У вівторок, 8 жовтня, у межах цьогорічного Екуменічного соціального тижня відбулась Міжнародна панельна дискусія «Українські спільноти за кордоном: стійкість, зростання, поступ». Партнером-організатором події став Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка».
Плідної роботи учасникам дискусії побажав владика Степан Сус, єпископ курії Києво-Галицького Верховного Архиєпископства, голова Пасторально-міграційного відділу УГКЦ.
— Екуменічний тиждень — це одна з платформ, де ми можемо провести дискусії на важливі теми, і дуже добре, що ці теми обговорюються в різних наукових середовищах Львова, – зауважив він.
З вітальним словом до учасників звернувся також доктор Юрій Бобало, ректор Національного університету «Львівська політехніка». Він наголосив, що університет завжди залишається осередком наукового та духовного розвитку, де є можливість разом обговорювати важливі суспільні питання.
Доктор Тарас Добко, ректор УКУ, у своєму вітальному слові окреслив п'ять глобальних викликів для України: збереження ідентичності українців за кордоном, формування міжнародної підтримки, забезпечення стійкості діаспори, співпраця держави з Церквами для духовної підтримки та створення синергії між різними інституціями.
Вітальними словами й думками про стійкість й поступ українських спільнот поділився також доктор Ян-Філіп Вьольберн, заступник директора Фонду Конрада Аденауера в Україні.
Після вітальних слів перейшли безпосередньо до дискусії. Її модерував Андрій Яців, заступник директора Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою (МІОК) Національного університету “Львівська політехніка”.
Першою думками поділилась доктор Ірина Ключковська, директорка МІОК. Ми маємо працювати разом, щоб зміцнювати нашу спільноту, незалежно від того, де вона знаходиться. Адже мільйони людей, які виїхали за кордон під час широкомасштабної війни, є невід'ємною частиною нашого суспільства. На цьому акцентувала вона.
— Часто історично на українців за кордоном накладали ярлики: радянська пропаганда називала їх націоналістами, інші зневажливо ставились до них як до людей, які покинули країну з різних причин. Ми маємо змінити цю риторику — це не просто мігранти, це наші люди, частина нашої нації, і їхній вклад у розвиток країни є безцінним, – наголосила вона.
Сьогодні маємо розуміти, що при формуванні політики нашої держави важливо враховувати обов'язок перед цими людьми. Україна має два крила — тих, хто живе в країні, і тих, хто підтримує її з-за кордону. Вона наголосила, що наші люди за кордоном — це не просто ресурс, це частина України, яка опинилася за її межами через різні обставини. Ми є свідками того, як держава робить розворот у бік світового українства — і це лише початок.
— Ми перебуваємо на роздоріжжі. Ми або знайдемо модель, яка дозволить якісно розвивати українське життя по всьому світу, підтримувати Україну та інтегрувати тих, хто повернеться, або ж не знайдемо такої моделі, що створить додаткові ризики, – такою думкою поділився Андрій Шевченко, голова місії Світового конгресу українців в Україні.
За його словами, ми опинилися в абсолютно новому контексті за останні три роки. Це нові цифри, нова якість і нові важелі політичного впливу. Що стосується нових цифр: коли Зеленський став президентом, він заявив, що нас є 65 мільйонів. Це 45 мільйонів в Україні і 20 мільйонів по світу. Якщо зараз на підконтрольній Україні території проживає близько 30 мільйонів, то, можливо вперше в історії української нації ми опинилися в ситуації, коли за межами України українців може бути більше, ніж тих, що проживають у країні.
— Це нова реальність, яка відрізняється від усього, що було раніше. Друге — це нова якість. Що я маю на увазі під новою якістю? Ми бачимо, що за кордоном наші традиційні організації української діаспори поєдналися з представниками зрілого українського громадянського суспільства. Серед тих, хто залишив Україну за останні роки, є багато активістів, людей, здатних до швидкої самоорганізації, які пройшли два або навіть три Майдани. Це створило цікавий сплав: традиційні громади та нова енергія, новий активізм, що вилився за межі України, – поділився він.
Андрій Шевченко також згадав про нові політичні інструменти та новий рівень доступу. Інтерес до України зараз надає українцям за кордоном доступ до урядів і політиків, яких раніше не було. Політики та уряди за кордоном самі шукають діалогу з українцями, оскільки це стало важливим фактором.
