“Я мріяла померти, щоб з’єднатися з Богом”
У сучасному світі ліберального ставлення до різноманітних уподобань знаходяться люди, які добровільно відрікаються від “світського” життя та присвячують власне служінню Богові. Що штовхає людей до такого кроку та яким є їхнє життя в монастирських умовах, кореспондентові “Газети” розповіла сестра Емілія, прес-секретар Згромадження сестер-служебниць Непорочної Діви Марії – Еміліє, чому ви вирішили стати монахинею? – Пам’ятаю, що з дитинства мріяла бути близько до Бога. Я мало уявляла, як це має виглядати, але відчувала в глибині душі. Часто виходила вечорами на подвір’я, дивилася на зоряне небо та мріяла: як би я хотіла бути в небі. Було навіть таке, що мріяла померти, щоб з’єднатися з Богом. Щоправда, на той час у нас не було можливості практикувати релігійне життя, ходити до церкви, адже тоді Греко-Католицька Церква була в підпіллі. Тому все відбувалося вдома: мене навчали молитися, жити відповідно до християнських заповідей, бути доброю людиною – так, як навчав Христос. – Коли ви остаточно вирішили стати монахинею? – Це сталося, коли почався процес легалізації УГКЦ. Тоді вже жила у Львові, брала участь у різних релігійних маніфестаціях, віче. В 1990 році на Великий піст я пішла до сповіді в церкву Святого Онуфрія. Священик запитав мене: “Чи не хотіла б ти піти до монастиря?” Для мене це було, як грім серед ясного неба. Я не знала, що таке може бути, не мріяла про такий шлях і ніколи про це не думала. Але той священик подивився на мене й упевнено сказав: “Ти зможеш. Ти витримаєш”. Саме після цього причастя відчула, що чернече життя – це мій шлях, я маю жити таким життям. Відчула велике піднесення в серці, в своїй душі. Можна сказати, що це Бог покликав мене зі собою. – Розкажіть про монастир, в якому перебуваєте... – Його назва – Згромадження сестер-служебниць Непорочної Діви Марії. Монастир заснували в1892 році двоє священиків. Його співзасновниця – блаженна Йосафата Гордашевська. Вона була першою сестрою-служебницею нашого монастиря .На той момент у Греко-Католицькій Церкві не було жодного жіночого монастиря, який би займався такою місійною працею. І коли один із засновників монастиря – отець Єремія Ломницький – їздив по селах, він побачив потребу в праці серед простого сільського населення, особливо серед жінок і дівчат, які відчували необхідність у вихованні, навчанні. Отець Єремія зауважив, що потрібні сестри, які би знайшли підхід до молодої людини, дитини, навчали їх. Тож у нього виникла ідея – заснувати нове апостольське жіноче згромадження, яке б могло зайнятися такою діяльністю. У той час на сповідь до нього приходила молода дівчина Михайлина Гордашевська, яка розповіла отцеві Єремії про своє бажання піти в монастир. Вона й стала першою сестрою-служебницею. Оскільки Михайлина не мала досвіду чернечого життя, вона перебувала в Жовкві в римо-католицькому монастирі сестер-філіціянок, де набувала досвіду. І 23 серпня 1892 року прийняла монаший одяг та ім’я українського великомученика Йосафата. Нині в Україні 154 сестри-служебниці. Крім того, близько тисячі сестер нашого Згромадження є у 16 країнах світу. Ми працюємо там, де є українці, і не тільки. Наше гасло – служити там, де найбільша потреба. Це гасло заповіла наша засновниця – блаженна Йосафата Гордашевська. – Як відбувається процес посвяти в черниці? – До нашого Згромадження приймають дівчат, яким виповнилося 17 років, себто людей, які здатні визначитись у своєму виборі. Дівчата-новачки, яких називають “кандидатками”, пишуть листа до настоятельки монастиря. Вони зазначають, що хочуть служити Богові саме в нашому монастирі. Впродовж року всі кандидатки перебувають під проводом досвідченої сестри, яка навчає їх насамперед усіх азів християнського життя. Крім того, тут дбають про культурне та людське виховання кандидаток, адже до нас може прийти дівчина з неблагополучної сім’ї, де батько, скажімо, алкоголік. Вона може не знати не тільки християнської культури, але й людської, не вміти виконувати звичайних господарських робіт. Тому дбають про її виховання, дівчину навчають культури, взаємовідносин між людьми. Крім того, навчають основним принципам християнського життя, розповідають про заповіді Божі, всі таїнства й історію Церкви, нашого Згромадження. І, звичайно, готують до монашого життя. Паралельно приглядаються – чи може ця