Вперше і відверто в ексклюзивному інтерв’ю «33-му».
Джерело: зз канал
Людмила Поліщук
— Днями віряни Православної Церкви України відзначали четверту річницю Собору. Ви у ту особливу ніч були під святою Софією. Що тоді відбулося, чому ж вінницька делегація була не у повному складі, як обіцяли напередодні?
– Міжконфесійна злагода має дуже велике значення. Як був керівником регіону, створив Раду церков при голові облдержадміністрації. За одним столом зібралися: римо- та греко-католики, владика Михайло, який представляв Київський патріархат, владика Роман – автокефальна церква України та три митрополити УПЦ МП – владика Симеон (Вінницько-Барська єпархія), владика Агапій (Шаргородська та Могилів-Подільська єпархії) і єпископ Тульчинський та Брацлавський Іонафан. Останній постійно випадав із цього контексту, не хотів вітатися з владикою Михайлом, суперечки виникали навіть щодо підтримки програм для дітей. Але я бачив, що серед інших митрополитів підтримується ідея єдиної Соборної Помісної Церкви в Україні.
З осені 2018 року стало зрозуміло, що відбудеться Собор, і все до цього рухалося. Мені доповідали, я бачив опитування серед священнослужителів УПЦ МП, де більше 50% були готові приєднатися до новоствореної єдиної автокефальної церкви України після отримання Томосу. Щоб читачі розуміли, структура УПЦ МП у Вінницькій області налічувала більше 1000 парафій – церков – найбільше в Україні. І понад 300 священнослужителів, які часто мали по 2-3 парафії, особливо у сільських місцевостях, і впливають на громадську думку вінничан.
Перед 16 грудня я зустрічався з владикою Симеоном, йому було дуже непросто, тоді вже починався тиск з усіх боків. Але владика запевнив, що попри все поїде на Собор. У мене також була телефонна розмова з владикою Агапітом. І він підтвердив, що збирається на Собор, щоб взяти безпосередню участь у голосуванні за відповідне рішення про формування помісної церкви.
Мав розмову і з владикою Романом. І він запевнив про свою присутність. Це ж підтвердив і владика Михайло. Тобто з Вінницької області мало бути чотири єпископи. Разом з ними мали бути і декілька священнослужителів. Так, з владикою Симеоном участь брав благочинний Вінницького району отець Дорофей зі Стрижавки. Коли я був біля святої Софії, був морозний день, але зібралося багато людей. І ми відчували, що там щось неоднозначне відбувається, бо процес затягувався. Дізнався, що у Соборі від УПЦ МП беруть участь лише два єпископи – владика Симеон та владика Олександр, який свого часу був помічником Блаженнішого митрополита Володимира, відомого своєю проукраїнською позицією.
Занепокоївся, де ж владика Агапіт. Згодом дізнався, що він приїхав у Київ, прагнув взяти участь в Соборі. Але із записів камер зовнішнього спостереження готелю, де він зупинився, було видно, що до нього приїхав народний депутат від ОПЗЖ Новінський з чотирма здоровими хлопцями і вивели владику… Склалося враження, що його фактично викрали. Мені було дуже шкода, що так сталося. Бо владика Агапіт дуже проста та проукраїнська людина. У тій ситуації його просто ніхто не захистив… Питання до Служби безпеки: чому так сталося? Усе було настільки відкрито і цинічно зроблено, що ми були шоковані. Цілий ряд єпископів, які підтримали Собор, мали намір приїхати, але чомусь їм це не вдалося?..
Коли було проголошено про формування єдиної помісної церкви України, у людей була велика радість, усі аплодували. Ми були впевнені, що найважче позаду. Але це був тільки початок. Уже наступного дня, коли ми повернулися у Вінницю, зустрівся з владикою Симеоном і зрозумів, який колосальний тиск на нього здійснювався. Одразу намагалися забрати у релігійної громади Свято-Преображенський собор, хоча напередодні тут віряни проголосували за перехід до ПЦУ. Хотів би подякувати воїнам АТО, які тоді стали на захист собору.
Аналогічна ситуація виникла і в Стрижавці, коли почали приїжджати невідомі і намагалися вигнати отців Олександра та Дорофея. Там, знову ж таки, на захист храмів стали громада та воїни АТО.
