Влада перешкоджає відродженню василіанського монастиря у Краснопущі на Тернопільщині

ТЕРНОПІЛЬЩИНА — Конфлікт навколо приміщення монастиря отців-василіан у селі Краснопуща Бережанського району триває ще з кінця 1990-х років.  Прблема передачі монастирю усіх приміщень начебто полягає в тому, що неможливо забрати Бережанський психоневрологічний будинок-інтернат для чоловіків із споруд монастиря. Проте кореспондент РІСУ під час журналістського розслідування з’ясував, що це — неправдива інформація, що держслужбовці та депутати замовчують, що на Тернопільщині діють три недоукомплектовані психоневрологічні заклади, і підопічних інтернату в Краснопущі готові прийняти, наприклад, у Мельниця-Подільському територіальному центрі обслуговування одиноких, перестарілих та інвалідів.

Різниця між інтернатом та монастирем, як зазначає кореспондент РІСУ, — разюча, особливо, коли взяти до уваги, що обитель відновлюють на пожертви, а на будинок-інтернат виділяють у рік 1 мільйон 802 тисячі 623 грн. Ще більш незрозумілим такий стан речей стає з огляду на те, що директором закладу є діючий господарник-фермер Володимир Боянович, а на 82 підопічних, що перебувають в інтернаті на харчуванні (всього до закладу приписані 102 підопічних), є 70 штатних працівників.

Разом із тим директор закладу В. Боянович запевняє, що не вбачає у бажанні багатьох людей відродити колись один із найбагатших монастирів Галичини якогось конфлікту: цього хоче, за його словами, невелика група людей, частково пенсіонерів, які відпрацювали в інтернаті та «заробили собі пенсію». А от проти, за словами директора, виступають працівники закладу.

Керівник Мельниця-Подільського територіального центру обслуговування одиноких, перестарілих та інвалідів Василь Кіцак, і голова Борщівської районної держадміністрації Іван Чепесюк стверджують, що заклад має умови для тогго, щоб прийняти підопічних інтернату у Краснопущі.

«У Мельниці-Подільській є навіть кращі умови. Там від 2004 року пустує цілий корпус, але наявні і приміщення, куди підопічних можна заселяти. Тільки опалення потрібно встановити», — зазначив В. Кіцак, керівник центру.

Територіальний центр зацікавлений у тому, щоб його корпуси були заповнені, зазначає він. Але справа не у своєрідній конкуренції між психоневрологічними установами, а в тому, що, перевівши підопічних з Краснопущі до Мельниці-Подільської, можна не лишень повернути василіанам їх майно і сприяти відродженню обителі, а й зекономити значну частину із того, що область виділяє на Бережанський психоневрологічний будинок-інтернат.

«Ми уже давно вели мову з Софією Погорілою про те, що нераціонально вкладати бюджетні гроші у старі приміщення монастиря, а краще переселити підопічних. Мельниця-Подільський територіальний центр зараз перебуває у комунальній власності району. Ми його готові передати на баланс області, але не приміщення. Вони — майно громади району. Тож нехай не говорять, що місць немає. І це вже питання до управління праці та соціального захисту, чому вони не чинять раціонально», — пояснив Іван Чепесюк.

На сьогодні валіани відновлюють обитель, ті приміщення, які їм повернули, але не мешкають там, оскільки, як стверджують, це важко через специфіку закладу, який розташований у приміщенні.

Споруду монастиря уже оглянули фахівці Бережанського державного історико-архітектурного заповідника та стверджують, що є підстави сподіватися, що пам’ятка може одержати статус пам’ятки національногог значення.

Водночас, як стало відомо, директор інтернату, розміщеного у будівлі монастиря, розпочав збір підписів під заявою проти перенесення закладу.

Монахи сподіваються, що бюрократичні перешкоди подолати таки вдщастся, та поки що їх кількість лише зростає.

Щодо історії монастиря у XX ст, то після того, як радянська влада у 1946 році відібрала у василіан монастир, його основний будинок, спершу слугував геріатричним будинком (для престарілих), а з 1979 року — психоневрологічним інтернатом. Внутрішній простір монастирської церкви Різдва Івана Хрестителя тоді розділили на два поверхи: на першому була їдальня, на другому — клуб для підопічних, а в святилищі, замість вівтаря, — кухня.

У 1993 році храм і частину монастиря повернули у власність Чину св. Василія Великого (ЧСВВ), а в 1998 році сесія Бережанської райради передала у власність монастиря решту будівлі обителі та господарські будівлі. Однак Бережанський психоневрологічний будинок-інтернат оскаржив такий крок, і вже 27 грудня 2000 року Арбітражний суд Тернопільської області видав постанову, якою скасував передачу. То ж у результаті василіанам повернули тільки храм (ліве крило будівлі) і частину монастиря (праве крило). Центральна частина колишньої обителі залишається у комунальній власності області.

Детальніше про розвиток конфлікту та думки представників різних сторін щодо ситуації, яка склалася, читайте у спеціальному репортажі Володимира МОРОЗА.