Вчора, 25 квітня, івано-франківці мали гарну нагоду поспілкуватися з відомим релігійним діячем, теологом, філософом, священиком ПЦУ з Криворівні на Верховинщині отцем Іваном Рибаруком. Зустріч відбувалася на території палацу Потоцьких і тривала кілька годин, бо була неймовірно цікавою.
Отець Іван відповідав на запитання, які особливо турбують зараз. Про війну, християнство, світогляд, науку і мистецтво в сучасному світі.
«Мені здається, що в часі війни все стало набагато ближче. Насправді ця війна, яка є зараз, є продовженням усіх інших воєн. Існує одна єдина війна, яка почалася з часу гріхопадіння, коли диявол спокусив людину і відірвав її від Бога, — констатує отець Рибарук. — В лінійному вимірі вона проявляється в певному періоді, в певному місці на певних локаціях — а це те, що триває. Є такий вислів: час війни це найкращий час для християнства. Саме тому, що християнство — це є дар Божий як спосіб перемоги в цій війні».
Що таке гріх вбивства в час війни? «Ми москалів не вбиваємо, вони самі вбиваються насправді. Ми їх сюди не просили. Я собі маю таку візуалізацію, що стоїмо з такими списами, направленими на наші кордони, а вони лізуть, а ми просто списами не пускаємо — от і все», — говорить отець Іван. — Я з воїнами працюю з 14-го року. Близько 700 воїнів пройшло через нашу церкву і колись у нас був такий проект «Творча криївка», в рамках якого проводили реабілітацію поранених та звільнених з полону. Зараз теж приїжджають хлопці і хочу сказати, що більшість є вмотивовані — вони не мають панічного страху і вони чітко знають, що роблять. Буває втома, поодинокі випадки депресії. Все дуже просто – є три види людей зі зброєю – воїн, солдат (від латинського слова – «монета») і є бандит. Воїн – той, хто захищає рідних – син, солдат — за етимологією слова той, хто на війні заробляє, найманець, а бандит — той, хто іде кайфувати від вбивства. Чому ми обов’язково переможемо, а духовно ми вже перемогли, бо у нас немає бандитів і, фактично, немає солдатів, є лише воїни. Тому ця вмотивованість обов’язково забезпечить нашу перемогу — так як Давид переміг Голіафа.
Світ є трьохвимірний – дух, душа і тіло. Війна іде на духовному рівні, душевному – війна мислення, почуттів — і на тілесному. Так само молитва є в дусі, словом, почуванням і дією. Наші хлопці на передовій дуже добре моляться зброєю. Це їх молитва дії. Важливо пам’ятати, що Ісус втілившись, увійшов в найглибші пласти буття світу. Тому у всіх цих пластах відбувається і наша молитва. Молитва – це не просто скласти руки і молитися. Хтось молиться, коли заряджає зброю і – в десятку. Взагалі слово грішити в давньоєврейській мові означає не влучити в ціль, тому я завжди нашим хлопцям бажаю — щоб вони не грішили на фронті».
Щодо того, чи припустимим є сучасне прочитання Бога, через зображення його в чисто людських видах діяльності – волонтера, спортсмена і, навіть, байкера, то тут отець Іван наводить приклад відомого героя-захисника. «Христос втілився, тому у всьому людському, окрім гріховності, має прямий дотик до нас – Він є з нами. Минулого року в червні загинув Артем Димид – син отця Михайла Димида, відомого священика, науковця, та Іванки Крип'якевич-Димид – відомої іконописеці. І одній жінці було таке видіння, що Артем, який був байкером і об’їздив півсвіту, на мотоциклі піднімається на небо. Святий Карло Акутіс теж казав, що Месса – це автострада до Бога. Проблема церкви полягає в тому, що дуже часто церковні діячі віддаляють себе від людей, забуваючи, що унікальним є Христос. Ми також кожен унікальні, але унікальність церковних людей є в служінні, а не в природі. Якби Ісус Христос був такою занудою, як значна частина духовенства, то християнства б просто не існувало. За Христом чомусь ходили натовпом – хтось в нього просто закохувався, хтось чув те, що хотів давно почути, хтось дивувався. Його учні не знали, що він є Богом на землі, так само як ті, хто бачив вперше і лише файного розумного пасіонарного чоловіка, за яким хотілося іти. Церква — це не лише будівля та єрархія, а спільнота, яка об’єднана Ісусом Христом – живим Богом і живою людиною. Основою християнства є Боголюдина — це той вимір, через який воно має сприйматися. І тоді зрозуміємо, що Церква — це будь-яка спільнота, де люди з’єдналися з Богом».
Зі слів отця Івана, матриця, на якій побудоване життя – релігія, наука, філософія, мистецтво. Релігія для релігії – це руйнація, московський фанатизм, іранський чи китайський, а збій стався ще в Раю. Взагалі зараз планета Земля перебуває в стані надзвичайної ситуації, а Ісус Христос очолює комітет її порятунку. Церква має рятувати планету. Особлива увага має бути до молоді, бо молодість найбільш небезпечний час і диявол найбільше використовує його.
