Всі дороги ведуть до Рима. Думки з приводу зустрічі Папи і митрополита Іларіона
Рим направду є вселенським престолом Церкви, навіть якщо дехто не визнає цього прямо і однозначно. Всі дороги ведуть до Рима, навіть для тих, хто гадає, ніби йде цілковито в іншу сторону чи йде своїм «особенным путем». Минуло лише кілька днів з часу візиту до Рима Константинопольського Патріарха Варфоломія, як 30 травня зустріч з Папою відбула численна делегація Московського Патріархату. Очолив делегацію голова Відділу зовнішніх церковних відносин Московського Патріархату – митрополит Іларіон (Алфєєв). Не так давно стало відомо, що саме завдяки йому ім’я Папи, без його на те згоди, з’явилось під скандальною «спільною заявою» щодо миру в Сирії, яка була поширена Московським Патріархатом. Виглядає так, що з початку травня митрополит Іларіон більше часу проводить в літаках, ніж на землі. За цей час він відвідав низку Православних Церков, і головною темою обговорень, без сумніву, стало питання ймовірного створення на території України паралельної Московському Патріархатові і канонічно визнаної Константинополем (і в ідеалі більшістю інших Православних Церков) церковної структури. Про це в українській та світовій пресі написано вже достатньо статей, тому зупинятись тут на цьому немає сенсу.
У цій статті варто звернути увагу лише на православно-католицький аспект питання. Бо, судячи зі скупих повідомлень щодо зустрічі Папи і російської делегації, там також йшла мова про ситуацію в Україні. Зрештою, як не дивно, більшість контактів Москви і Ватикану зазвичай стосуються не так Росії, як України, і особливо Української Греко-Католицької Церкви. Про це також ніби багато сказано, але суть, як завжди, зводиться до дуже простих речей: розуміючи, що УГКЦ є цілком легітимною і доволі впливовою в очах світового християнства церковною спільнотою, Московський Патріархат намагається витіснити або бодай обмежити її роль. Не бажаючи вести діалог із самою УГКЦ, до чого Російську Церкву закликали представники Римської курії у річницю Гаванської зустрічі, чиновники Московського Патріархату намагаються впливати на діяльність греко-католиків руками самого Рима, раз по раз шантажуючи його загрозою припинити будь-який діалог і контакти.
Після початку збройної агресії Росії проти України Ватикан в очах МП став важливим партнером ще з однієї причини. Апостольський престіл, як один з найважливіших світових центрів, — це досить гарні і зручні двері для виходу, чи бодай створення вигляду виходу, з міжнародної ізоляції. Симптоматично, але саме після окупації Криму і російських військових авантюр в Україні і Сирії до Рима потяглися численні делегації світських і церковних чиновників, в тому числі представників дипломатичного відділу Московського патріархату в Україні. Після оприлюднення звіту міжнародної Спільної слідчої групи з розслідування збиття малайзійського "Боїнга", який став першим надзвичайно важливим міжнародним підтвердженням російського військового вторгнення в Україну, це паломництво, ймовірно, не зупиниться, а лише посилиться.
Не варто бути настільки наївним, щоб вважати, ніби в Римі цього не розуміють. Стратегія Римського престолу в таких питаннях є добре відомою: говорити зі всіма, хто виявляє бодай дещицю доброї волі. Іншим важливим нюансом у ватиканській дипломатії завжди є те, «за що», а не «проти чого» виступає Апостольський престіл. У багатьох історичних моментах саме цей аспект породжував багато звинувачень на адресу Ватикану. Оскільки більшу увагу звертали на те, «проти чого» Рим не виступив, оминаючи увагою те, «до чого» він закликав.
Із зустрічі Папи з черговою делегацією Російської Церкви маємо два повідомлення. Одне римське, інше — поширене Відділом зовнішніх церковних зв’язків Московського Патріархату. Ключове повідомлення спершу відрізнялось одним важливим нюансом. На російському сайті йшлось про те, що «По словам Папы, униатизм как метод совершенно неприемлем в отношениях между православными и католиками на современном этапе, лишь братский диалог является единственным возможным путем к большему единству.» Сюжет, який вийшов на сайті Romereports цих, ймовірно сказаних Папою слів, не подав. Не виключено, що ця фраза з Гаванської декларації й справді прозвучала. Проте в Московському патріархаті завжди оминають увагою той факт, що для Католицької Церкви терміни «уніатизм» і «унія» не тотожні. Засуджуючи уніатизм, як метод єдності, що зробила і УГКЦ, католики не засуджують унію як таку.
Сюжет, який подав Romereports, спершу містив редакторський коментар зі згадкою про Україну і УГКЦ, але згодом ці слова зникли як з самого сюжету, так і з його транскрипції. Варто зауважити, що офіційні ресурси Ватикану про цю зустріч або промовчали, або не торкались змісту промов під час зустрічі.
