Опинившись у Чернівцях, туристи можуть відвідати кілька унікальних храмів міста, але до списку оглядових екскурсій потрапляє лише один греко-католицький храм – собор Успіння Пресвятої Богородиці.
Майже щотижня до чудотворної ікони Матері Божої Чернівецької «Надія Безнадійним» приїжджають паломники, особливо жінки, які не можуть народити дітей. Є випадки чудесного зцілення від безпліддя.
Другу церкву – Різдва Пресвятої Богориці, можна бачити, коли опиняєшся біля залізничного вокзалу, що у старій частині міста, щоправда видніється лише шпиль. А ось третю греко-католицьку церкву і зовсім не побачиш: храм Покрови Пресвятої Богородиці знаходиться у віддаленому мікрорайоні Садгора.
Греко-католики Чернівців все ще мріють про те, що колись храми УГКЦ постануть і в одному зі спальних районів міста. А наразі вірян трьох храмів особливо тішить те, що всі три їхні святині віддані під опіку Матері Божої.
Сама історія греко-католиків Буковини сягає далекого 1780 року, коли у Відні двірська воєнна рада підняла питання надати українцям греко-католикам Буковини офіційного статусу. Через рік православний єпископ Радовецький Герескул листом до віденського генерала Енценберга протестує проти віденської постанови і доля уніатів залишається безучасною ще 30 років…
У 1812 році кількість русинів-католиків в одних тільки Чернівцях зростає до 536 родин, і цісар Франц II наказує офіційно утворити греко-католицьке душпастирство у Чернівцях, Сереті і Качиці. За два роки Буковина дістає іменованого декана Чернівецького отця Теодора Лаврецького (до Чернівецького деканату тоді належали Садгора, Заставна, Погорилівка, Кучурмаре, Серет і Глибока).
Перші греко-католицькі священики у Чернівцях відправляли службу Божу в римо-католицькому костелі Воздвиження Всечесного Хреста — при вівтарі Успіння Пресвятої Богородиці. Між двома конфесіями існувала домовленість про час відправ. Але вже у скорому часі громада католиків візантійського обряду Чернівців почала збільшуватися. І тоді чернівчанин Тадей Туркул подарував невеличку земельну ділянку й пожертвував власні кошти на будівництво нової церкви для греко-католиків Чернівців. 10 червня 1821 року новозбудована церква отримала благословення. Варто зауважити, що першу назву церква отримала на честь святих Петра і Павла. Першим парохом тут був Теодор Лаврецький — до 1835 року.
— Опісля тривалий час (46 років) священиком у греко-католицькій церкві працював отець Теодор Максимович, — розповідає нинішній настоятель собору Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ, отець Валерій Сиротюк. — І, власне, саме в цей час ведеться розбудова церковного господарства. У Відні замовляють іконостас та два бічні вівтарі. У розписі іконостасу та вівтаря брав участь відомий польський митець Адам Отеховський. На жаль, не збереглася історія походження чудотворної ікони храму, однак відомо про замовлення її копій у Краківській друкарні 1879 року. Хотів би також закцентувати увагу на тому, що в тих же роках при церкві засновується перша українська громадська організація на Буковині — братство святого апостола Тадея. І закцентувати тому, що воно розгорнуло свою діяльність також і в культурно-просвітницьких справах міста, чим високо піднесло авторитет української Церкви. І саме при нашому храмі було тоді засновано перше жіноче товариство Буковини «Мироносиці». Серед парафіян Успенського храму були відомі культурно-політичні діячі: професори Чернівецького університету Ігнатій Онишкевич та Степан Смаль-Стоцький, видатні буковинські письменники Юрій Федькович, Ольга Кобилянська, Ірина Вільде.
До слова, сьогоднішній парафіянин собору, майже 90-річний Павло Піньковський був маленьким хлопчиком, коли видатна українська письменниця приходида до храму. Він навіть пам’ятає місце, де Ольга Кобилянська любила стояти під час Служби Божої.
