Празник Введення в храм Пресвятої Богородиці більшість Православних Церков світу святкують 21 листопада, а ті Церкви, що дотримуються Юліанського календаря, — 4 грудня (із 13-денним запізненням). Це свято належить до 12 великих празників Східної Церкви.
В цей день Церква святкує приведення трирічної Марії для життя при Єрусалимському Храмі. Відомості про подію Введення, що відсутня в Святому Письмі, найперше Церква черпає з апокрифічного тексту, відомого під назвою “Протоєвангеліє Якова”.
Апокриф, писаний в середині другого століття, свідчить, що мати Богородиці – Анна – дала обітницю, за якою, народивши дитину, посвятить її на служіння Богу. Тому коли Марія досягла трирічного віку, батьки привели дівчинку до служіння при Єрусалимському Храмі.
Традиція проживання та праці жінок при Храмі, хоч і не описана в Святому Письмі, та відоме з юдейського джерела першого століття під назвою “Апокаліпсис Варуха”. Суголосна тут і пізніша юдейська традиція. Навіть існує передання, що жінки при храмі ткали богослужбову завісу (Sefer ha’agadah 108). Аргументом на користь того, що Богородиця виховувалась при храмі, може бути й передана нам через євангелиста Луку пісня Марії “Величає душа моя Господа”. Ця пісня розкриває глибоку обізнаність Марії в молитовній юдейській традиції, яке молода дівчина могла отримати при Храмі.
Водночас з тим, потрібно враховувати, що вже в протоєвангелії Якова першочергова ціль – розкрити значення, яке Богородиця має в історії спасіння, а не переказати історичну подію. Тому деталі, якими обростає подія Введення, не мусять, а подекуди і не можуть стосуватись реалій життя Богородиці.
Особливо це стосується пізніших джерел, що лягли в основу святкування Введення і включають в себе навіть Коран. Саме з Корану, в якому коротко описується подія введення, дізнаємось ми ім'я первосвященика – Захарії, що прийняв до Храму Марію.
Подія Введення, хоч і відома серед загалу вірних та обговорювана отцями Церкви, стала окремим святом не відразу. Можливо поштовхом до виокремлення Введення в окреме свято послужила поява в VII столітті першого розлогого житія Пресвятої Богородиці, укладеного на основі декількох апокрифів.
Все ж упевнено можемо говорити про Введення Богородиці як окреме свято – лише з VIII століття. Свідчення тому – проповіді Германа, патріярха Константинопільського (+740), писані на свято Введення. В Єрусалимі Введення починають святкувати 21 листопада, в день після освячення храму Пресвятої Богородиці, що стояв поблизу місця розвалин Єрусалимського Храму. Ця дата святкування стала спільною для більшості східних Церков і залишається такою до сьогодні.
Свято Введення вже з IX століття широко відоме на християнському сході. З того ж часу дійшли до нас й перші ікони, на яких зображено подію Введення. Походять вони з Каппадокії.
В IX-X столітті створюється й більшість гімнографічних текстів свята Введення. Ровесником найдавніших текстів є й канон, створений церковнослов'янською мовою в колі учнів святого Методія. Зберігся він у збірниках XIII-XV століття, але не ввійшов до сучасних літургійних книг. Попри це все, входження Введення в число найбільших християнських свят відбулось лише після XIV століття.
В центрі богослужбового святкування є образ Богородиці, як тої, яку вводять в Святая Святих Храму. Святая Святих – місце, в яке входив лише первосвященник раз у році, тому цей образ має в першу чергу богословське значення, а не історичне.
В Святая Святих мав зберігатись Ковчег Завіту, через який Бог показував свою присутність серед народу Ізраїля. Та в часи Богородиці Святая Святих храму було цілком порожнім, адже ковчег був втрачений ще під час Вавилонського Вигнання.
Введення Богородиці в Святая Святих означає, що для християн Марія стала Новим Ковчегом через який сталось явлення Бога. Тепер в Святая Святих перебуває людина, адже в людині Бог будує собі житло силою Святого Духа.
Головне джерело : Jaakko Olkinuora: Byzantine Hymnography for the Feast of theof the Entrance of the Theotokos: An Intermedial Approach. Studia Patristica Fennica 4. Helsinki: Suomen Patristinen Seura 2015. 430 p.