Важлива складова розвитку української спільноти у світі — освіта. Про доступність української освіти за кордоном під час панельної дискусії розповіла Любов Любчик, голова Світової координаційної виховно-освітньої ради Світового конгресу українців:
— За даними Світового конгресу українців і нашої мережі, ми маємо близько 350 суботніх і недільних шкіл. Ці школи діють на всіх п'яти континентах. Це наш золотий скарб для збереження, формування і розвитку української ідентичності та національної свідомості. Сьогодні замало навчити дітей за кордоном читати і писати українською. Дуже важливо дати їм відчуття шани до українських героїв, які сьогодні захищають нашу незалежність, відчуття любові до рідної землі, відчуття приналежності до великого українського роду. Це і є наша місія, – розповіла вона.
Любов Любчик також акцентувала, що ми маємо пам'ятати, що нас не 30 мільйонів, на які сподіваються російські вороги, ми — потужна українська спільнота, 60-мільйонна спільнота, яка є єдиним монолітом у протидії російському агресору.
— Тому до цих трьох слів: стійкість, поступ і зростання, я б ще додала слово «єдність». Бо тільки об'єднана україномовна спільнота за кордоном зможе ефективно відстоювати інтереси української держави. Єдність і відданість — це про перемогу, – сказала вона.
Презентували під час дискусії і роботу організацій, що діють у Польщі. Так, у Варшаві успішно функціонує організація «Український дім», яка спрямована на підтримку української громади в Польщі. Це місце фактично стало осередком сили для українців, і з моменту вторгнення масштаб діяльності організації значно зріс. Як вдалося в кризових умовах розбудувати діяльність організації та стати ключовим хабом для допомоги українцям у Польщі, розповіла Мирослава Керик, голова правління Фонду “Український дім” у Варшаві.
— До 2022 року наші основні напрямки діяльності включали інтеграцію українських мігрантів у Польщі, інформаційну підтримку, збереження української ідентичності та адвокацію. Після 24 лютого 2022 року ми стали фактично кризовим центром. Ми мали довіру серед громади, нас знали і поважали, тому було простіше розширити нашу діяльність. На момент початку вторгнення у нас діяли гаряча лінія та консультаційний пункт, а також ми співпрацювали з мережею інших організацій. Це дало нам змогу розширитися, особливо в перші дні кризи, коли люди не знали, куди їхати, де знайти допомогу — вони телефонували до нас, – поділилась Мирослава Керик.
Наразі «Український дім» спостерігає велике збільшення кількості українських організацій у Польщі за останні два роки, багато з них організовані жінками-біженками.
— Ми зараз проводимо дослідження про українські жіночі організації в Польщі і виявили 66 таких організацій. Вони часто мають комплексний підхід, але є також і спеціалізовані — наприклад, на допомозі людям з інвалідністю, родинам з дітьми з особливими потребами, або людям, які інфіковані ВІЛ, – каже вона.
Які виклики є перед українською спільнотою у Південній та Центральній Америці? Думками про це поділився Юрій Данилишин, віцепрезидент Світового конгресу українців у Південній та Центральній Америці:
— Процеси асиміляції дуже швидкі. Ми бачимо, що нові емігранти та їхні діти часто асимілюються швидше, ніж друге чи третє покоління. Наприклад, молода пара приїхала з України, але вже їхні діти можуть втратити зв'язок з Україною. Ми маємо докласти всіх зусиль, щоб цього не допустити, – зауважив він.
Пан Юрій переконаний, що громади повинні працювати разом. Лише спільні зусилля допоможуть товариству бути ефективним і довговічним. Суботні школи, танцювальні ансамблі, літературні гуртки — це ті елементи, які передають фольклор і традиції нашого народу наступним поколінням.
— Ми потребуємо українського інтелекту, який допоможе розвивати українське життя за кордоном. В нашій бібліотеці, коли маленька дитина просить українську книжку або хоче побачити карту України — це для нас гордість, це те, про що мріяли наші батьки — передати наступному поколінню українську ідентичність, – ділиться він.
Економічні труднощі, які переживають країни Південної Америки, не допомагають, але українці у всьому світі завжди вміли долати труднощі, і тут продовжують це робити.
Якими є особливості розвитку української спільноти в Океанії та Азії? Інформацією про це поділилась Наталія Пошивайло-Таулер, віцепрезидентка Світового конгресу українців в Океанії та Азії.