Згадуючи основні історичні моменти у житті греко-католиків Чернівців, не можливо оминути постаті людини, завдяки якій у місті постав головний греко-католицький храм — собор Успення Пресвятої Богородиці. Тадей Турку, котрий пожертвував гроші на його будівництво, був одним із найбагатших людей Буковини, в родині якого берегли традиції благодійництва. Під кінець свого життя цей боярин склав заповіт, за яким все своє майно, у тому числі й чернівецьку корчму, заповів греко-католицькій громаді. Аби вона мала за що побудувати собі церкву — перший на Буковині греко-католицький храм. Величезну на той час суму — 4000 флоринів — за заповітом отримав також заклад для бідних. Ще частина коштів пішла на побудову дерев'яного греко-католицького храму в Глибоці. І не випадково, а саме із вдячності до цього мецената, храм в Чернівцях протягом кількох десятиліть (до 1937 р.) носив ім’я святого Тадея. З того часу і до сьогодні церква носить назву Успіння Пресвятої Богородиці.
У 30-х роках минулого століття на Буковині проживало вже 18 тисяч українських греко-католиків. А на початку 40-х їх було вже на 10 тисяч більше. Звісно, новозбудована церква виявилася замалою для вірян. І відомий у краю архітектор Володимир Залозецький розробив проект розбудови (чи добудови) новішої частини храму. До слова, архітектор Залозецький виріс неподалік храму — на вулиці Руській, в родині відомого українського громадського діяча.
З приходом більшовицької влади, вже у 1946 році на Буковині заборонили богослужіння в греко-католицьких церквах. Священики та громада були змушені йти в підпілля. Собор Успення Пресвятої Богородиці забрали у підпорядкування РПЦ. Частина вірних УГКЦ перейшла до римо-католицького костелу, а частина — до сусідньої православної Миколаївської церкви.
У 1961 році собор зачинили. Святиню перетворили на промисловий склад. Слава Богу, парафіянам дали змогу перенести церковний іконостас та вівтарі Пресвятої Діви й Ісуса Христа до церкви Святого Миколая.
Друге життя УГКЦ у Чернівцях розпочалося наприкінці 80-х років. Ініціативний комітет у листопаді 1989 року отримав від міської ради дозвіл на проведення Богослужіння перед зачиненими дверима рідної церкви. Перша така Служба Божа відбулася біля дверей собору 8 січня 1990 року. Її провів отець Микола Сімкайло з Івано-Франківська – нині покійний єпископ Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ.
— Завдячуючи організованим діям громади та за допомогою демократичних сил Буковини, собор офіційно відкрили 6 жовтня 1991 року, — продовжує отець Валерій Сиротюк. — У 1990-х Чернівецька громада УГКЦ входила до складу Івано-Франківські єпархії. 31 жовтня 1993 року в місті Коломия відбулась інтронізація владики Павла Василика — єпископа-ординарія Коломийсько-Чернівецької єпархії і Чернівці стають його другим престольним містом. Після складних перемовин із братами сусіднього православного Свято-Миколаївського храму іконостас і два вівтарі повернулися до свого храму. У 2006 році було проголошено створення Буковинського вікаріату Коломийсько-Чернівецької єпархії.
Окрім туристів, які, зазвичай, не оминають жовтогарячий собор Успіння, сюди дуже часто навідуються паломники з різних міст. Зокрема, приїжджає багато жінок, аби помолитися перед чудотворною іконою Матері Божої Чернівецької “Надія Безнадійним”. Перед нею моляться в безнадійних життєвих ситуаціях, особливо безплідні жінки, звідси і назва ікони — “Надія Безнадійним”.
Богородиця із Чернівців допомогла стати батьками багатьом подружжям. Є також свідчення, що подружжя молилося перед невеликим образом Матері Божої Чернівецької вдома, далеко від Чернівців, і отримало ласку, народивши дитину. Парох собору отець Валерій Сиротюк каже, що отримують багато листів з подяками за материнство і, у скорому часі вони будуть надруковані у невеликій книзі. Існує багато свідчень про чудесне народження дітей у сім’ях, які були безплідні. Причому, розповідають, що діти народжуються в дні церковних свят…
Щоп’ятниці ввечері у соборі збирається на молитву спільнота “Матері в молитві” і серед багатьох намірень прихожанки храму і не тільки, моляться і за жінок, які хочуть стати метерями.
