Владика Гліб Лончина став радником президента УКУ та духівником університетської спільноти
За плечима владики Гліба кілька десятків років служіння. Він народився у США в українській родині. Богословську освіту здобув у Римі в Університеті «Урбаніяна». Захистив докторат з літургіки у Папському східному інституті. Про це повідомляє сайт УКУ.
Постригся у ченці в монастирі святого Теодора Студита у Ґроттаферрата (Італія). Священичі свячення отримав від Патріарха Йосифа Сліпого 1977 року в тому ж монастирі.
«Владика Гліб має унікальний душпастирський досвід. Він служив вірним УГКЦ у 9-ти країнах. Владика любить УКУ і в особливий спосіб уособлює наш університет, адже був першим студентом УКУ імені св. Климентія Папи Римського у Римі. Для нашої спільноти важливо, що він добре знав Патріарха Йосифа Сліпого, саме як ректора і засновника УКУ в Римі. В його особі ми, студенти, викладачі і працівники, можемо пережити тяглість нашої університетської традиції. Бо всі ми час від часу повинні запитувати себе – чи відповідає те, що ми робимо і як живемо, мріям Патріарха Йосифа про католицький університет. Владика Гліб може нам у цьому допомогти і поділитися доброю порадою. Ми дуже раді, що він став частиною нашої спільноти. А краще сказати — що він повернувся додому!», — вітає у спільноті владику Гліба ректор УКУ Тарас Добко.
Свого часу, у 1994 р. владика Гліб викладав літургіку та біблійні науки у Львівській богословській академії (згодом – УКУ, ред.), яка лише відновлювала діяльність у незалежній Україні.
«Це був цікавий досвід з першими студентами тоді ще Богословської академії. Я зазвичай брав якісь матеріали, що привіз із Заходу, підручники, готував конспекти, – ділиться владика Гліб. – Найбільше радів, що у 2002 році Богословська академія стала Українським католицьким університетом. Це був великий крок уперед».
У грудні 2025 року єпископ став радником президента УКУ і духівником Українського католицького університету. Владика Гліб зізнається, що завжди хотів жити і служити в Україні, зокрема у Львові. З УКУ його повʼязує давня співпраця. 2002 року Блаженніший Любомир Гузар іменував його сенатором університету. До 2007 року владика був головою Сенату.
«УКУ – це велике чудо і великий дар Божий для наших народу. Це витвір генія митрополита Андрея Шептицького і Патріарха Йосифа Сліпого. Вони жили в страшних обставинах. Їм не дозволяли творити університет в тих часах. А це була їхня мрія, – наголошує владика Гліб. – Для нашого народу УКУ – дуже важлива інституція. Патріарх Йосиф наголошував: “Віра і наука – це два крила, якими підноситься людський дух в безкраї простори”».
Єпископ Гліб підкреслює, що УКУ постав і функціонує завдяки великій праці добрих людей, які мали візію, хотіли щось зробити для свого народу. Це митрополит Андрей Шептицький, Патріарх Йосиф Сліпий, Блаженніший Мирослав-Іван Любачівський, який відновив діяльність Богословської академії у Львові, та Патріарх Любомир Гузар, за якого постав Український католицький університет.
«Я завжди був захоплений тяжкою працею людей, щоби все це поставити. Це справді був великий труд заради великої ідеї, яка полягала у тому, аби студентам дати солідне християнське виховання і формацію у різних ділянках науки, – зазначає владика. – Також тут важлива співпраця всіх: ректорату, працівників, викладачів, доцентів, професорів, господарського відділу. Кожне служіння є важливе. Кожний має свою роль. Треба бути вдячним усім, хто в цій інституції дає можливість нашій молоді рости і розвиватися».
Серед основних завдань владики як духівника УКУ – допомагати людям в їхньому пошуку Бога.
«На пʼятий рік війни люди дуже втомлені. А найгірше, коли вони втрачають надію і не бачать просвітку. Треба їх підтримувати, бо Бог є більший від усього. Він завжди присутній у нашому житті, особливо там, де людина терпить», – наголошує владика.
Він додає: «Нам треба жити вірою. А віра означає довір’я до Господа Бога, що Він є з нами, що Він нам допоможе. Святий апостол Павло наголошував, що Бог не дає людині такого терпіння, якого вона б не могла б витримати. Тобто, якщо Бог допускає якесь випробування, то також дає і силу його перейти. У цьому треба запевнити людей і підтримувати їх, щоб вони вірили в це і довіряли Господеві».
