Введення в храм Пресвятої Богородиці

(стихіри литійна)

Празник Введення в храм Пресвятої Богородиці є одним із дванадцятьох найбільших свят року, які відзначає християнська Церква. Цей празник святкуємо 21 листопада за старим стилем і 4 грудня за новим. Предпразднество відзначається від 20 листопада (3 грудня), а віддання празника – 25 листопада (8 грудня). Особливість празника Введення полягає в тім, що це єдине свято в Типіконі, віддання якого єднається із службою Всіх Святих.

Празник Введення є одним із найбільш шанованих у літургійному році, оскільки оповідає про дитячі і юні літа Пресвятої Богоматері, про її батьків та передчуття сповнення Господнього промислу – народження Спасителя. За своїм походженням це свято є апокрифічним і опирається на Протоєвангеліє Якова і Псевдо-Євангеліє Матвія, проте відсутність у канонічних Євангеліях згадки про Введення не применшувало значимості події. З історичних джерел знаємо, що празник Ввведення почали святкувати ще в перших століттях християнства, оскільки є відомості про побудову св. царицею Оленою (IV ст.) храму на честь Введення в храм Пресвятої Богородиці. В IV ст. згадка про празник з‘являється в творах Григорія Ніського, з кінця VII ст. збереглося передання про присутність на цьому празникові св. Андрія Критського в Єрусалимі, в VIII ст. гомілії про цей день свята оголосили константинопольські патріархи Герман (715-730) і Тарасій (784-806). На Заході це свято було встановлене значно пізніше Папою Григорієм ХІ і вперше святкувалось в Авіньйоні в 1374 році.

Події празника Введення можна коротко описати наступним чином: батьки Діви Марії, праведні Йоаким і Анна, молились, просячи Бога подарувати їм дитину і дали обітницю, що віддадуть це дитя на служіння Господеві. Вимолена молитвами своїх праведних батьків Пресвята Діва Марія до трьох років перебувала з ними, але з малого віку знала, що її місце в Божому храмі, де вона матиме змогу виховуватись і вивчати Святе Письмо, сповняючи Божу Волю –

Проста, на перший погляд, подія має насправді дуже глибокий зміст, який поступово розкривається у празничних гимнографічних текстах. Присутність глибокої таїни виразно підкреслюється барвистою і знаковою палітрою епітетів та образних порівнянь, що звеличують Діву Марію як

Вже сама подія Входу Марії в храм змальовується як символічне відкриття небесних дверей до спасіння —

а урочистість празника традиційно підкреслюється присутністю небесних сил:

Народження Богородиці, як і її обраність для служіння Господеві були передбачені ще старозавітніми пророками:

Виразним підтвердженням празничної події є 45 псалом, в якому зустрічаємо пророчі слова, передрікаючі Введення до храму вибраної діви:

Побажання Йоакима й Анни посвятити свою доньку Богові стали відомими для багатьох жителів Єрусалиму. З цієї нагоди в їх обителі зібрались родичі і знайомі, а по дорозі до храму Марію супроводжували люди із запаленими світильниками та співом псалмів. Тож старозавітній образ урочистого супроводу до храму відображено у празничній стихирі:

При вході до храму Діву Марію зустріли священники, очолені первосвящеником Захарією, батьком майбутнього Йоана Хрестителя —

Ця зустріч також є глибоко символічною, оскільки саме Йоан Хреститель першим впізнає Спасителя, який прийде прийняти хрещення у водах Йордану.

Діву, котра стала вибраною для того, щоб стати Матір'ю Ісуса, Дух Святий сповняє славою, що не зрівняється зі старозавітною. Священник Захарія дозволяє Пресвятій Діві ввійти до «Святая Святих» —

бо сприймає її як

«Святая Святих» храму – це місце, що було приховане від людських поглядів, сюди лише один раз на рік входив первосвященик, тут перебувала невидима слава Божа, тут був утаєний незбагненний Сущий Господь. Тож введення Пресвятої Діви у «Святая Святих» символізувало таїнственне приготування воплочення Христа, що стане сповненням Божої обітниці, а тіло майбутньої Богородиці має символічно стати Пречистим Храмом Господа — Храм бо божїй богородица сущи. Пізніше її Син прийме від неї Храм Свого тіла, що повинен бути зруйнованим і за три дні відбудованим, тож образ храму в богослужіннях празника Введення свідчить про Церкву як Тіло Христове.

