На зустрічі у галереї «Соборній» зібралися «зірки» православної журналістики, представники всієї церковної структури – від мирян до єпископа.
На зустрічі у галереї «Соборній» зібралися «зірки» православної журналістики, представники всієї церковної структури – від мирян до єпископа.
«Коли я дивлюся на теми, запропоновані нам для дискусії, найбанальніший варіант, який виникає, – почати нарікати на все, що відбувається навколо. Всі православні прекрасно знають, що все погано. Але насправді якраз православні мали би бути тими, хто каже, що все добре. Тому що, слава Богу, не все погано, і християнином треба бути не в ідеальних окремих умовах, а у будь-якій ситуації, в тому числі і в тому культурному інформаційному просторі, в якому ми живемо у наш час. Для нас, Церкви, є заповідь розказувати світові добру вість, Євангеліє, сучасною мовою – добрі новини. Ці новини у нас є, питання в тому, як у сучасному світі, сучасними засобами комунікації донести їх до сучасного глядача, слухача, читача», – розпочав зустріч модератор протоєрей Георгій Коваленко. Ось найцікавіші тези, висловлені учасниками за круглим столом.
Антон Нікітін, головний редактор журналу «Фома в Україні»: У 2009 році, коли вперше в Україну приїхав з патріаршим візитом Патріарх Кирил, ми провели програму у дуже ефективному форматі – це було ток-шоу, в студії сидів Святіший Патріарх, відповідав на запитання людей, змістовні, глибокі, які вимагали відповідей. Рейтинги цієї програми були як рейтинги якісних спортивних подій чи концертів. Якщо є зміст, є цінність інформації для людей і відповідність їхнім очікуванням, то немає значення, чи є формат наближеним до церковного, церковним чи світським, і зазвичай я б не робив поділу у цих речах.
Єпископ Обухівський Іона (Черепанов), голова Синодального відділу УПЦ у справах молоді, головний редактор журналу «ОТРОК.ua»: Мені здається, задля рейтингів кардинально змінювати все не варто. Якою ціною ми їх здобуватимемо? Якщо подаватимемо гарячі факти, рейтинги будуть, але ми маємо пам’ятати, що за кожне слово людина відповідальна перед Богом. Слово може спокусити багатьох. Тому варто чітко дотримуватися балансу між прагненням до масовості і широкої аудиторії і тим, що ми, люди православні, маємо дуже уважно ставитися до того, що ми говоримо, пишемо і знімаємо.
Єпископ Обухівський Іона (Черепанов): Якщо подивитися на загальну роботу Православної Церкви, бачимо, що позитиву в десятки разів більше, ніж негативу. Негатив є, але він крихітний. Основна маса священиків – це добрі пастирі, але, на жаль, висвітлюються лише негативні новини, і у споживача виникає враження, що у Православній Церкві лише якісь моральні виродки, до яких взагалі наближатися страшно. Буває, що Церква дає привід для критики – часом об’єктивної, часом суб’єктивної, але позитиву показують не так багато.
Протоєрей Олександр Авдюгін: У нас була сповідь благочиння, коли зібралося 19 священиків. З них лише один приїхав на сучасній (звичайній, досить нормальній) машині, всі інші – на відрах з болтами, старих «Жигулях» і подібних. Прийшло телебачення, і звичайно, вони вибрали того священика, який приїхав на найдорожчій машині, щоб показати середній рівень життя священства.
Протоєрей Георгій Коваленко, голова Синодально-інформаційно-просвітницького відділу УПЦ, прес-секретар Предстоятеля УПЦ, шеф-редактор порталу «Православіє в Україні»: Перша заповідь Декалогу: «Я – Господь, Бог твій». Чи у всіх нас Бог – на першому місці? Чи присутня інформація про Бога, про Церкву в наших ЗМІ?
«Не сотвори собі кумира»: для багатьох людей екран – майже небожитель – яке велике бажання туди потрапити! Ніхто не слухає, що ти там говорив, але важливо, що тебе там бачили! «Не говори ім’я Господа даремно» - тут можна говорити про спокусу рятувати увесь світ, любити всіх, не помічаючи ближнього. Часто наше мовлення – це мовлення в нікуди, в аудиторію, якої ми навіть не знаємо, при тому, що аудиторію, яку знаємо, ми часто ігноруємо (маю на увазі наші приходи).