дівчина бути в монастирі, чи, може, вона буде щасливішою, якщо одружиться. Тоді тій дівчині допомагають визначитись у своєму житті, адже те, що вона прийшла сюди, не означає, що мусить усе життя бути в монастирі. Після того, як дівчина визначиться, її допускають до новіціянту. Це духовна школа, яку повинна пройти кожна людина, що приходить у монастир. Ця школа акцентує увагу на духовному вихованні в монастирі, самопізнанні, викоріненні своїх внутрішніх негативних звичок. – Скільки років триває навчання в такій школі? – Два роки. І якщо після цих двох років новачок бачить, що справді на своєму місці, що хоче жити з Богом, у нашому монастирі, то така людина залишається. Тоді настоятелька дозволяє дівчині скласти перші обіти. Після них сестра складає тимчасові обіти на 1 рік протягом 5 років. І лише після цього наступає черга довічних обітів, тобто до смерті. Отож людині дають 8 років на духовне становлення та можливість визначитись у життєвому виборі. – Які саме обіти? – Таких обітів є три: чистота, убожество та послух. Це євангельські ради, тобто те, що радив Ісус. Вони не є обов’язковими для всіх християн, лише окремих людей кличуть до такого життя. Чистота – це присвята всієї нашої любові Ісусові. Ми покликані не до фізичного, а до духовного материнства, тобто виховуємо тих, хто позбавлений батьківської турботи й опіки. Наприклад, нині маємо сиротинець, де мешкають 20 дітей, набиратимемо ще більше. Також допомагаємо людині духовно народитися для Царства Божого, себто визначитися тим, хто шукає свій духовний шлях у житті. Також обіт чистоти полягає в чистоті намірів. Наприклад, якщо я виконую якусь роботу, то роблю це не заради грошей, посади тощо, а на славу Богові, виключно заради царства Божого, заради добра тих людей, до яких я послана. – Що значить обіт убогості? – Під убогістю в цьому випадку розуміють не матеріальну бідність. Наша вбогість є євангельською, тобто ми не повинні прив’язуватися до якихось певних речей, маємо бути вільними від того. Наприклад, нині я живу в будинку, де є всі умови для життя, маю певну посаду. Проте якщо мені завтра скажуть поїхати в якесь село, жити в хаті, де немає жодних умов і, скажімо, працювати на грядці, то я мушу мати настільки вільне серце, щоб не жалкувати за тим, що мала. Заради Христа мусимо бути вільними, не прив’язаними до матеріального. В тому й полягає вбогість духу. – У чому полягає обіт послуху? – Ми підпорядковуємо свою волю нашим настоятелям. Наприклад, мені доручають певну роботу, яку маю виконати. Але не нав’язують, ніхто не каже: “Ти мусиш це зробити, вмієш чи ні”. Проте ми все одно повинні слухати, останнє слово завжди має залишитися за настоятелькою. – Яку саме роботу виконують монахині? – Ми маємо три основні напрями діяльності. Перший – це катехизація, себто духовно-просвітницька діяльність, праця з молоддю, дітьми. Працюємо в школах, викладаємо християнську етику. Другий напрям – праця в лікарнях, безкоштовна служба медичної допомоги. Наразі в нас є одна сестра, яка працює в дитячій лікарні на вулиці Пилипа Орлика. Інша– у реанімаційному відділенні лікарні м. Надвірна на Івано-Франківщині. Одна сестра працює викладачем християнської біоетики у Львівському медичному університеті. Третій напрямок – дбання про красу Божого храму. Ми прибираємо у церквах, печемо просфори до причастя, шиємо священничі ризи. – Чи не важко вам протистояти так званим “земним спокусам”? – Звичайно, в житті бувають різні періоди. Кожна жінка природно прагне любові. Але всі ті потреби компенсує спільнота. Через взаємну підтримку, взаємодопомогу. У нас є вищі вартості. Може, я занадто моральна людина, занадто все ідеалізую, але навіть якби я була світською людиною, я би також, наприклад, не курила і не знаю, чи ходила б, припустимо, на дискотеку. Просто в нас інші вартості життя, тому не тягне до такого. – Чи може людина бути близькою до Бога, не йдучи в монастир? – Звичайно, якби Бог кликав усіх до монастиря, то світ уже перевівся би. Господь вибирає тих, які будуть беззастережними, безоглядними працівниками царства Божого. Але кожна людина, без винятку, незалежно від свого соціального становища, життєвого покликання, мусить бути святою та досконалою. Адже будь-який важкий гріх – то є ляпас у Боже обличчя. Розмовляла Анна Шпакова
http://www.gazeta.lviv.ua/2004/05/26/NewspaperArticle.2004-05-25.4018