Із введенням Богородиці до храму наблизився час спасіння людства, наблизилося царство Боже, що передрік також архангел Гавриїл, чий образ зустрічаємо у стихирах. Зазначимо, що Гавриїл постає не тільки як посланець, звіщающий Благу Вість, але як духовний кормитель Діви:

Перебування в храмі Пресвятої Діви завжди цікавило християн, про ці роки тільки натякає гимнографічна поезія, але збереглися розважання й Отців Церкви. Святий Епіфаній розповідає, наприклад, що Пречистій, як і іншим дівицям, посвячених Господові, відпускалась звичайна їжа з храму, але Марія віддавала її вбогим, а сама годувалась хлібом небесним.

Св. Георгій Никомидійський розповідає, що святитель Захарія бачив своїми очима, як являвся Пречистій Діві ангел та приносив їжу. Ангельське видіння, — все роздумував святитель Захарія. Чим більше роздумував, тим більше дивувався. «Що це буде? З якою вісткою приходить ангел та яку їжу приносить?!»

З часом він став помишляти: «Чи не в цій Діві кінець наших очікувань та сподівань? Чи не з цієї Діви народиться Той, який прийде спасти наш рід?! Тайна ця передбачена пророками вже давно. Чи не ця Діва, що вибрана послужити цій тайні?» Все більше і більше утверджувався Захарія в цій думці і силою Духа виголосив: «О, який ти щасливий, дім Ізраїлев, що від тебе проросла гілка, від якої повинен для світу вирости Цвіт спасіння! Славна пам’ять тих, хто Її родив! Який щасливий і я, що бачу це і славлю цю Діву!».

Бачимо, що передання про перебування Пресвятої Діви в храмі було розповсюджено по всьому християнському світі, тому що й блаженний Єронім, так само говорить про це. «Кожний день, — говорить він, — ангел навідував Пречисту Діву, і якщо б мене запитали, як Пречиста проводила в храмі дні свої, мені б прийшлось відповісти: це відомо одному лиш Богу і архангелу Гавриїлу, невідступному хоронителю Її та іншим ангелам, що так часто приходили до Неї та бесідували.

Тож невипадково саме архангел Гавриїл і приніс Благу Вість про обрання Марії для сповнення Господньої обітниці –

Мить зустрічі передана у празничній стихирі як радісне єднання у прославі Богородиці небесним і земним світами:

Відзначимо, що на іконі празника, представленій вище, на задньому фоні бачимо майбутню подію зустрічі Пресвятої Діви з архангелом Гавриїлом. Такий мистецький крок є свідченням відносності земного часового виміру, суміщення якого зображається в іконописі буквально для передання пов‘язаності знакових подій.

Празник Введення в храм Пресвятої Богородиці у дивний спосіб поєднується із сповненням Господньої обітниці, що незабаром відзначатиметься за кілька тижнів під час Різдва Христового. Тож впродовж невеликого періоду ми переконуємось у тому, що події празника Введення є лише щаблем до сповнення майбутньої місії юної отроковиці. Богородиця стала посередницею між Богом і всім людським родом – завдяки їй Бог став Сином Людським і вона єдина явилась Матір'ю по плоті Бога, який перевершує єство, а сама стала Царицею всякого створіння.

Зауважмо, що для підкреслення передчуття народження Христа, після 2 пісні 2 канону празника Введення виконується катавасія – ірмос 1 пісні 2 Різдвяного канону:

Тема Різдва також згадується як передбачення чуда непорочного зачаття, що передбачалося старозавітніми пророками :

Дивовижне пріснодівство Марії було провіщене і її непорочним зачаттям, про що співається в одній із празничних стихир –

Розмаїття образного передання празничного дійства свідчить про високу поетичну майстерність творців гимнографічних текстів, про глибоке пережиття ними всіх нюансів празничних подій, єднаючих подію Введення до храму Пресвятої Діви з іншими празниками.

Так поступово, у поетичних формах ткалося богоплетенне мереживо літургійного року, у якому сукупно творився образ майбутнього, образ нової людини, спасенної Христом і захищеної його Пресвятою Матір’ю.