Не піднімайте голови - і вам за це нічого не буде! Не називайте речі своїми іменами - і вас не чіпатимуть. Бійтеся, бо тільки так можна уникнути покарання.
Не піднімайте голови - і вам за це нічого не буде! Не називайте речі своїми іменами - і вас не чіпатимуть. Бійтеся, бо тільки так можна уникнути покарання.
Я написав про те, як мені заборонили робити сюжет із правовим аналізом заяви президента України Віктора Януковича щодо Голодомору. За кілька днів в інтерв'ю «Телекритиці» пані Герман каже, що його зняли з ефіру через те, що «журналіст зробив його непрофесійно» і додає: «Я вважаю, це нормально».
Так от, сюжет не з'явився не через це. Тему Голодомору «зарубали» у зародку. Тобто не дали розвинути в сюжет. Далі чиновник високого рангу знову повторює тезу: «Журналіст звинувачує президента в тому, чого президент не робив. Це непрофесіоналізм або свідома маніпуляція громадською думкою».
В той час як закон України «Про Голодомор 1932 - 33 років в Україні» чітко каже:
Ст1. «Голодомор 1932-1933 років в Україні є геноцидом Українського народу». Ст.2 «Публічне заперечення Голодомору 1932-1933 років в Україні визнається наругою над пам'яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним».
Тобто закон каже: Голодомор - це геноцид. Як мінімум, президент порушив статтю першу закону. Тоді як стаття друга визначає: заперечення Голодомору (читай геноциду) - протиправне. Погоджуюсь, тут можна сперечатися. Від різної позиції сторін завжди виграє суспільство. Власне, на плюралізмі думок можна збудувати засади демократії і вберегти країну від розколу. Але ж саме правового аналізу мені й не дали зробити. Перетворивши ідею сюжету на формальну начитку. У підсумку на «1+1» думки експертів із цього приводу так і не прозвучали.
Далі. Я вказав на технологію цензури. І що у відповідь? Аналіз подій з боку влади, спроба відшукати правду? Навпаки. Класика жанру. ...Ганна Герман одразу звинуватила мене в брехні. Як пише «Телекритика», «Ганна Герман вважає подібні звинувачення не чим іншим, як замовленням з опозиційних штабів й очорненням із нав'язуванням команді президента тем про темники і тиск на свободу преси». Хоча згодом в інтерв'ю Герман значно пом'якшила тон: «Я не хотіла би думати, що це свідоме нагнітання ситуації і свідома робота на те, щоби світ почав думати, начебто в Україні хтось допускає утиски свободи слова».
І тут виникає запитання. Як може чиновник такого високого рівня говорити про замовлення з «опозиційних штабів» без доказів? Сказати що це неправда - мало. Це більше схоже на провокацію. Без жодного аналізу подій та без доказів представник влади огульно називає журналіста брехуном. Мало того, звинувачує у виготовленні замовного матеріалу. Що це як не утиски свободи слова? Хіба це не тиск на пресу?!
Нагадую: я журналіст. Не провладний і не опозиційний. І ви, пані Герман, зобов'язані на це зважати. Розумію, в запалі політичного протистояння вам інколи важко дати правильні відповіді на всі запитання. Тож у цьому випадку ви помилилися. На жаль, не ви перша, не ви остання. Що влада, що опозиція давно поділили світ на своїх і чужих. Там не лише немає місця для незалежних журналістів, там немає місця для України.
Вступати в полеміку з політиками - справа невдячна. Маю підстави вважати - мені так просто цю публікацію не подарують. Підняв один голову - завтра, можливо, підніме голову інший. Але хіба можна було промовчати? На мою думку, коли руйнують фундамент держави, ведуть до розколу суспільство, голос має подати кожен.
Перший пішов
В'ячеслав Піховшек має намір подати на мене до суду. Про це він мені повідомив через смс. Ось повний текст повідомлення:
«Пане Откович, це В'ячеслав Піховшек. Я ніколи не працював з вами, і це, правду кажучи, мене особливо не засмучує. Мені не відомий ваш професійний рівень. Судячи, що ви моє прізвище пишете з помилкою. Відповідно, у вас немає підстав називати мене "метром цензури". За це твердження, а також про фантазії про мою роль в інформаційній політиці ви будете відповідати у суді».
Тут, мабуть, обмеження на кількість знаків у повідомленні завадили пану Піховшеку розгорнути думку. Натомість одразу прийшло ще одне повідомлення. У ньому думка Піховшека разюче збігається з позицією президента:
«Голодомор, на мою думку, є не геноцидом, а економічним злочином, вбивством українців, поляків, чехів - незалежно від їх національності, як економічно самостійних громадян...»
І тут пан Піховшек не втримався і з фірмовим цинізмом додав:
«Вітаю з днем народження дитини. До зустрічі в суді. В. Піховшек».
Що ж, дякую за привітання, пане Піховшек, я обов'язково згодом поясню доньці, що за людина це написала. Майбутні покоління українців мають про вас знати і пам'ятати, як знаю і пам'ятаю вас я. Хоч справді не працював із вами. Радше ви працювали наді мною з екрана телевізора. Особливо яскраво у 2004 році. Тож подавайте до суду! Розумію.... Честь... Гідність... Все це дуже важливо. Але як може змінити шматок паперу (це якщо раптом рішення суду буде на вашу користь) думку про вас мільйонів людей?
І насамкінець: усі ці розмови лише відволікають від головної теми. Теми, яка змусила мене говорити відкрито. Під цензуру потрапив Голодомор. При тому, що факт геноциду закарбовано в законі. Президент Янукович це заперечив і таким чином, можливо, здійснив правопорушення. Можливо, бо хтось вважає інакше. Власне, коли є запитання, тема потребує пошуку відповідей. Цим я і намагався зайнятися. Але мені не дали.
Тому на завершення хочу звернутися до всіх, хто ззовні намагається впливати на роботу журналістів. Панове, не тягніть усіх у своє «болото». Ми журналісти. Не заважайте працювати!