Якою буде Церква? В УКУ відбулася розмова про майбутнє УГКЦ

16 вересня, 16:45
Католики
Якою буде Церква?  В УКУ відбулася розмова про майбутнє УГКЦ - фото 1
Якою є місія християнина на наступне десятиліття? Яким буде майбутнє Церкви у найближчі 30 років? Як стати «сіллю» землі, аби гідно відповідати на виклики сучасності? У межах Днів УКУ відбулася розмови про майбутнє: УГКЦ 2030.

Джерело: Сайт УКУ

Учасниками дискусії в УКУ стали: Президент УКУ, Митрополит Філадельфійський УГКЦ в США владика Борис Ґудзяк, ректор УКУ о. Богдан Прах, проректор УКУ, правозахисник Мирослав Маринович, о. Любомир Яворський, патріарший економ УГКЦ і голова Антикризового центру УГКЦ. Модерував розмову історик, проректор УКУ Олег Турій.

Подаємо думки дискусантів і рекомендуємо переглянути дискусії:

Владика Борис Ґудзяк

Перед нами – майбутнє Церкви, але є дві тисячі років минулого. Є жива неперервана традиція спільноти людей, які зустрілися з Ісусом Христом, у Христа хрестилися, у Христа зодягнулися. Глава нашої церкви Блаженніний Святослав (Шевчук) разом з єпископами переконаний, що зміни ми мусимо починати з себе. Вертатися до початків, до ядра віри і дивитися на Христа, як приклад нашого життя і душпастирства.

Папа Франциск, який кинув клич душпастирського навернення, закликав до виходу назовні. Сьогодні ми покликані відновити свою місійність. УГКЦ немає майбутнього, якщо замкнеться у рамках українського етносу. Євангеліє від Матвія каже: “Ідіть і хрестіть усі народи в ім’я Отця і Сина і Святого Духа”. Нам слід переступати мовний, етнічний, расовий і класовий бар’єри, так як це робив наш Господь. Ми йдемо на зустріч зі всім світом, а тому для нас важливе Господнє сопричастя.

Господь лишив ввертикаль священників, єпископів, але Він діяв горизонтально. Він ішов на маргінес до сліпих, кривих і цілющим дотиком зцілював. Як ми можемо іти до людей?

Це вимагає близькості, безпосередності. Церква, яка виходить випустіть Христа з будинків. Ідіть в місто. Сьогодні ми покликані відновити свою місіність.

Нашим вірним треба скріплювати стосунки в сім’ї. У цих стосунках розвиватиметься домашня церква. Саме в такій динаміці ми покликані жити.

Наша Церква має багато попереду: розвиток, творчість. Але це все можливе, якщо вона буде у Христі, йти за Його прикладом і бути відкритою на віяння Святого Духа.

Якою буде Церква?  В УКУ відбулася розмова про майбутнє УГКЦ - фото 79083

о. Богдан Прах

Дуже часто ми асоціюємо церкву з єпископами, священниками, а вірні — наче поза нею. Христос створив структури церкви не думаючи про те, що він хоче творити нову аристократію за свіцькими мірками. Для мене аристократами духа церкви є блаженні мученики і провідники, які у свій час показали приклад нам усім у витриванні віри, будучи гнаними, скитаючись по сибірах і тюрмах. Такої аристократії хоче Христос. Але це не обов’язково має проявлятися, коли нас гноблять чи ув’язнюють. Кожен допис у Facebook проти Церкви і віри у Христа, кожна публічна агресія має бути викликом для кожного з нас.

Церква — тіло Христове. Кожен вірний є членом Церкви. Саме вірні задають тон церкві, створюють структури, а отже керує не тільки ієрархія.

Церква повинна бути у Бога, не убогою, бідною, але бути з Богом, у Бозі! Якщо вона буде справді у Бога, то у неї є велике майбутнє. Немає поганих часів! Ми живемо зараз у комфортний час, щоб діяти, аби Церква справді була у Бога.

Митрополит Філадельфійський УГКЦ в США владика Борис Ґудзяк, ректор УКУ о. Богдан Прах - фото 79081
Митрополит Філадельфійський УГКЦ в США владика Борис Ґудзяк, ректор УКУ о. Богдан Прах

 

о. Любомир Яворський

Свідчити. Служити. Спілкуватися не просто три слова, а методологія, за якою жив і живе Український католицький університет. Думаю, що цю методологію можна накласти на всі християнські спільноти і церкву загалом.

Сучасна людина охочіше слухає свідків, ніж вчителів. А якщо вона таки слухає вчителів, то слухає їх, тому що вони є свідками.

