Очевидно, що Церква – це не лише духовенство, єпископи, священики, Церква – це також миряни, котрі її творять і в ній виконують різні завдання. Кожен може зреалізувати своє покликання, бути, передусім, Божою дитиною, жити життям Церкви, жити молитвою, жити Святими Таїнствами, жити Божим словом, яке ми чуємо в Церкві і, очевидно, будучи наповненим цим Божим словом, людина іде у світ і творить діла милосердя, бере участь у благодійних акціях, тобто проявляє свою віру назовні, допомагаючи іншим.
Своїми думками щодо Конгресу мирян, який вперше з благословення і участі Блаженнішого Любомира проходив у Києві 12-14 листопада 2010 р. Б. для представників Центральної, Східної та Південної України, а також про діяльність Луцького екзархату поділився у інтерв’ю з кореспондентом Sobor News владика Йосафат Говера.
- Преосвященніший владико, яке Ваше бачення цього Конгресу. Яких результатів сподіваєтесь отримати?
Життя Церкви є дуже різноманітним, бо Церква – це живий організм, який постійно розвивається, який в різних умовах працює, функціонує.
Очевидно, що Церква – це не лише духовенство, єпископи, священики, Церква – це також миряни, котрі її творять і в ній виконують різні завдання. Кожен може зреалізувати своє покликання, бути, передусім, Божою дитиною, жити життям Церкви, жити молитвою, жити Святими Таїнствами, жити Божим словом, яке ми чуємо в Церкві і, очевидно, будучи наповненим цим Божим словом, людина іде у світ і творить діла милосердя, бере участь у благодійних акціях, тобто проявляє свою віру назовні, допомагаючи іншим.
Тому завданням такого Конгресу мирян є звернути увагу на велику роль, яку має мирянство у житті церковному. Цей Конгрес важливий тим, щоб усі могли обмінятися очікуваннями одні стосовно інших: священики, зі свого боку, висловити свої побажання, віряни своїм голосом допомогли Церкві пізнати її зсередини власними очима, щоб так можна було налагодити діяльну співпрацю.
- Як на території Вашого екзархату звершується мирянське служіння?
Луцький екзархат не є таким давнім. Це, фактично, наймолодший екзархат УГКЦ на теренах України. Від його заснування минуло всього 2 роки. Однак, незважаючи на це, є ряд парохій, які вже тут функціонують 15-16 років. Маючи цей невеликий досвід, можемо сказати, що діяльність мирян є справді великою і активною у становленні Греко-Католицької Церкви на Волині. Наші вірні, приходячи у храм, не лише моляться, а й, одночасно, допомагають творити спільноту, матеріально стараються брати участь у будівництві храму, цікавляться різними завданнями, тим, чим можуть допомогти і священикові, і своїй громаді.
- Якою діяльністю, на Вашу думку, можна найбільше зацікавити людей у Церкві?
Мабуть, це служіння відповідає потребам кожної людини. Кожен шукає вияву свого християнського бачення служіння для своєї спільноти. Хтось любить співати і бере участь у церковному хорі, хтось може допомогти у будівництві храму, хтось, можливо, шукає поглиблення розуміння Божого слова, хтось звертається до Церкви за допомогою, за якимось вирішенням своїх труднощів життя чи розв’язанням якихось проблем. Це досить різні і широкі завдання, які є в Церкві, і тут вирішує і людина, і спільнота.
- Скільки Греко-Католицьких Церков налічує Ваш екзархат і яка їхня якісна наповнюваність?
На теренах Луцького екзархату є 20 парохій. Ця цифра, на даний час, не є, звичайно, якоюсь промовистою. Розвиток наших парохій є різним: деякі вже дуже добре організовані, активно беруть участь у богослужіннях, у деяких храмах доводиться 2,3 рази служити богослужіння, щоби усі вірні могли взяти участь, позаяк храми не готові помістити велику кількість людей. Не всюди була можливість раніше організувати парохіяльне служіння.