«Я теж робив таке, за що соромно. Тому з молоддю нічого дивного — вона бунтує. А священик має подавати урок і для відмінника, і для того, кого в школу «затягли на ланці». В цьому є мистецтво проповіді, яку донесемо лише коли самі це проживемо. Я колись в молодості був чи атеїстом, чи антитеїстом. І коли мої друзі, ідучи попри церкву, хрестилися, то я їм – «ви що здуріли — третє тисячоліття на носі а ви як бабусі якісь», а вони – «ти що, Іван, там Бог». А я дозволив собі таку зухвалість – якщо ваш Бог є, то нехай мені появиться. За рік я вже співав на хорах в храмі. У Господа свої шляхи до нас. Ми можемо це відчути лише духовно. Найвища молитва – це мовчання в сльозах. Якщо людина під час молитви ніколи не плакала — то ніколи не молилася», — квважає отець.
У церкві в карпатській Криворівні, де багато років служить отець Іван Рибарук, є оригінальна Ікона Богородиці, яка називається – «Втілення творчих задумів», або «Покровителька творчості». Бо як отець наголошує — людина найближча до Бога лише в творчості. Це єдиний спосіб єднання з Богом. Тому молитва може бути мертвою, коли вона не є творчою.
«Візьмемо московську церкву, де людей «нашугали» тим, що змусили канони відчитувати. Сьогодні московська церква — це Юда, вселенський Юда, який продав Христа, прикрившись християнством, — каже він. — Ці «прибамбаси», як я їх називаю – вимога три дні постити строго, відчитати всі канони, а потім — іти до Причастя. Ісус такого не казав, святі отці церкви такого не казали – це просто зробити з людини раба. Насправді, умовою для Святого Причастя є уподібнитися Ісусові, бо причащаючись, ми єднаємося з Ісусом. А єднатися може лише подібне з подібним. Умовою Причастя є християнське життя. А це є творення світу Божого на землі, втілення Бога через нас. Насправді, християнство полягає в тому, що ми кожної миті робимо те, що робив Христос – являв любов. Диявол не вміє творити. А управляти починає людиною тоді, коли каже – ти найкращий художник, священник, блогер тощо. Але найкращий у всьому – Бог. Господь хоче втілити свої задуми через нас. У нього є задуми. Бог пише рукою художника, голосом співака, рукою мами, яка готує борщ, який став надбанням ЮНЕСКО, колядою, яка зібрала п’ять тисяч людей в Криворівні на Різдво 25 грудня, а не 7 січня. Це все творчість, втілення».
«Загалом — центром євроатлантичної цивілізації є Європа, центр Європи — на Гуцульщині, а центром Гуцульщини є Верховинщина, а її центр – Криворівня, де є ікона Богородиці «Покровительки творчості», яка насправді знаходиться в центрі світу», — наголошує з усмішкою о. Іван.
Байдужість до Божого слова – велика проблема сьогодення — ділиться священнослужитель. Також — байдужість один до одного, спекуляції, бажання нажитися навіть на війні.
«Бернард Шоу сказав – «найстрашніша людина та, Бог якої живе на небі», бо тоді на землі можна робити що завгодно. В Рай потрапляють не після смерті, а під час життя. Москалі нам принесли Пекло – вони вже там, їм не треба нікуди іти і наше завдання допомогти їм якнайшвидше забратися звідси. Війна – це страшний довгий марафон щоденної праці. Ми не повинні втомлюватися допомагати один одному, захищати свою землю. Насправді роман «Війна і мир» в перекладі — «Війна і світ». Бо у нас – тут війна, а тут – відпочивають, розважаються і заробляють на крадіжках. Наші «нулі» — це також і економіка, і дипломатія, і журналістика. А щодо того, щоб підставляти другу щоку, то ми маємо перестати гатити москаля, коли за нами не буде дітей, жінок, незахищених.
Велика прикрість, з якою зіткнувся — майже ніхто не читає Євангеліє. До нас приїжджають групи і це добре видно. Євангеліє – це книжка, видана найбільшим накладом в світі – понад два з половиною мільярди примірників різними мовами і діалектами. Євангеліє – це камертон життя, після тексту якого решта текстів відчувається як какофонія. В Криворівні певний час перебували тимчасово переміщені з зони бойових дій люди. Було їх 827 і лише до 30ти хоча б раз зайшли до храму. А Літургії зрідка відвідували може три-чотири родини. От і відповідь – чому війна. Вони не знали ні Бога, ні України. Правдиві українці на сході України не почувалися комфортно. Але все буде мінятися – це Божа справа, а ми робімо своє», — наголошує отець Іван.
І ще одне важливе на чому наполягає отець Рибарук: Бог нас ніколи не карав, не карає і карати не збирається. Казав апостол Павло – ми самі себе караємо. Любов не карає, вона може витягувати через біль. Нам дається біль з довіри до Бога. Важливо — не просто вірити, а бути ще й люблячими християнами. Любов має бути жертовною. Український народ сьогодні несе хрест, який нам дали століття тому. І хтось є в мороку, хтось вже трохи прозрів. Не всі люди зрозуміли і проживають те, що насправді відбувається. Хтось на війні заробляє, хтось шукає якихось бонусів, хтось слави, кар’єри. А московити загалом перебувають в диявольській темряві, яка веде до погибелі – це темрява Юди.
«Я вдячний Богові за свого тата, який декілька місяців тому пішов, він дав мені таку важливу дуже науку. Колись був такий момент – ми молоді священники, сидимо у нас в хаті, всі такі серйозні. Тато здоїв корову, приніс нам молока, а ми сидимо і «рятуємо світ», а він подивився на нас – на молоко і знову на нас та й каже: «Діти, жити треба». Якщо ми будемо жити, то до нас будуть іти по життя. Якщо радіти – по радість. А всі ми завжди хочемо іти до світла».
##DONATE_TEXT_BLOCK##