230 років виповнилося цьогоріч 1 червня від дня народження Михайла Воронцова (1782–1856), видатного державного діяча, найсвітлішого князя, генерал-фельд-маршала, чиє ім'я нерозривно пов'язане з Черкащиною
Серед величезної кількості його справ є справи "малі", про які майже й не згадують, але вони впливали і продовжують впливати на долі десятків тисяч людей. Йдеться про кілька церков, які й понині, де вціліли, залишаються центрами духовного життя православних парафій.
Дитинство і молодість граф Михайло Воронцов провів у Англії. Він ріс наполовину сиротою, без матері. Його батько Семен Романович при трьох царях був у Лондоні послом. На все життя в Михайла Семеновича збереглася прихильність до англійських ландшафтів. Служити Воронцов почав на Кавказі в 1803 році, брав участь у всіх тогочасних війнах.
У битві під селом Бородіно дивізія Воронцова, утримуючи укріплення, майже повністю полягла. Сам Воронцов був поранений. На лікування генерал вирушив не сам, але повіз до свого маєтку близько п'ятдесяти поранених офіцерів і більше трьохсот нижніх чинів. Підлікувавшись, негайно повернувся до війська... Залишаючи Париж у 1818 році, командир російського окупаційного корпусу генерал-ад'ютант Воронцов зі своїх особистих коштів покрив борг офіцерів, які жили у Франції "в кредит". Для цього він продав один зі своїх маєтків. Це було для нього справою честі.
Двадцять один рік Воронцов був генерал-губернатором Новоросійського краю, десять – намісником на Кавказі. Служив він півстоліття, в 1853-му році, відчувши крайній занепад сил, попросився у відставку...
Того, хто подорожує з Черкас у бік Канева, неодмінно вразить своїм видом храм у селі Мошни, настільки ця будова незвична, "нетутешня", химерна. В архітектурному образі храму помітні риси... знаменитого Алупкинського палацу!
Незабаром після повернення з Франції в 1819 році граф Воронцов одружився з дочкою колишнього коронного гетьмана Польщі, спадкоємицею володінь Потьомкіна – графинею Єлизаветою Браницькою. Як посаг Воронцову відійшов мальовничий Мошнівсько-Городищенський маєток, в якому він одразу ж розвинув бурхливу господарську діяльність. В околицях були осушені тисячі десятин боліт, прокладені дороги, оброблені поля, в луках з'явилися чималі стада, прорито канал, спрощено шлях від Дніпра до маєтку, заведено пароплав, влаштовано звіринець. В мошнівських горах виник величезний пейзажний парк, найбільший в Європі, прикрашений 60-метровою вежею, з верхнього майданчика якої в гарну погоду було видно – за 150 км – золото дзвіниці Києво-Печерської лаври, в парку збудований чудовий палац на 80 кімнат, наповнений книгами і картинами... Якби все це вціліло, переживши ХХ століття, Мошногір'я було б зараз діамантовим намистом України.
Не судилось. Немає ні таємничої "башти Святослава", ні палацу, від усієї пишноти парку залишилася в горах лише семикілометрова алея, пряма, як політ стріли. Але що вціліло – це Преображенська церква в центрі села Мошни, зведена Воронцовим на місці старої дерев'яної церкви в 1840 році.
За спостереженням сучасника, який писав про Мошногірський маєток, Воронцов "маючи в різних краях Росії свої маєтки, бажав, щоб палаци його висловлювали собою характер місцевості і викликали спогади про ті краї, в яких стоять. Ось чому зустрічаєте тут портрети перших князів південної Росії і зображення гетьманів козацьких від Хмельницького до гайдамаки Мамая..." Ймовірно, саме з цієї причини в Алупкинському палаці можна побачити і арабську в'язь Корану, а в його рисах крім іншого "тему татарських мінаретів".
Будувався Алупкинський палац два десятки років, починаючи з 1828-го, за проектом Едварда Блора (1787–1879), найвідомішого архітектора Англії. Кримське дітище Блора послужило джерелом натхнення для іншого архітектора, з яким багато працював Воронцов, Георгія Торічеллі (1800? –1843), за національністю італійця. Торічеллі створив на замовлення Воронцова кілька проектів православних церков, в зовнішньому вигляді яких миттєво впізнається "рука" Блора. Вийшло так, що в проектах Торічеллі, як показав одеський дослідник Юрій Письмак, простежується подібність з невеликими парафіяльними церквами Англії кінця ХV–початку ХVI ст.. За проектами Торічеллі були побудовані: церква св. Захарія та Єлизавети в маєтку Воронцова Ак-Мечеть (нині селище Чорноморське), церква в Алушті в ім'я св. Федора Стратилата; церква св. Іоанна Златоуста у Ялті (будував архітектор Карл Ешліман, 1808–1893); церква в маєтку Фалієвка-Садове Херсонської губернії; Свято-Михайлівська церква в Городищі, Свято-Преображенська церква в Мошнах. Варто погодитися з Юрієм Письмаком, що "синтез англійської готики і елементів арабської та індо-мусульманської архітектури досить екзотичний, якщо врахувати, що йдеться про православні церкви"...
Свято-Михайлівська церква будувалася в Городищі в 1840 році за тим самим проектом, що і церква в маєтку Ак-Мечеть десятьма роками раніше. Але на відміну від кримської "сестри", збереглася у нас практично в первісному вигляді.
Свято-Преображенська церква в Мошнах будувалася за проектом Торічеллі інженером-підпоручиком Терентієм Ступниковим. Храм освятив у 1840 році митрополит Київський і Галицький Філарет (Амфітеатров). Свято-Преображенська церква була в маєтку Воронцова перлиною, складовою частиною милого його серцю ландшафту.
Ця церква залишилася чи не єдиною з побудованих не без участі Воронцова, що збереглася в первісному вигляді. У Преображенській церкві перебуває новопрославлений (2003 рік) образ Божої Матері, іменований "Милостива".
видання Прес-Центр, 6 липня 2012