Скажу відверто, що для мене це було шоком. Був впевнений, що події розвиватимуться навпаки. Думав над тим, як врегулювати усі процедури під час стихійного переходу. Але відбувалися зовсім зворотні процеси. Був здивований позицією тодішнього керівництва вінницької обласної поліції. Там почали здійснювати тиск, наприклад, на начальника управління релігій Ігоря Салецького, який займався реєстраційними процесами. Проти нього була відкрита кримінальна справа. Дивує, що досі на території вінницької поліції у церкві настоятель з московського патріархату.
А рупором усіх цих процесів став владика Іонафан. Він почав говорити неправду та маніпулювати. Організував під обласною адміністрацією пікет, вимагали відставку голови ОДА Коровія. Звинуватив мене, що я начебто не хочу зустрічатися з новопризначеним настоятелем УПЦ МП єпископом Вінницьким і Барським владикою Варсонофієм. Я тоді Варсонофію сам зателефонував і запитав, чи дійсно він має намір зі мною зустрітися, і запевнив, що як голова облдержадміністрації зустрічаюся з усіма, у тому числі і з ним. І запитав, чому владика Іонафан говорить неправду і маніпулює цією інформацією під час пікету священників.
До речі, того ж дня сюжет про пікети священників та вірян УПЦ МП під Вінницькою ОДА показали на «раша тудей». З квадрокоптера знімали відео, де священники стоять з плакатом типу «далой губернатора Коровія». Хоча усіх тих священників я добре знаю, пояснював їм, що влада не буде втручатися у цей процес, і закликав їх бути толерантними. Натомість миттєво з’явилися судові позови, дуже дорогі адвокати з Києва, кримінальні справи проти Салецького та інших. А до громад, які хотіли перейти до ПЦУ, присилали хлопців спортивної зовнішності, з якихось охоронних структур чи із «хуторських»…
Сумно було спостерігати, як коло тих, хто готовий був підтримати помісну церкву, почало звужуватися. І ті, хто під вибори декларували одне, почали відходити в сторону, начебто вони чогось там не розуміють… Та найважче було усе це владиці Симеону… У нього в підпорядкуванні було понад 300 священників, а перейшли лише 30…
— А чому, на вашу думку, так мало, хоча в опитуванні погодилися більше 50%?
— Думаю, основна місія Новінського в Україні була не ведення бізнесу. Його основне завдання було – тримати в «єжових рукавицях» священнослужителів московського патріархату, у першу чергу, за рахунок фінансових ресурсів. Уже тоді було багато інформації про те, що були кинуті на це великі фінансові ресурси. В який спосіб – чи зарплата священникам МП, чи яка фінансова підтримка – не можу сказати. Але очевидно, що картина кардинально помінялася, бо навіть ті батюшки, які дуже проукраїнські, не захотіли переходити до ПЦУ. На питання – чому, цитували пропагандистську риторику.
Якщо говорити про священників Вінниці, то це переважно багаті парафії. А по селах священники мають багатодітні сім’ї, після служби у церкві обробляють паї, продають городину або навіть таксують. Тому зрозуміло, що спонсорська допомога для них суттєва. Ця допомога переважно йде від впливових людей у громаді – місцеві підприємці, фермери, депутати. Думаю, не секрет, що багато депутатів обласної ради фінансують окремі парафії УПЦ МП. Тому мені було дуже дивно, що вони хизуються зверненням до Верховної Ради заборонити московський патріархат, а насправді ходять у ці церкви. Якщо вони такі патріоти, то чому не спілкуєтеся зі священниками на предмет того, щоб перейти до помісної церкви? Бо ж базове питання ПЦУ зараз – це навіть не перехід громад, а священнослужителів. Нам потрібно створювати критичну масу, якби уже 100 священників перейшли, це б уже був незворотний процес.
– Із питань духовних до питань земних: як виживає бізнес в умовах відключень світла? Як підвищення вартості електроенергії для юросіб та дороговартісні генератори вплинуть на кінцеву вартість товарів та послуг?
– Після обстрілів поїхав у рідний Ладижин. Який же я радий був побачити дим у трубах ТЕС. Людям дали тепло, і вони почали усміхатися. Респект і ДТЕК, і місцевим органам влади та обласним управлінням та організаціям, що знайшли спосіб уже через тиждень після обстрілів відновити місцевим жителям тепло в оселях. Зрозуміло, що говорити про якусь ефективність Ладижинської ТЕС, як і бізнесу загалом, не доводиться. Тут головне дати послугу. І за таким принципом працюють більшість підприємств. Бізнес уже думає не про прибуток, а як окупити витрати.