— Дехто може подумати: де та Австралія чи Нова Зеландія, і яка там кількість українців? Але я пишаюся цим регіоном, адже це дивовижне поєднання давніх українських діаспор в Австралії, які існують вже понад 75 років, і новостворених громад. Ми можемо актуально передавати цей досвід новим громадам, взаємодіяти та вчитися один в одного, — зазначила вона.
Пані Наталія зізнається, регіон складний. Те, що можна робити в Австралії, в багатьох країнах Азії неможливо. Там заборонені будь-які вуличні акції. Наприклад, у Сінгапурі чи Гонконгу заборонено збиратися більше двох осіб без спеціального дозволу поліції. І це, звісно, виклик, адже громади існують і хочуть підтримувати Україну.
— Наше завдання — будувати міцні зв'язки та взаємну підтримку. Ми працюємо над збереженням української культури, підтримкою України і робимо все можливе для нашої перемоги, – на цьому акцентував Євген Семенов, віцепрезидент Світового конгресу українців на Близькому Сході та Центральній Азії.
Він розповів, що за весь цей час українська діяльність в ОАЕ пройшла дві основні фази. До 2022 року, під час відкритої, але ще не повномасштабної агресії Росії проти України, місцеве суспільство мало знало про українців. Тоді багато хто з наших співвітчизників стикався з проблемами стереотипів і асиміляції, а українців сприймали через призму міфу про "єдиний народ".
Пріоритетом діяльності Конгресу тут було об'єднання українців навколо української ідентичності та цінностей, а також формування розуміння України серед місцевого населення.
— Ми організовували культурні заходи, фестивалі, кінопокази, виставки, майстер-класи. Залучали місцеві медіа, щоб доносити інформацію про Україну. Після 2022 року ситуація кардинально змінилася. Світ, зокрема й наш регіон, усвідомив, що українці — це самобутня та героїчна нація. Значною мірою зменшилася потреба наголошувати на цьому, адже всі розуміють, за що ми боремося. Країни регіону, включно з урядом ОАЕ, надають гуманітарну допомогу, зокрема Саудівська Аравія — понад 400 мільйонів доларів, – поділився він.
Основні аспекти нової комплексної політики комунікації з українською всесвітньою спільнотою, яка зараз розробляється Міністерством закордонних справ, під час дискусі озвучила Катерина Терек, заступниця представника МЗС України у Львові.
Головними компонентами цієї політики є, передусім, освітні потреби українців за кордоном. Підтримка українських суботніх та недільних шкіл, створення білінгвальних шкіл — це важливі кроки для того, щоб українці за кордоном мали доступ до української освіти.
— Наприклад, нещодавно в Будапешті була відкрита нова двомовна середня школа та гімназія для українських дітей. Навчання в цій школі здійснюється українською мовою, а англійська та угорська викладаються як іноземні мови. Це чудовий приклад збереження української ідентичності, який також допомагає дітям адаптуватися до іноземного середовища, – поділилась вона.
Другим пунктом є популяризація української мови за кордоном. Це новий елемент у роботі відомства, що включає курси української як іноземної мови. Третій аспект — залучення української спільноти за кордоном до адвокації інтересів України. Це включає проведення протестів, маніфестацій, конференцій.
— Четвертий важливий аспект — залучення українців за кордоном до відбудови України. Ми розуміємо, що ситуація є складною. Проте українці за кордоном можуть відігравати важливу роль у відновленні нашої держави. Важливим інструментом у цьому напрямку є ініційований Президентом України законопроєкт, що має допомогти об’єднати українців за кордоном для допомоги Україні, – акцентувала Катерина Терек.
Повний запис розмови можна переглянути на YouTube-каналі Інституту екуменічних студій УКУ.
Панельна дискусія є частиною чотириденного Екуменічного соціального тижня, що має на меті створити платформу для діалогу та пошуку спільних рішень для відбудови країни та зцілення суспільства. Учасники обговорили теми реінтеграції громад та ветеранів, переслідування релігійних спільнот на тимчасово окупованих територіях та інші актуальні виклики, з якими стикається українське суспільство у цей непростий час.
Організаторами форуму є Інститут екуменічних студій УКУ, Український католицький університет, Фонд Конрада Аденауера в Україні та Євангелічна Церква Німеччини.
РІСУ є ексклюзивним інформаційним партнером Екуменічного соціального тижня.