Життя кожної людини – окрема історія, тому під кожною могильною плитою лежить всесвітня історія. Генріх Гейне. Серед цікавих, і водночас малодосліджених історичних пам’яток у Володимирі-Волинському, слід згадати міський Ладомирський цвинтар.
Джерело: Володимир Media
Відомі краєзнавці Олександр Цинкаловський, Микола Теодорович пишуть про те, що в минулі століття у місті було чимало кладовищ, які знаходилися поблизу церков.[ 4,84] Там знаходили вічний спочинок парафіяни, і церковний клір. Ще й нині біля римо-католицького костелу Іоакима та Анни у Володимирі-Волинському помітні сліди такого кладовища.
З 1795 року Володимир-Волинський увійшов до складу Російської імперії. Невдовзі влада наказує ліквідувати у місті поховання біля церков, і створити центральне міське кладовище. Архівні документи засвідчують, що в 1844 році вже діяло нове кладовище у Володимирі-Волинському Якщо проаналізувати склад населення тогочасного Володимира з огляду на національність та віросповідання мешканців, то проживали в місті православні українці та росіяни, поляки-католики, євреї. Останні мали окреме кладовище.
Історія римо-католицької громади Володимира-Волинського налічує багато віків. Перша згадка про католицький костел в місті датується 13 століттям. Переважну більшість католицької громади становили поляки. Кількість польського населення на Волині суттєво зростає з середини 14 століття, коли цей край вперше увійшов до складу Речі Посполитої. Відтоді поляки постійно проживали у Володимирі, і були значною міською громадою аж до кінця Другої світової війни.
З огляду на різне віросповідання, міський цвинтар був розділений на православну і католицьку частини, які розмежовувалися ровом. Було також дві брами – для православних і католиків. Серед міщан-поляків чимало заможних людей, які будували вишукані склепи, гробівці для своїх родичів. Деякі з них, які збереглися донині, й стали об’єктами нашого дослідження.
У 1939 році Володимир-Волинський увійшов до складу Радянського Союзу. Проте за неповних два передвоєнних роки, комуністична влада не встигла суттєво вплинути на свідомість і традиції володимирчан. Тому і в роки Другої світової війни міське кладовище було охайне і впорядковане, про це пам`ятають старожили.
«До 1944 року католицькі поховання, незважаючи на воєнне лихоліття та німецьку окупацію, були добре доглянуті. Після війни, починаючи з 1945 року, розпочався приплив на Волинь населення з різних регіонів СРСР. На жаль, траплялися серед приїзжих аморальні люди, котрі руйнували фамільні католицькі склепи з метою наживи. Місцеве населення свято берегло християнські традиції, і ніколи не допускало таких безчинств. Багато могил було втрачено» (записано зі спогадів місцевого жителя Стемпковського Володимира Антоновича, 1935 року народження).
Про католицькі поховання на Ладомирському цвинтарі пише волинський краєзнавець Вальдемар П’ясецький: «Смисловим композиційним центром найстарішої частини католицького кладовища є цегляні руїни значної каплиці, поставленої в 1827 році над гробом Констанції Клосовської її сином. Поряд ще одна капличка, невелика, в досить пристойному стані, хоч в середині розграбована. Це родова гробниця Бодзяків. Родинних поховань різного типу – в закритих гробницях чи під однією огорожею зі спільним загальним пам’ятником, як свідчить їх перепис – було кілька десятків. Часто такі пам’ятники були декоровані круглою скульптурою чи рельєфами. Круглі скульптури у вигляді ангела чи Богоматері мали і окремі поховання.
Крім значної кількості скульптур, католицьке кладовище відзначалося використанням значної кількості епітафій (посмертних посвят) на могилах. Кожне із збережених католицьких поховань вражає оригінальністю художніх рішень, і водночас цікавими життєвими історіями. Одним з яскравих прикладів є поховання Йоганни Ольшанської. На високому пам’ятнику встановлено хрест із розп`яттям. Ольшанська померла в 1855 році. Поруч похований її чоловік. Напис польською мовою, зроблений родичами, засвідчує наступне: «Цей пам’ятник зрошений сльозами сумуючої родини. Він споруджений для доброго брата, який, засумувавши за коханою дружиною, невдовзі і сам поспішив за нею. 9 серпня 1857 року». Це поховання є одним з найдавніших на Ладомирському цвинтарі, йому майже 155 років. Пам’ятник цікавий з кількох аспектів: по-перше, це добре збережене поховання середини 19 століття, що засвідчує про давнину самого кладовища, по-друге, надгробок демонструє вишуканий мистецький смак, і вирізняється досконалістю виконання.
Ще одна романтична історія пов’язана з ім`ям Олександри Капітанової (в дівоцтві – Новицька). Померла вона 1 січня пам’ятного для історії 1905року. На надгробку з чорного мармуру, де вже й фото не зберіглося, адже похованню 106 років, сумуючий чоловік зробив такий віршований напис (переклад з польської): Przezylem z toba blogie chwile, Przewodnia gwiazda bylas mi, Spisz, drogie serce w tej mogile Ja czekam konca swoich dni. Пережив з тобою благі хвилі, Путівною зіркою була ти мені, Спиш, дороге серце, в цій могилі, Я чекаю закінчення своїх днів. Десь, у далекому Петербурзі царська влада розганяла революціонерів, а у провінційному Володимирі тривало розмірене життя: одні люди помирали, інші народжувалися…
Також привертає увагу могила Романа Кєцького, який був поліціантом-постерунковим (тобто дільничним). Він народився в1893 році у Домброві (Малопольща), а загинув 28 жовтня 1923 року у сутичці з бандитами в селі Древині під Порицьком. Про це сказано в епітафії польською мовою.
Варто згадати і про військові поховання польських жовнірів, котрі загинули під час радянсько-польської війни 1920 року. Серед фамільних поховань відомих людей міста – могили родини Сємашків (1916р.), доктора Станіслава Пйотрковського (1902р.), Яна Бжезнякєвіча, та інші. «Пам’ятай про смерть», – казали стародавні римляни. А ще варто пам’ятати про поховання рідних і чужих (якщо їх вже нема кому впорядкувати).
У контексті дружніх польсько-українських взаємин, слід піклуватися про католицькі поховання в Україні, та українські в Польщі. На жаль, чимало старих надгробків сильно пошкоджені, каплиці та склепи напівзруйновані. Між тим, могили з католицької частини Ладомирського цвинтаря можуть стати об`єктом вшанування для польських туристів, адже історію можна вивчати не лише з підручників і пам’яток сакральної архітектури, але й з некрополів. Ці мовчазні, на перший погляд місця, можуть багато розповісти тим, хто хоче прислухатися. Враховуючи те, що чимало зі збережених польських поховань становлять значну мистецьку цінність (деякі з них не поступаються шедеврам знаменитого Личаківського цвинтаря у Львові), старе Ладомирське кладовище необхідно взяти під охорону держави, і включити до складу історико-культурного заповідника «Стародавній Володимир». Також варто включити кладовище до туристичних маршрутів, розробити путівники. Адже тут знайшли вічний спочинок видатні люди нашого міста і краю, воїни російської та радянської армії, учасники національно-визвольної боротьби, жертви політичних репресій. Це допоможе зберегти некрополь для нащадків, і водночас сприятиме розвитку міжнародного туризму в нашому місті, дослідженню його древньої історії.