В одному з районів Дніпра діє волонтерський хаб — місце, де людяність перемагає біль, а добро справді лікує. Волонтери цього проєкту — маріупольці, які самі пережили війну, втрату дому й дорогу евакуації.
«Ми самі пройшли через усе це — страх, розпач, невідомість. Тому розуміємо кожного, хто переступає поріг нашого хабу. Ми не просто роздаємо гуманітарку, ми ділимося теплом, — каже Світлана, яка виїхала з Маріуполя в березні 2022 року. — Людину лікує не тільки ліки чи їжа, а й просте “тримайся, ти не сам”.»
Керівник хабу митрополит Донецький і Маріупольський ПЦУ Сегій розповідає, що волонтерський центр став точкою опори для сотень переселенців. Тут люди в рамках соціального проєкту "Дорога надії" отримують не лише речі першої необхідності, а й моральну підтримку, консультації юриста, теплу каву й можливість просто поговорити.
«Одного разу прийшла жінка з маленькою донькою, — згадує владика Сергій. — Вони кілька днів добиралися з прифронтової зони. Дитина боялася навіть голосних звуків. Ми посадили їх, дали поїсти, поговорили, і коли дівчинка вперше засміялася, ми зрозуміли — все недаремно. Ось це і в дії любов, віра і дорога надії».
Для багатьох маріупольців волонтерство і служіння у «Дорозі надії» — це спосіб зцілитися самим, повернути віру в життя.
«Коли ми допомагаємо іншим, ми допомагаємо собі. Це наше лікування. Бо добро має дивовижну силу — воно повертає до життя, — говорить волонтерка Ольга. — Ми не маємо змоги повернути людям їхні домівки, але можемо подарувати їм частинку турботи, і це вже велика справа».
Кожен день у хабі — це десятки історій. Хтось приходить уперше, хтось повертається, щоб подякувати або принести щось для інших. Є ті, хто сам стає волонтером. І це, кажуть у команді, найкращий показник — коли допомога множиться.
«Дорога надії» — це не просто назва. Це шлях, який маріупольці пройшли, і який сьогодні допомагають пройти іншим. Їхня сила — у співчутті, їхня зброя — добро, а їхня мета — щоб жодна людина, навіть у найтемніші часи, не втратила віру в людяність.