Два речення, які прозвучали прямою мовою Папи в сюжеті Romereports, слід процитувати повністю: «Перед вами я хочу підтвердити, перш за все, перед вами, дорогий брате, і перед вами всіма, що Католицька Церква ніколи не дозволить діяти зі свого боку так, щоб провокувати розкол. Ми ніколи не дозволимо цього. Я не хочу цього. У Москві, в Росії, є лише один Патріархат, ваш. І в нас не буде іншого…» і далі: «Католицька Церква, Католицькі Церкви не повинні втручатися у внутрішні справи Російської Православної Церкви навіть у політичних питаннях. Це моя позиція і позиція Святого Престолу. Ті, хто втручаються, не слухаються Святого Престолу».
Ці дві фрази виявляють нам головну причину, чому саме делегація Московського Патріархату в цей непростий час завітала до Папи. Напередодні зустрічі вкотре прозвучали слова митрополита Іларіона про те, що «автокефалія Православної Церкви в Україні — це шлях в унію». Також на адресу греко-католиків прозвучало звинувачення, що саме вони разом із «розкольниками» і українськими політиками домагаються автокефалії. Без сумніву, митрополит Іларіон прибув до Рима, щоб у черговий раз озвучити ці тези перед Папою. Виглядає так, що на самій урочистій аудієнції митрополит не говорив про Україну нічого, але відбулась також приватна зустріч, де про це йшлось. І слова Папи були власне реакцією на ту розмову.
Відповідь Папи є доволі цікавою. По перше, говорячи з представником Московського Патріархату, він чітко артикулює, що саме Росія є територією, на якій Католицька Церква не визнає жодного іншого Патріархату. Про Україну немає ні слова. Немає сумніву, що тут Папа сказав те, що сказав. В Римі надзвичайно добре усвідомлюють, наскільки чутливим є це питання україно-російських стосунків. Вже промовчу про те, що у вихованому товаристві не заведено говорити поза спинами тих, про кого говорять. Тому, спілкуючись з ієрархом Російської Церкви, Папа говорить саме про Росію.
Друге речення не менш цікаве. По-перше, Папа говорить про Католицьку Церкву і Католицькі Церкви, пригадуючи митрополитові Іларіонові, що в рамках Католицької Церкви є свої помісні Церкви. Це важливий нюанс, оскільки у Московському Патріархаті все, що пов’язане з Папою, трактують як суцільну, навіть не Католицьку, а Римо-Католицьку (Латинську) Церкву. На останок Папа сказав, що він проти втручання будь-якої Католицької помісної Церкви в справи Російської Церкви.
Останні слова і справді могли б сподобатись митрополитові Іларіону, який постійно намагається довести до відома Папи тезу про втручання українських греко-католиків у справи Російської Православної Церкви. Проте є один нюанс: Папа говорить про Росію, де УГКЦ не має власних структур. Лише декілька громад діють в окупованому російськими військами Криму, який Ватикан вважає територією України. Як уже згадувалось вище, Romereports, який проінтерпретував ці слова так, немовби вони були сказані на адресу українських греко-католиків, згодом забрав це зі свого звукоряду.
Абстрагуючись від останньої римської зустрічі представників РПЦ і Папи, в контексті «українського автокефального питання», все, що можна закинути Українській Греко-Католицькій Церкві, це, мабуть, те, що о. Володимир Ярема (згодом патріарх УАПЦ Димитрій), який у 1989 році оголосив про свій вихід з юрисдикції Російської Православної Церкви і очолив відродження УАПЦ, ще за часів Митрополита Андрея Шептицького навчався у Львівській греко-католицькій семінарії.
У своїй оцінці процесу створення єдиної помісної Православної Церкви, який був ініційований частиною українських православних єпископів і клиру, в тому числі УПЦ (МП) та Константинопольським Патріархатом і підтриманий українською владою, Глава УГКЦ сказав лише, що він сподівається, що таким чином буде подолана ізоляція величезної частини православних вірних в Україні від решти православного світу, а згодом вдасться залікувати рану розколу в українському Православ’ї. Наголосивши при цьому, що увесь цей процес є внутрішньою справою Православної Церкви, і УГКЦ жодним чином у нього не втручається. Наскільки мені відомо, у Римі стосовно цього отримали відповідний меморандум від УГКЦ.
Кажуть, що митрополит Никодим Ротов, наставник нинішнього Московського Патріарха і попередник митрополита Іларіона на посту МЗС РПЦ, дуже захоплювався єзуїтами — їхньою інтелектуальною і духовною формацією, зокрема й «Духовними вправами» св. Ігнатія. Проте загалом в Російській Церкві образ єзуїта зовсім інший. Зазвичай це синонім людини, яка одне думає, а інше говорить: особи підступної, готової до будь-якої підлості заради досягнення мети. У світлі цілого скандалу довкола фальсифікації підпису Папи під «спільною заявою» з Патріархом Кирилом щодо Сирії, виглядає так, що провідним дипломатам РПЦ вдалось засвоїти лише цей останній, карикатурний образ єзуїта. Папа Франциск — перший єзуїт на катедрі Петра. Не карикатурний, а реальний і з добрим почуттям гумору: Католицька Церква визнає лише один патріархат… на території Росії… Решту здогадуйтесь самі.
Світлини зі сайту mospat.ru
Анатолій Бабинський