- Чи достатньо душпастирів для громад на Ваших теренах?
На жаль, на даний час нам поки що не вистарчає священиків, щоби ми могли усюди організувати парохіяльне служіння. Бувають місця, де люди вже роками чекають, щоб священик приїхав і міг служити. Хоча багато наших духовних семінарій випускає молодих кандидатів і випускників, які можуть посвятитися для такої праці на Сході України, зокрема на Волині, але, на жаль, дехто боїться прийти на Схід, чи на Волинь, бо знає, що зустрінеться з різними труднощами.
- Які саме труднощі та виклики чекають на молодого священика?
Труднощі елементарні, такі, які відчуває кожна людина. Це і побутові, і організаційні: парохії доводиться організовувати від початку, треба шукати помешкання для священиків, винаймати квартиру. Це, звичайно, пов’язане із фінансовими видатками, крім того, потрібно шукати відповідну землю для побудови храму, будувати цей храм. Є ще той момент, що наше духовенство, переважно, є одруженим. Сюди додається також і утримання священичої сім’ї. Труднощів є багато, а відтак є страх не справитися з ними.
Ще одним викликом є те, що молодий священик часто має таку візію, що, взявшись до праці, наверне відразу увесь світ, але, згодом, через якийсь час служіння переконується, що це не так легко зробити. Хтось його слово приймає, а хтось не слухає. І це цілком відображає те, що в Євангелії говорить Христос про зерно як Боже слово, котре падає на різну ниву: одна дає плід, а друга є тернистою, несприйнятливою до цього слухання. У житті священика трапляються випадки, коли він багато працює, старається, готовий зробити все можливе, але не завжди бачить плоди своєї праці – і це може знеохочувати. Тому потрібно, звичайно, озброїтися у терпеливість і сіяти Боже слово, працювати над цим. Можливо, за свого життя він і не побачить плодів, можливо, тільки його наступники зможуть пожати їх, однак з досвіду, який ми маємо, я бачу, що Господь Бог допомагає розв’язувати всі складнощі, які виникають в житті. Від людини залежить, щоб мала віру, наполегливість і рішучість, а Господь кожну добру справу благословить.
- Чи Церква якось підтримує тих священиків, котрі приїжджають служити?
Звичайно, що кожного священика, котрий виявляє бажання служити на Волині, підтримується всесторонньо, підтримує сама спільнота, підтримують і інші єпархії. Знаходиться багато людей-меценатів, готових допомогти і в організації парохіяльного служіння, і в підтримці священика. Дякувати Богу, що вдається завжди відповісти на певні потреби священика і забезпечити бодай елементарні. Не йде мова про якісь особливі умови життя. Якщо людина готова до служіння, то, звичайно, має бути готовою і приймати певні труднощі, невигоди, проявляти свою смиренність.
- Хто, на Вашу думку, може більше проникнути в середовище Церкви: священик чи мирянин?
Священик – це особа, котра посвятилася на служіння Богові і Церкві. Його покликання – це, передусім, перейнятися церковним життям і не тільки самому його провадити, але і наставляти, і бути проводом для всіх, зокрема для своїх вірних, парохіян, щоби через добрий приклад вони воцерковлювались. Без сумніву, від священика багато залежить, а миряни, бачачи чесний духовний провід свого душпастиря, намагатимуться активно наслідувати і бути добрими парохіянами.
- Що Ви хотіли б побажати учасникам Конгресу, собі і нашій Церкві?
Щиро бажаю, щоб миряни, заради яких цей Конгрес проводиться, пам’ятали, що є потрібними Церкві, що можуть багато зробити для неї, тільки, можливо, кожен мусить задати собі запитання: що від мене, зокрема, залежить, чим я можу допомогти Церкві, чим Церква може допомогти мені, як ми можемо спільно разом якнайкраще організувати церковне життя і ним жити?
Іванна РИЖАН