«Пам’ятай день суботній», – для нас недільний. Тут питання календаря дуже важливе, бо, як не банально, для нас календар – одна з головних тем. Чи може календар вплинути на ефір каналів? Нам навіть на Різдво чи Страсну П’ятницю не вдається потрапити на центральні канали, тому що ніхто не відміняє п’ятничне шоу.
Комусь не подобається резиденція, комусь не подобаються годинники, комусь – машини. Я згідний, ми маємо бути скромнішими, я це говорив завжди, але остання заповідь – не заздрити. А телебачення сьогодні якраз провокує нас її порушувати.
Тому, мені здається, наші роль і перспективи – повернутися до традиційних речей – календаря і заповідей, і на цій основі створювати медійні проекти.
Диякон Андрій Кураєв: Попередні чотири години я провів у студії компанії «Україна» і переді мною сиділи чотири створіння, які разом утворювали стадо під назвою Femen – це був унікальний приклад асоціальної соціалізації. Їм потрібна була лише взаємна підтримка і їм було плювати на всіх – вони прямо про це заявляли. Там були їхні мами, які плакали від того, що їхні діти такими вийшли. Одна з них навіть сказала, що їм плювати на Pussy. Їм були важливі лише схвальні гримаси їхнього стада. Інколи в церковному середовищі я бачу те саме, хоч і не в такій яскраво вираженій формі: головне, щоб мене підтримало моє середовище, а що при цьому скажуть мільйони інших людей, - це не так важливо. Єпархіальна газета часто пишеться для одного читача – і це владика. Багато людей пишуть в надії на те, що свій круг підтримає і зрозуміє. Це не принесе жодної користі.
Я уже не читаю газет, не читаю журналів – усі статті я читаю в Інтернеті. Читаю стрічку новин у Фейсбуку і продивляюся те, що рекомендують мої друзі.
Уже півроку ми намагаємося запустити православний додаток до iPhone.
Антон Нікітін: Якість інформації в культурному, економічному, церковному, політичному житті, відповідність до очікувань суспільства – в цьому і є суть роботи кожної людини, причетної до мас-медіа – не варто задумуватися про вплив на якісь процеси, підвищення рівня моралі. Я вважаю, що кожен повинен думати про себе: кожен повинен з необхідним рівнем відповідальності підходити до тієї інформації, яку він видає на-гора.
Протоєрей Георгій Коваленко: Якщо говорити про нашу відповідальність у інформаційному просторі, у нас є великі проблеми, які виражаються у простих речах: у нас дуже мало любові і до своїх, і до ворогів, у нас практично відсутня довіра до своїх і повага до іншої точки зору. Адекватність наша, з урахуванням формату і контексту, повинна бути адекватністю Євангелію. Якщо ми говоримо в дусі Євангелія, свій впізнає Євангеліє, чужий може здивуватися – ваша інакшість може його зачепити, він захоче дізнатися, чому ви так говорите. З нас погані політики, з нас погані бізнесмени, з нас погані управлінці державою, але з нас не може і не повинно бути поганих християн.
Диякон Андрій Кураєв: Важливий вихід на чужу територію, спроба зацікавити тих, кому ми не цікаві. Багато людей просто не визнають за нами права звертатися до них. Коли я в храмі, все зрозуміло: я пастир, ви – моє стадо, я вас настановляю, - але коли такий священик приходить у школу в старші класи і говорить так само, його хочуть спитати: «А хто ти взагалі такий, щоб нас вчити?» Перше, що має зробити такий місіонер, – показати, що він теж людина, що з ним теж може бути цікаво. Якщо школяр змушений відсидіти лекцію до кінця, глядач завжди може перемкнути канал.
Протоєрей Олександр Авдюгін: Чим більше слова «повинен» буде в устах того священнослужителя, який виступає по телебаченню, тим менше його будуть дивитися. Після третього слова «повинен» глядач перемикає на інший канал. Не можна увесь час бути ментором.
Диякон Андрій Кураєв: Пам’ять про свою власну факультативність – це те, чого дуже не вистачає сучасній Церкві. Ми собі здаємося пупом землі. Звичайно, що ми про себе і про свою Церкву дуже високої думки, для нас православ’я, наша віра – це найважливіше. Але для багатьох людей, до яких звертається місіонер, це взагалі неважливо, це питання десятого чи навіть сотого порядку. Друге, що варто пам’ятати, – як ми самі відносно недавно, доки не прийшли в Церкву, дивилися на новини з церковного життя, пам’ятати наші сумніви – добре би згадувати, що саме нас насторожувало і відвертало від церковного життя.