Не секрет, що наявність генераторів збільшує собівартість товарів та послуг в рази. Але, наприклад, заправки намагаються працювати і підняли ціну на дизель та бензин на гривню-півтори. Зрозуміло, що найбільше підніметься собівартість харчової галузі, бо тут багато витрачається електроенергії на виробництво хліба, на зберігання молочної продукції тощо.
Як почесний голова Вінницького бізнес-клубу, постійно спілкуюся з підприємцями. Вони знаходять різні способи виходу з цієї ситуації, зокрема перейшли на нічні зміни виробництва, коли є відносний надлишок електроенергії. Хтось за рахунок генераторів виживає. Ми повинні через це пройти. Вважаю, що після перемоги нас чекає «економічний бум». Українському бізнесу завжди не вистачало впевненості. Бо дехто тут працював, але капітал вивозив. Зараз ситуація кардинально змінилася. Усі побачили, що ми самодостатні, що можемо захищатися. І ця впевненість обов’язково дасть поштовх для залучення інвестицій.
– Російський слід у вінницькому бізнесі: що це за підприємства, як давно вони у нас працюють і що з ними робити?
– У 2014 році експорт продукції з Вінницької області до росії становив 40%. А вже у 2017 році питома вага експорту в рф впала до 4%. «Вінницяпобутхім» – одне з найбільших бюджетонаповнюючих підприємств області. Їхні відомі бренди «Невська косметика», «Ушастий нянь»… Коли був заступником міського голови, зустрічався із власником цієї компанії. Вони тоді багато інвестували у високотехнологічне підприємство, де працювало більше 1000 людей. Тому мені важко було зрозуміти, що після арешту завод зупинився. Щоб моя була воля, я все б зробив, аби уже наступного дня туди ввести тимчасову адміністрацію, взяти під контроль фінансові потоки, але щоб виробництво працювало і платило податки за тисячу робочих місць. А згодом АРМА уже б розібралося із корпоративними правами.
Є окрема група підприємств у галузі машинобудування, які завжди працювали з російськими чи білоруськими підприємствами. Обшуки на заводі тракторних агрегатів цьому підтвердження. На жаль, керівникам підприємства було простіше шукати фірми-«прокладки» за кордоном, аніж нові ринки збуту. Але для цього треба вдосконалюватися. Можливо, у багатьох випадках потрібно провести реприватизацію, у тому числі стратегічно важливих підприємств. Уже ж відбулося вилучення «Вінницягаз» від Фірташа, і нічого ж страшного не трапилося – підприємство працює, газ подається.
– Ви впевнені у економічному бумі після перемоги, а аграрії Вінниччини уже продемонстрували неможливе – у такий важкий час стали лідерами по збору зернових, тепер голодні післявоєнні роки нас не лякають?
– Це був рік один з найважчих для аграрного бізнесу. Наклалося багато факторів: і війна, і погодні умови. Якщо в березні 2021 року в України імпортували 7 млн тонн зерна, то у цьому році – лише 900 тис. тонн. Пам’ятаємо, як логістика спочатку вся зупинилася, а коли почали возити машинами, то здорожчала в рази… Не було необхідних ресурсів навіть засіятися. Але, попри все, аграрії Вінниччини зібрали станом на 1 грудня 3, 7 млн тонн зернових. Ще де-не-де на полях є кукурудза – це новий технологічний метод її висушування. Після її збору будемо мати ще більше – до 4, 2 млн тонн зернових. Це найкраще по всій Україні.
По виконанню місцевих бюджетів аграрії також виконали свої зобов’язання. Окрім цього, ще й допомагали соціальній сфері та фронту.
– Ви вже готові зустрічати Різдво 25 грудня?
– П’ятий рік наша родина святкує Різдво два рази на рік – 25 грудня та 7 січня. Цього року готуємося до святкової літургії 25 грудня. Служба відбудеться у нижньому храмі Спасо-Преображенського собору. Але це для тих, хто постився з 14 листопада. Для всіх інших – 7 січня у верхньому храмі. До речі, бачив календар, де до 1929 року Різдво відзначалося 25 грудня.