всіх трьох митрополитів, які представляють три гілки православ’я, що об’єдналися у Православну Церкву. Вчора всі три представники колишніх церков зустрічали в аеропорту Його Всесвятість.
- Вітаю, владико, - кажу колишньому очільникові УАПЦ митрополиту Макарію (Львівському), - ви раді?
- Ми дуже багато працювали, щоб церква відбулася. Тому так, я радий.
А поруч стояв ще один митрополит Львівський (з титулом Львівський та Сокальський) Дмитро. За правилами, після об’єднання у кожного єпископа кожної юрисдикції залишалися його парафії. І я пригадала маленький красномовний епізод про тих двох львівських єпископів. Коли владика Макарій захворів на коронавірус, інший подзвонив та попросив, чи не можна оголосити по всій церкві і почати посилено молитися за його здравіє усім миром. Макарій сказав, що не хоче публічності, тож священники та брати-єпископи молилися приватно. І так одужав Макарій. Кажуть, що два українці на одній ділянці ніколи не примиряться, ще як помиряться, якщо вони - монахи...
Потім мій погляд зупинився на єпископі Винницькому, який приєднався до ПЦУ, перейшовши з Моспатріархату. Десятки судових справ проти парафій, які пішли за ним до Помісної Церкви, не зламали владику. Він привітно посміхається журналістам, друзям та братам.
А поруч бачу ще одного митрополита, Сергія з Донецька. Він має унікальний досвід розбудови автокефальної Церкви на Донбасі. Сьогодні, коли він змушений був переїхати до Маріуполя, там при кожній церкві ПЦУ є кімнатка і душ для людей, котрі прийшли на підконтрольну частину із “тої” зони - по ліки, продукти чи пенсії.
Патріарх повільно пройшов крізь ряди священиків та зайшов у собор. Тут мала розпочатися подячна молитва.
А тим часом біля парламенту почали збиратися віряни УПЦ Московського патріархату. Нам щиро хотілося розпитати, яка мета їхнього молитовного “стояння”.
- Ви пишете, що ваш предстоятель Онуфрій. А хіба це хтось заперечує? - запитуємо ми жіночок з плакатами.
- Да, вот нєкоториє нє вєрят і хатят тут завєсті турєцкіє парядкі, - пояснила літня жінка з густо помальованими губами.
- Ви пишете, що патріарх Варфоломій - це симонія. А що таке “симонія”? (Симонія - це церковне хабарництво, але нашою метою було зрозуміти, наскільки усвідомлені ці протести).
- Симонія, це синоніми, - просвітила нас “пані як пані”, що тримала плакат.
- Проти чого ви протестуєте? - запитую у священника Житомирської єпархії.
- Проти приїзду патріарха.
- А він хіба до вас приїхав?
- А ми єдина канонічна церква.
- А хто вас благословив? Вам дозволило начальство стояти тут?
- Ідіть звідси, я забороняю вам говорити із своїми парафіянами (його парафіяни також не знали, що таке симонія)...
Насправді Московський патріархат опинився у складному становищі. Оце все зібрання — зусилля, швидше за все, мирян на кшталт Новінського ти інших керманичів ОПЗЖ. Офіційно церква цей захід не благословила, але й не заборонила. Але людей цього разу було небагато. Одна справа — свято хрещення, яке започаткував ще спочилий митрополит Володимир, інша — протести проти шанованого Вселенського патріарха. Тому, попри тиск (за нашими даними, у телефонному режимі священників суворо зобов’язували прийти), «вогника» та задоволення в учасників “стояння” не було. Священники відверто не хотіли розмовляти із пресою. Соромилися. Та навіть диякони і студенти семінарій не знали, що на Афоні співслужать із кліром Православної Церкви України інші церкви. Більше того, склалося враження, що частина простих учасників стояла не безплатно. Бо вони ані вигляду вірян не мали (православні є носіями і певної лексики, і певної субкультури), ані предмета цього протесту, ані ситуації не знали.
Підходжу до хлопців, які тримають плакати англійською, питаю: «Ви знаєте, що на плакаті написано?»
- Так. Кров православних на вас і на дітях ваших. (Неточно переклав один).
- На дітях патріарха? (перепитую, щоб перевірити, чи вони в курсі, що у патріархів немає дітей, окрім вірних).
- Так.
- А звідки взялася кров?
- Ви що не в курсі, тисячі храмів на Західній відбирали з кров'ю?
- Знаю, що 600 по всій Україні самі пішли.
- Ну 600, так 600.
Другий хлопець просто відвернувся.
Взагалі публіка дуже скоро почала нудитися. Люди чекали, що сюди приїде патріарх Варфломій, до голови Верховної Ради, й багатьом вже набридло стояти.
Мені захотілося повернутися туди, звідкіля прийшла. В Михайлівський собор, де весь храм співав без “підмосковського” неврозу та образ “Царю Небесний”, де лунала подячна молитва українців і звучали слова Вселенського патріарха Варфоломія.
Він говорив і про себе, і про Константинопольський престол:
- Очолювана нами Першопрестольна Церква як ніжно любляча Матір Православної Церкви не лише України, але й Росії, Сербії, Румунії, Болгарії, Греції, Польщі, Албанії, Чехії та Словаччини, та одним словом - усіх новіших Церков, утворених з нашого тіла, - ніколи не згадує дні великого засмучення, ляпасів, образ та цвяхів, але завжди йде шляхом прощення, благодіяння та зцілення всіх своїх дітей без винятків. Це є привілеї Великої Церкви, якими їй докоряють ті, хто говорять про першість катедри, мирські претензії та політичні прагнення. Одним єдиним є привілей, який характеризує очолювану нами Константинопольську Церкву, гордість у Господі: привілей жертви, з якого витікають і першість виснаження, і обов’язок жертовного служіння.
І, звичайно, Вселенський Патріархат ніколи, користаючись наявною імперською владою, не обирав шлях культурної та мовної асиміляції національностей, які приходили у віру Євангелія. Навпаки, Велика Церква прийняла місцеві звичаї, мову, якою говорили люди, вона надихнула та культивувала, сприяла розвитку місцевої культури, настільки, що сьогодні неможливо уявити, якою була би доля тих народів, що прийняли християнство, без культурного впливу Православної Церкви.
Патріарх звертався до Предстоятеля ПЦУ митрополита Епіфанія: «Ми прибули, щоби побачити на власні очі здобутки багатьох Ваших невимовних зусиль! Ви - наймолодший за віком, але це є Вашим привілеєм, … Ваш труд буде тяжким, але через багато десятиліть нащадки славитимуть Ваше ім’я і Ваш приклад».
Його Всесвятість звертався до всіх нас - і до кліру, і до вірян, - «обіймаючи по-братськи, як і всіх преосвященних архієреїв, з патріаршими побажаннями та благословеннями, дякуючи за запрошення, любов та велику шану».
І я точно знаю, що серед тих, хто присутній, і тих, хто дивився богослужіння онлайн, були парафіяни та клірики Московського патріархату. Думаю, що багато, хто після цього візиту дуже подорослішає.
Коли завершувався молебень у столиці, під’їжджали священники та віряни з різних єпархій. Завтра в святій Софії відбудеться літургія, де служитимуть два предстоятелі - митрополит Епіфаній та Його Всесвятість патріарх Варфоломій.