Джерело: Молодий Буковинець
Микола Кобилюк
Глава УГКЦ, патріарх Святослав сьогодні на етно-духовному фестивалі "Обнова-фест" виступив із лекцією про Дар Свободи.
Видання molbuk.ua публікує повний текст виступу патріарха в Чернівцях.
Цього року ми дякуємо Господу Богу за 30 років незалежної України. Але незалежність і свобода – це виміри людського буття, Української мрії, державотворення, які інтимно між собою пов’язані. Тому сьогодні я хотів би з вами поміркувати на тему Свободи.
Ця тема лежить на межі дуже різних галузей людського знання. Свобода є темою глибоких філософських міркувань. У минулому столітті говорили про свободу "від", свободу "для". Про свободу як якусь категорію, яка є невід’ємною частиною людського буття. Свобода є предметом тих, хто вивчає право. Свобода також є темою психологічних студій. Я думаю, що безліч різних сучасних видів людського знання тему свободи мають як один з важливих елементів свого дослідження.
Я би хотів сьогодні поглянути разом з вами на тему свободи з духовного погляду.
На жаль, сьогодні сучасне людство, коли думає на тему свободи, часом кидається у крайнощі. Хтось каже про свободу як мрію. Інші кажуть про свободу як щось, що може людину "сп’янити". Кажуть: "п’янкий запах свободи". Часом сьогодні відчуваємо, що стародавні країни демократії говорять про тягар свободи. І в сучасному світі часом кажуть, що люди змучилися від свободи. І хочуть її повірити в руки якогось сильного авторитаризму для того, щоб "не я, а він за мене вирішував проблеми і створив мені щасливий простір для життя".
Але що ж таке свобода з точки зору того, хто дарує все?
Тут в мені буде промовляти колишній викладач християнської антропології та морального богослов’я. Свобода як Дар є певним покликанням, до якого кличе нас наш Творець. В різних часах розвитку християнської думки цей Божий дар, як дорогоцінний діамант, розглядався під кутом різних променів, які скерували на цей дар різні культури, різні епохи, різні народи. І той дар висвітлював щораз нові грані та показував нову красу. Від самих початків християнства людина усвідомлювала себе покликаною бути свобідною на взірець свободи самого Бога.
Ще у книгах священного писання Нового заповіту ми чуємо термін "Свобода синів Божих". Людина, будучи сотворена на образ і подобу Бога, була сотворена в образ його подоби і його образу та його свободи. Господь Бог хоче, щоб ми були свобідними так, як свобідним є він.
В сьогоднішньому світі, коли уява про Бога не є такою чіткою та зрозумілою до кінця, так би не говорила і не думала. Але зокрема, святі отці з перших століть говорили про те, що свобода людини пов’язана з певним потенціалом, який творець у неї заложив. Людина почуває себе свобідно лише тоді, коли вона визволить всі ті сили, енергії, які Господь Бог у неї заклав. Більше того – вона скерує їх до однієї мети: ті сили внутрішні є доволі потужними. Якщо вони є дезорієнтовані або тягнуть людину в різні сторони, вони можуть її зсередини просто розірвати.
Пригадуєте байку Крилова про Лебедя, Рака і Щуку? Це є унікальна алегорія, яка десь висвітлює оті уявлення. Ми багато чого хочемо в нашому житті. Часом спитаєш молоду людину: "А що ти хочеш?". Скаже: "Я не знаю, що я хочу, але я хочу вже".
Часом ми хочемо речей, які протилежні між собою. Але патристичне уявлення говорить наступне. Нам наш Творець дав розум, волю і наші почуття. Свобода – це покликання скерувати всі ті елементи людської особи до нього. Розум визволяє всі свої сили, енергії, здатності тоді, коли пізнає правду. Тому каже Христос: "Пізнайте істину, і істина визволить вас". Пізнання істини має визволяючу силу. Кожного разу, коли ми чуємо, що або ми самі, або хтось інший нас обманув, ми відчуємо себе обкраденими. Тому що скеровуємо свій розум на манівці.
Наша воля відчуває досвід свободи тоді, коли вона обирає справжнє добро. Здатність вибирати – це ще не є воля, це ще не свобода. Часом невміння людини вибрати між різними пропозиціями може бути досвідом несвободи.
Можливо, багато хто з вас відчував себе у стані, коли приходить у великий супермаркет. І там є маса різних виборів. І ти не знаєш, що вибрати. Це був досвід "совєцького чєловєка", який потрапляв на Захід. І питались його: "А ви хочете сиру? А якого виду?". І коли йому говорили про десятки різних сортів французьких сирів, то він просто відчував себе знищеним і здевастованим: "Хоч що-небудь!".
Пригадуєте, у Жванецького був такий монолог про склад, у якому все є? Якщо хтось не бачив, подивіться! Як у совєцьких реаліях попав "совєцький человєк" на склад, де все є, що не запитаєш. І він не знав, що вибрати. Тобто, можливість вибору – це ще не є свобода. Наша воля переживає досвід свободи тоді, коли вона знає, що вона хоче. І вона вибирає те, що є найкраще.
Тому правда і добро завжди між собою будуть тут співдіяти.