Щодо історії самої ікони, то можна припустити, що вона може сягати часів Середньовіччя, коли був поширений стиль павутинного розпису. Фундатор Успенського храму Тадей Туркул у 1879 в Кракові виготовив для ікони позолочені ризи та видрукував власним коштом копії чудотворної ікони як дар жертводавцям і фундаторам Успенського храму в Чернівцях. Після закриття храму атеїстичним режимом ікону Богородиці також перенесли до Свято-Миколаївського храму. 25 січня 1995 року чудотворна ікона Матері Божої разом з іншими згаданими іконами та іконостасом торжественно повернулись до собору Успення Пресвятої Богородиці УГКЦ.
Місцеві газети того часу свідчать, що Шептицький на Буковині та в Чернівцях побував п’ять разів: 1898, 1900 – двічі, 1902 та 1918 років. Перший раз приїжджав на Буковину як ігумен Онуфріївського монастиря отців василіян. А вже навесні 1900 року Шептицький приїхав на Буковину в статусі єпископа Станіславівського і перебував тут аж місяць. У Чернівцях був чотири дні – з 12 по 16 травня. Очевидці пригадують, що міські вулиці та площі були заповнені людьми різних віросповідань.
У газеті "Буковина" (від травня 1900 року) було вміщено статтю «Гостина Єпископа Андрея Шептицького». У ній, зокрема, йшлося, що владика відвідав школу дівчат на вулиці Краєвої Палати, згодом – школу хлопців. Обидві школи розташовувалися на теперішній вулиці Шептицького. На цій же вулиці у будинку №2 мешкав тоді професор Степан Смаль-Стоцький, який був головою братства Святого Апостола Тадея при греко-католицькій церкві. Його під час візиту відвідав Андрей Шептицький. Побував він і в будинку тодішнього Буковинського сойму. Нині тут знаходиться міський Палац дітей та юнацтва.
Декан Келестин Костецький організував на честь поважного гостя обід на 40 осіб. На ньому були краєвий президент барон Бургініон, генерали, начальники всіх урядів та відомі русини.
Келестин Костецький пригадував про прикрий випадок, який трапився з Андреєм Шептицьким під час його візиту. «Коли єпископ з Вижниці їхав до Кошулівки, де єсть наша богослужебна каплиця, котру один тамошній селянин своїм коштом вибудував, то ромуни підрізали міст на річці, щоби єпископ в переїзді там заломився, і єсли б не утопився, то щоби принаймні покалічився. Але староста довідався через жандармерію, і міст завчасу перебудував і нашого єпископа від грозячого йому небезпеченства урятував. За то виробив йому єпископ у Папи Льва ХІІІ ордер Св. Григорія, а президентові краєвому бар. Бургініонові орден (звізду на стязі на шию)…». Шептицький спеціально приїхав до Чернівців 25 грудня 1900 року, щоб особисто вручити ці ордени.
Чернівецький храм, що носить дві назви — Святого Антонія та Різдва Пресвятої Богородиці, розташований на колишній вулиці Старовокзальній (нині – вул. лейтенанта Нікітіна), чернівчани ще мало знають. Але сама кількість парафіян з часу відриття церкви (а точніше, повернення громаді) у 2004 році за останні роки суттєво збільшилася.
Більше мешканці Чернівців знають настоятеля цієї церкви – отця Василя Гасинця: він був на київському Євромайдані від самого початку і до кінця, а з початком війни на Сході щотижня їздить в зону АТО, допомагає там бійцям як капелан, везе допомогу, побував вздовж всієї лінії фронту. До слова, капеланом на ході служить ще один греко-католицький священик із Буковини, з м. Сторожинець, отець Іван Гопко.
Церква на Нікітіна (так називають її місцеві греко-католики) була зведена за цісаря для римо-католиків і греко-католиків, і від самого початку духовно поєднала східну і західну релігійні традиції. У цьому греко-католицькому храмі іконостас створили у «західній» манері з візантійським розписом, де є ікона католицького святого, виконана в православній традиції.
