Різдвяне інтерв'ю патріарха Кирила агентству ТАСС наводить на думку, що офіційне православ'я перетворилося в Росії на язичницький культ на тлі церковних декорацій, вважає Костянтин Еггерт.
Джерело: DW
Костянтин Еґґерт
Після перегляду різдвяного інтерв'ю патріарха Кирила державному агентству ТАСС і каналу «Росія 1» у мене виникло тільки одне питання - вже 58 чи все ж поки 275? Перше число - номер статті кримінального кодексу РРФСР, що визначала покарання за «зраду батьківщині». Друге - номер статті в нинішньому КК Російської Федерації. Там йдеться (поки що) про «державну зраду».
У бесіді з гендиректором ТАСС Андрієм Кондрашовим предстоятель Російської православної церкви фактично закликав саджати незгодних з режимом. Він одягнув цю вимогу в стандартні для єрархії РПЦ міркування про так звану «духовну безпеку» російської держави. «Є поняття, які пов'язані з самою здатністю і можливістю держави існувати. Отож навколо цих ідей, цих понять неодмінно має бути суспільний консенсус. Якщо ж хтось випадає з цього консенсусу, то є таке визначення: зрадник Батьківщини, з усіма юридичними наслідками, що з цього випливають», - заявив патріарх.
За Сталіна клір повинен був хором вихваляти «батька народів». Але уявити собі патріарха Сергія (Страгородського) або Олексія Першого (Симанського), який вимагає посадити когось, неможливо. Пимена (Ізвекова), патріарха останніх 25 радянських років - тим більше.
Пригадую, як один відомий російський журналіст і релігієзнавець сказав мені незабаром після інтронізації патріарха Кирила в 2009 році: "Це перший радянський патріарх. І це матиме наслідки. Які - подивимося". І дійсно, всі патріархи Російської православної церкви, фактично знищеної Сталіним і відтвореної НКВС у 1943 році, народилися до революції (Сергій - у 1867 році, Олексій Перший - у 1877-му, Пимен - у 1910-му). Патріарх Олексій Другий (1929 року народження) з'явився на світ в незалежній Естонії. Всі вони, нехай і по-різному, виховувалися на традиціях нерадянської церкви, яка в Російській імперії навіть не мала офіційної назви. Найповнішою і найурочистішою була «Православна католицька греко-російська церква».
Патріарх Кирил народився в 1946 році в Ленінграді. Глава РПЦ любить нагадувати в публічних виступах, що його батько і дід, теж священики, відбули терміни в ГУЛАГу. В інтерв'ю начальнику ТАСС він навіть не згадав, що сиділи вони за тією самою 58-ю статтею, де був пункт про «зрадників батьківщини» - для яких тепер, на думку патріарха, настав час «юридичних наслідків». Парадокс, але саме за сина і онука політв'язнів церква, як інститут, перетворилася не просто на служницю Кремля, а на активного учасника державної пропаганди, промоутера культу війни і ненависті до інакомислення.
Добре пам'ятаю, як на початку 1990-х під час підготовки нового кодексу представники російської влади з гордістю говорили: «Тепер в КК не буде політичних статей типу 58-ї»! Адже "зрада батьківщині" - суто ідеологічна конструкція, спрямована проти дисидентів. Термін «державна зрада» існує в більшості країн світу і позначає насамперед шпигунство. Але патріарх вимагає «юридичних наслідків» саме для «зрадників батьківщини» - ніби на дворі досі 1951-й або хоча б 1974-й. Якщо не дивитися на екран, а тільки слухати, можна було б подумати, що інтерв'ю беруть у директора ФСБ або генпрокурора.
Промова Володимира Путіна на Різдво, виголошена в якомусь неназваному точно «храмі св. Георгія Побідоносця в Підмосков'ї», була не менш цікавою. Мало не написав «проповідь», тому що священика поруч не було видно, а сам Путін, хоч і стояв не на амвоні, але спиною до іконостасу і обличчям до пастви - в основному, до людей у формі. У ряді християнських конфесій миряни можуть виголошувати проповіді з благословення священства, якщо вони для цього достатньо підготовлені і добре розуміють Святе Письмо. Те, що говорилося в «секретному» храмі, звучало, м'яко кажучи, неканонічно.
«Ми дуже часто називаємо Господа Спасителем, тому що Він прийшов якось на землю, для того щоб врятувати всіх людей. Ось і... воїни Росії, завжди як би за дорученням Господа, виконуєте цю саму місію - захисту Вітчизни, порятунку Батьківщини і її людей», - сказав диктатор. Христос, який поєднує функції співробітника МНС і адміністратора, що роздає якісь «доручення» - образ абсолютно нехристиянський, підігнаний під потреби «поточного політичного моменту». Воїн у християнстві може йти на справедливу, оборонну війну, але від нього вимагається розуміння того, що, знищуючи агресорів, він, нехай і вимушено, але все одно вчиняє гріх. Він проливає кров тих, за кого Христос теж приніс свою жертву на хресті, тому що він помер за все людство.
Як дотепно зауважив на своїй сторінці в Facebook публіцист Михайло Красулін, патріарх і президент нібито помінялися місцями. І дійсно, Путін тепер вважає за можливе виголошувати на камери проповіді, а патріарх - вимагати судових процесів і вироків для інакодумців. Така «симфонія» церкви і держави не снилася ні Сталіну, ні, тим більше, пізньорадянському начальству. Офіційне православ'я в Росії перетворюється (якщо вже не перетворилося) на мілітаризоване язичництво з іконами.