А є ще інший вимір – краса. Краса, яка захоплює, з одного боку, нашу емоційну сферу, але показує справжнє добро і справжню істину, яка проявляється, як щось красиве. Тому, якщо тих три виміри – Істина, Добро і Краса зустрічаються разом, ми відчуваємо те покликання: вибери мене! Так часом звертається до людини Господь Бог.
Якщо би ми з вами справді могли усвідомити, що у ньому ми знайдемо найвище Добро, найвищу Істину і найвищу Красу, тоді зустріч наша з нашим Творцем буде завжди визволяючою.
Можливо те, що ви чуєте, може вас збентежити. Бо коли хтось сьогодні чує про церкву, завжди думає – "а, церква – та, що краде мою свободу". Я коли читаю різні повідомлення наших ЗМІ про ті чи інші свята, помічаю заголовки: "Християни сьогодні святкують таке-то свято: що не можна робити у цей день". І маєте цілий "каталог" заборон. Це неправда!
Ми, спілкуючись із нашим Творцем, пізнаючи внутрішній духовний світ, справді відчуваємо себе покликаними до свободи. Але в осмисленні того дару Божественної Свободи, на мою думку, людство зробило важливий крок вперед, зокрема, в другій половині минулого століття. Століття, яке було позначене кривавими тоталітаризмами – коли людська цивілізація досягнула такої вершини, що хотіла контролювати не тільки елементи зовнішньої свободи, а й намагалася держава втрутитись у святая святих внутрішнього життя людини, контролювати її думки, емоції, прагнення... Коли говорили, хто є "благонадьожний", а хто – "не благонадьожний".
Релігійна свобода є одним з індикаторів справжньої демократії та свободи будь-якої держави, будь-якої суспільної формації. Ми, християни, є щасливі ділитися даром тієї свободи, яку ми отримуємо як окрему благодать визволяючого Святого Духа. Бо Дар Свободи дається людині силою і діянням Святого Духа, який зворушує людину зсередини. Він є тим внутрішнім порадником, який стукає до людського серця. Який вчить бачити справжнє, бачити красу і гармонію світу. Вчить бачити добро, і не тільки моє, приватне й особисте. Спільне благо цілого народу. І той Дух Святий вчить людину з нутра, збуджує інстинкт, який веде мене до відчуття – що є правдиве, а що є фальшиве.
Сьогодні у світі постправди, де дуже часто правда не є цінністю, а вірніше – не є орієнтиром людини, є особлива небезпека втрати свободи. Тому ми, християни, говоримо про те, що Божий Дух, якого посилає нам наш Небесний Отець, є визволяючим Даром Свободи. Ми кажемо, що свобода – це теж духовна категорія. Хтось може бути свобідним від якогось зовнішнього примусу. Але існує, окрім зовнішньої свободи, також внутрішня свобода. Свобода від зла, від гріха. Бо зло завжди поневолює. Так само, як поневолює неправда і все те, що пов’язане із викривленням, нищенням того потенціалу, який Творець мені подарував, коли покликав мене до життя.
Цього року ми спогадуємо одну сумну дату – 75 років так званого "Львівського псевдособору". Коли в тодішньому Радянському Союзі наша церква була зліквідована. Багато хто, можливо, пам’ятає, як ми молилися про Дар Свободи для церкви і народу. Навіть тоді, в тих умовах і обставинах підпілля, коли наші славні попередники і сповідники віри не мали зовнішньої свободи, коли терпіли ув’язнення, кайдани, тортури, внутрішньо вони вміли залишатися вільними людьми. Вони носили у собі визволяючу силу правди. І тому кожен, хто з ними зустрічався, отримував досвід, визволяючий досвід справжньої людини, справжнього християнина і українця.
Я пригадую одного разу свою особисту зустріч з такою людиною. Той священник сказав мені: "Для того, щоб бути по-справжньому вільним, треба вміти говорити "так", але часом говорити "ні". Бо як ти вмієш говорити "так", але не вмієш сказати "ні", часом твоє "так" нічого не означає.
Я собі пригадав ті слова, коли відповідав на запрошення говорити про свободу до молоді. Перед молодою людиною стоїть – як велике море, і треба обрати якусь професію, треба обрати кохану людину... І треба розуміти, що якщо ти комусь одному комусь скажеш "так", то всім іншим мусиш сказати "ні". Але якщо ти вмієш обрати справжнє, добре, правдиве, красиве, ти будеш почувати себе вільним.
Я хочу побажати нашій молоді пережити радісний досвід свободи. В тому світі штучного, світі підробок, вміти розрізнити, що є правдою, а що є брехнею і фальшем. У тому світі, де часом добро є не таке очевидне. Коли часом хтось вміє плутати цінності із прайс-листом. Я хочу побажати вам вміти чинити добро. Зокрема, для іншої людини. Мати те внутрішнє відчуття доброго. Побачите – коли ви зробите щось добре, ви будете мати відчуття радості всередині свого серця. Бо добро і правда завжди дають відчуття якоїсь повноти, яку ти зачерпнув, наче ковток живої води або подих свіжого й чистого повітря.
Я хочу побажати вам бути красивими. Бо той, хто справді сповнений Божим Духом, добром і істиною, та краса пламенює з його очей. Не залежно від того, скільки вам років. Бо це – не про естетику. Це – про промінь вічності, який через гідність людини буде освічувати вас і всіх, хто є довкола. Тому, пізнайте правду, і правда визволить вас.