Восени 2004 року Коломийсько-Чернівецька єпархія УГКЦ отримала у власність «церкву залізничників» — збудовану 1905 року поблизу першого чернівецького колійного двірця на честь 50-літнього правління цісаря Франца-Йосифа. Церкву спорудили залізничники фактично власним коштом. Покровителем костелу був Святий Антоній, згодом храм почав називатися церквою Різдва Пресвятої Богородиці. «Залізнична карма» не полишала церкву, бо коли навіть її зачинили 1956-го року, то спочатку передали на баланс ПТУ залізничників, а згодом зробили клубом залізничників. Повернули храм громаді також не без пригод.
Всі чернівчани часто бачили на вулицях міста священика, який стає у будь-якому місці і молиться. Саме він, відомий своєю дивакуватістю отець Віктор Фролов, фактично домігся повернення храму вірянам.
— Мабуть, немає людини в Чернівцях, яка б жодного разу на вулиці не бачила отця Віктора – це священик, який править Літургію не лише в храмі, а будь-де, — розповідає настоятель храму, декан Чернівецький Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ отець Василь Гасинець. — Він ходить з розкладним столиком, і де покаже йому Бог на душу правити – там він зупиняться, розкладає столик і розпочинає молитву. Йому люди жертвують гроші, і я знаю, що ці гроші він передає в лікарні та дитячі будинки – на ліки та інші потреби. Він не вписується в загальноприйняті рамки, він не такий, яким більшість з нас уявляє собі священика. Але він також є надзвичайним інструментом в руках Господа, і я в цьому переконався. Отець Віктор має певний організаторський дар і вміння переконувати. Тож цими здібностями він скористався, коли періодично відвідував директора тодішнього «клубу», яким був наш храм, аби той поступився будівлею на користь релігійної громади. Ходив до директора сам, приводив цілі мітинги вірян, бувало, що кричав так, що аж, кажуть, усі портрети Леніна в «клубі» падали. І таки домігся того, що храм став належати вірянам – ще не юридично, але фактично. Щоправда, на подальші кроки отець Віктор не пішов, і в самому храмі нічого не мінялося. На місці вівтаря була забетонована сцена. Хіба що розвішані повсюди портрети членів політбюро священик обернув обличчями до стіни…
Всередині церква вражає сучасним інтер’єром: лавочки, дерев’яна сповідальниця… І, звісно, неймовірна окраса — новий іконостас. Його виготовив чернівецький художник-різьбяр Микола Півень, а ікони до нього творив його син Павло.
— Мій батько зробив уже чимало іконостасів, але горіховий робив уперше, — розповідає Павло. — І хоч це не так і просто – дерево це досить тверде, та виглядає воно дуже гарно. Батько розробив проект, різьбив, а я – писав ікони. Нам вдалося поєднати в цьому іконостасі східні і західні традиції – адже власне таким поєднанням є сама Греко-Католицька Церква. Батько створив «західний» іконостас (якщо можна так висловитися, адже в католицизмі іконостас відсутній). Водночас, я використав «східну», візантійську манеру іконопису. Це може бути цікавим для фахівців з церковного мистецтва. Я підійшов до зображення святих у церкві Різдва Пресвятої Богородиці дещо вільно. У першому ярусі розташовані: Матір Божа (це зрозуміло, адже церква під її покровительством), ікона Різдва Пресвятої Богородиці – це також зрозуміло, Ну і не зміг я не згадати про Святого Антонія Падуанського, який був першим покровителем цього храму – тож його розташував крайнім зліва. Попри те, що св. Антоній – римо-католицький святий, я зобразив його в православній традиції – суворим, аскетичним.
Аби цю красу могли бачити всі, є сподівання, що у скорому часі цей храм теж стане відвідуваним і городянами, і туристами.
Про існування ще одного, третього, греко-католицокого храму міста чимало її жителів, може, і не здогадується. Однак для місцевих парафіян – це велика ласка, адже доїжджати чи то до Собору Успіння, чи до церкви Різдва Богородиці, було би дуже далеко.
