Як християнські видавництва наживаються на людях

 Халява «по благодаті»

- Ой, як прикро, що цієї книжки немає в онлайні!
- Справді? Радиш почитати? А де ти завантажувала?

Мене як працівника християнського видавництва такі репліки завжди боляче зачіпають. Тому що я дуже добре усвідомлюю, що кожне таке завантаження не просто витягає нитку із уже й так благенького вбрання українського християнського книговидання, воно – імовірно – наближає його кінець. Коли нашим читачам не залишиться нічого іншого, як назавжди забути про українських письменників, читати книжки в ориґіналі чи користуватися послугами перекладачів-аматорів.
А все тому, що більшість наших співгромадян усе ще страждають синдромом «MADE IN USSR» і вірять у старі, добре сформульовані... міфи.

Міф номер 1.
Видавництва на нас наживаються.

У сфері книговидання я працюю уже декілька років. Спершу – як перекладачка книжок, тоді – як письменниця, усна перекладачка на переговорах, а тепер і головна редакторка. Можу сказати, що бачила вже трохи видавничий світ зсередини. Бачила, як живуть директори видавництв, знаю, яку отримують зарплату працівники. І прекрасно розумію, як видавництва «наживаються».

Відповідно, з чистим сумлінням можу стверджувати, що жодна людина, яка хоче займатися прибутковим бізнесом, не відкриє видавництво і не буде його директором. Жоден перекладач, який поважає свою роботу і не має на меті займатися благочинністю, не буде перекладати християнських книжок. Жоден мужчина, якому треба утримувати сім’ю і вчити дітей, не піде працювати в типографію, де друкують матеріали для недільних шкіл.

Тому що менших зарплат немає ніде!

Якщо директорові доводиться виконувати безліч функцій, і бути час від часу заодно водієм, вантажником і різноробочим; якщо головному редакторові (чиї прямі обов’язки – відбирати книжки для перекладу, займатися укладаннями угод, підбирати персонал для творчої роботи й котролювати процес підготовки книжки до друку) доводиться самому ще й перекладати, редагувати, писати й займатися рекламою, і при цьому ще брати додаткові переклади з інших видавництв і компаній і шукати ще зо п’ять додаткових підробітків, відриваючи час від сну й родини, лише для того, щоби вижити... і все одно отримувати менше, ніж отримує вчителька молодших класів, яка працює лише півдня – то скажіть, хто на кому наживається?!

Видавати християнську літературу сьогодні – це вже благочинність. А видавництва ще примудряються підтримувати місії, роздаровувувати свої книжки в інтернатах, притулках, в’язницях.

Хотіли б нажитися, та все немає коли...

Міф номер 2.
Задармо отримали, задармо віддавайте. Як ні – маємо право забрати силою.

Як можна продавати Біблії чи християнську літературу? Це ж ай-ай-ай яке кощунство. Як можна визнавати авторське право? Це ж Бог дає талант, це ж не заслуга людини. Як можна поважати працю людей? Про них Бог подбає, я не маю їм платити. Не хочете продавати – а ми зробимо копії. А ми вкрадемо (ні-ні, слово вкрадемо – то вже безбожна правка авторки статті, ніяка побожна людина так не буде мислити) – і виставимо на сайт. А вони хай друкують ще. На то їх Бог поставив. Він і подбає. А ми все робимо для церкви, не для себе ж.

Міф номер 3.
Електронні книжки мають коштувати менше.

«Ну то продавайте електронні версії – так усім буде легше,» - часто повчають мене.
А чому це раптом має бути дешевше? Надрукувати паперову книжку – не так уже й дорого. Принаймні, це не головна найтовстіша графа витрат видавництва. Якщо ідеться про перекладну літературу, то, по-перше, потрібно укласти ще один договір із дозволом випускати не лише паперову книжку в м’якій обкладинці, а ще й електронну. Відповідно, зростає роялті. Від того зростає вартість. Далі – ті ж переклад, редактура, коректура, верстка. Тепер потрібна ще одна (дві? три? чотири?) людина для того, щоби оформити правильний формат ел.книжки – раз уже покупець за неї платить, то хоче, аби його читалка (ноутбук? комп’ютер? смартфон? телефон? таблетка?) могла відкрити. А формати всюди різні. Хостинг спеціальних сайтів, відкриття додаткових рахунків, менеджер по роботі з продажами електронних книг, податки і т.д. І хто за ту роботу має платити? Звісно, покупець. Ну що, ви погодитеся?
І, давайте, будемо чесними. Якщо лежить паралельно два файли тієї ж книжки – один платний, другий безкоштовний, який ви виберете? Враховуючи, що купити – це додаткова морока з електронними гаманцями, підтвердженнями кодів і так далі.
...Тут ще часто проходять коментарі типу «в моєму місті немає книжкового магазину». Нагадаю, у кожному видавництві працює відділ «Книга – поштою». За доставку платити не потрібно. А навіть на найвіддаленішому хуторі є поштарка.

Міф номер 4.
Мені всі винні.

Навіть не хочеться окремо зупинятися на цьому пункті. Але ми всі добре знаємо, до чого призводить милостиня вуличним жебракам – до експлуатації дитячої праці, проституції, підліткового алкоголізму, бійок, наркоманії, хуліганства, абортів, поширення СНІДу та венеричних захворювань.

Ці люди не потребують грошей, вони потребують уваги спеціальних соціальних служб і центрів.

У милостині читачам інша форма – але та ж суть. Ми виховуємо безвідповідальну націю, ми самі виховуємо тих, які потім стануть президентами, чиновниками, депутатами і будуть свято вірити, що їм усі винні. А вони не зобов’язані нікому платити.

Міф номер 5.
Мета християнських видавництв – просвітництво. Для цього їм гроші не потрібні.

А й справді. Папір росте на спеціальних полях, які простяглися навколо кожного видавництва. Працівники отримують зарплату з небесної канцелярії у вигляді манни й куріпок. А все решта – справжнісінька магія. Які тут кому треба гроші. Не смішіть.

Міф номер 6.
Християнські видавництва живуть на дотаціях церкви.

Християнські видавництва, хочу вам сказати, живуть всупереч крадіжкам з боку людей, що належать до церковних громад (чи керують ними).

Міф номер 7.
Наука буває безкоштовною.

Безкоштовний сир самі знаєте де. Книжка, яку ви придбали за власні гроші, більше цінуватиметься й принесе більше користі. Я знаю це дуже добре – тому, працюючи у видавництві, сама купую книжки. Для себе і друзів. Бо дуже люблю свою роботу і страшенно не хочу, щоби наше видавництво закрилося і перестало працювати.

(фото автора)

Надія ГЕРБІШ

головний редактор видавництва "Ездра"