Храм Покрови Пресвятої Богородиці знаходиться у Садгорі, віддаленому мікрорайоні. Зате у центрі мікрорайону — на вулиці Галицького. Колись давно тут вирувало активне релігійне життя: парафіян було майже тисяча, а сама парафія мала у власному розпорядженні не лише храм, а й немалий парафіяльний будинок. За радянських часів храм було переобладнано під контору і складські приміщення.
На початку ХІХ століття Садгора ще не була приєднана до Чернівців, а саме поселення іменувалося містечком. Люди називали його на румунський манер — Садогура. І ось саме тоді, у 1835 році, тут була заснована греко-католицька парафія.
Минуло кілька десятиліть і тут, у Садогурі, вже стояла новозбудована мурована Церква Пресвятої Діви Марії. У 1902-му храм відновили, тобто добудували. І сьогодні, коли заглядати в далеку історію цієї церкви, то можна віднайти цікавий і неординарний факт: благословив її митрополит Андрей Шептицький — в час, коли відвідував парафії Буковини та Станіславівщини.
Але парафіяльне життя садгірської громади активно велося з того самого 1835 року, а не лише тоді, коли постала церква. А коли у 1888 році біля храму був збудований і парафіяльний дім, в ньому зміг оселитися священик, а в катехитичних класах проводилася недільна школа. Зараз в цьому будинку розташовані чотири квартири, всі вони є приватизовані, тому намагання громади повернути приміщення в церковну власність, нічим не закінчилися…
Першим священиком Садгірської парафії був отець Михайло Туржанський, який служив тут з 1835 по 1852 рік. На початку ХХ століття кількість греко-католиків Садгори налічувала більше 17 тисяч! Для порівняння: римо-католиків тоді тут було 2700, лютеранів — 35, євреїв — 7115. Однак слід зауважити, що це були не лише люди, котрі жили у Садгорі. До цього містечка тоді належали прилеглі села Чорнівка (хоча там і була своя дерев’яна каплиця для греко- та римо-католиків), Васловівці, Денисівці, Шубранець, Ширівці, а також Жучка, Рогізна та Ленківці, які сьогодні є частинами Садгори.
— На жаль, доля нашого храму у радянські часи дуже подібна до долі багатьох церков,— розповідає настоятель отець Володимир Боровий, який служить у Садгорі з 1995 року, — Тут, де ми зараз молимося і відправляємо Божественні Літургії, багато років була звичайна контора. До 1956 року храм діяв, а потім він був знищений, на ньому повністю розібрали дах, куполи… Було вивезено 40 машин сміття! Церкву повернули у власність громади на початку 90-х. І з 1992 року тут розпочалася реставрація.
Опікувався громадою на той час отець Михайло Косило, який був і настоятелем собору Успіння Пресвятої Богородиці. За його парахіяльного служіння з церкви вивезли весь непотріб, зробили дах, облаштували храм всередині. Тоді парафіян налічувалося до 20 родин. Сьогодні їхня чисельність трохи збільшилася — звісно, не 17 тисяч, але більше сотні родин.
— Впродовж 1996-2000 років, — продовжує настоятель, — ми зробили майже всю основну роботу з реставрації храму. Завдяки пожертвам і допомозі іноземних фундацій придбали іконостас, здійснили розпис храму, побудували дзвіницю… У 2011 році повністю перекрили дах. Буковинські митці Іван Балан та Юрій Гушкевич не лише майстерно розписали церкву, а й відновили давню запрестольну ікону Покрови Богородиці, датовану ще 1856 роком.
… У різні роки Буковину відвідувало високе духовенство УГКЦ. У 1880 році Буковину візитував блаженної пам'яті Митрополит Йосиф Сембратович. На межі ХІХ-ХХ ст. тут побував Митрополит Андрей. 1991 року Буковину відвідує кардинал Мирослав-Іван Любачівський, а у 2006 році у Чернівцях побував тодішній глава УГКЦ Патріарх Любомир (Гузар).