Християнство — це не ідеологія чи набір правил і порядків, як осягнути вічність. Християнство — це конкретний вияв любові. І ця любов не може бути закрита в собі, нею треба дітися, вона має бути дієвою, служити. Тож, маємо вчитися ділитися дарами, які отримуємо. Найбільше людина зціляється не коли просить виключно за себе, але за когось.

Якою буде Церква?  В УКУ відбулася розмова про майбутнє УГКЦ - фото 79086

Мирослав Маринович

Спробуймо не думати про доктринальні речі, спробуймо любити один одного, і тоді церкви стануть ближчими, а, може, колись і об’єднаються.

Світ змінюється стрімко. Думаючи про церкву я бачу, що вона опиняється у великому парадоксі. З одного боку Церква належить вічності, а з іншого має діяти тут і тепер. Належати вічності означає підтримувати той вогонь, який був запалений Ісусом Христом. До прикладу Євхаристія це традиція, яка триває з часів Христа.

Щоб пояснити “тут і тепер” використаю приклад другої половини ХІХ ст. Саме тоді митрополит Йосиф Сембратович оголошує план боротьби з пияцтвом. Це була фантастична робота, захвилювалися всі власники кнайп (корчм), адже ці дії призвели до фінансової втрати. Церква тоді була потужною, ефективною силою преображення суспільства, яка реагувала на тодішні виклики.

Сьогодні ми часто чуємо від наших західних партнерів, що питання корупції є перепоною прийняти Україну в європейські структури. Я мрію, що Всеукраїнська рада церков прийме на своєму засіданні рішення про те, що всі християнські конфесії, а також юдейська і мусульманська спільноти, в один момент візьмуться за корупцію в Україні. Уявіть, яким би був потужним ефект! Але не треба дивитися, на чиєму городі більше бур’янів! Це наше спільне поле, і воно буде оброблене тоді, коли всі грядки будуть прополені.

Другий парадокс: з боку “русского мира” маємо ортодоксію ненависті, яка породжує брехню, насильство і агресію. Якщо повернемося у бік Заходу, то побачимо ортодоксію релятивізму (суб’єктивно-ідеалістичного вчення, яке на підставі відносності людських знань заперечує можливість об’єктивного пізнання світу, — ред). Наше християнство не хоче з цим миритися. Опиняючись між цими двома ортодоксіями, ми замість того, щоб стати на точку зору ортодоксії любові, закриваємося. У результаті наша церква опиняється у ситуації моста заблокованого з усіх сторін. Нам потрібно виробити план дій, яким чином маємо реагувати на ті виклики, які на нас підстерігають.

Після виходу з підпілля Українська Греко-Католицька Церква мала відродитися і розбудувати свої структури. Відтак, як добрий господар, треба було зосередитися на тому, що ми маємо. Коли ми обдивилися все, що маємо на своєму господарстві, то слід за допомогою своїх структур перейти до євангельського преображення вірян. Важливо, щоб ми не западали у пастку обрядовості, а наживо зустрілися з Христом. Це можливо лише через постійне пропускання євангельських істин крізь себе, свій розум, серце.

Якою буде Церква?  В УКУ відбулася розмова про майбутнє УГКЦ - фото 79087

Після обговорення бачення майбутнього Церкви, студенти УКУ та присутні глядачі задавали запитання дискусантам. Подаємо кілька відповідей на них:

Якою ви бачите церкву у 2030-му році ХХІ ст? Як їй залишити свою ідентичність, і водночас виходити назовні?

Владика Борис Ґудзяк: Церква це Христове тіло, а воно є божествене. Божественне тіло не пропаде. Ні ти, ні я не відповідаємо за вічність Христового тіла. Але ми маємо відповідальність кинутися у це таїнство. Однією з наших слабкостей перед молодим поколінням і сучасним суспільством є те, що ми маємо християнську систему. Ми часом перетворюємо життя у Христі в цю систему. Вона повинна розпастися, попри болісний процес, який вже розпочався в інших країнах. Релаксуйте! Це Божа Церква. Якщо ми будемо у Бозі ми будемо свідчити і буде між нами любов та рай на землі.

Якою є модель формації майбутніх священників? Чи є місце вихованню в страху у семінарії?

О. Богдан Прах: Коли я був студентом духовної семінарії, то формула невідповідальності і страху існувала. Але її не має бути. Важливою є формула відповідальності. Немає нічого гіршого, як ректор передасть молодого невідповідального священника єпископу на 50 років служіння. Тоді проблеми з ним матимуть інші священники і сам єпископ. Мусить бути виховання у відповідальності, бо ми розуміємо, що від нас цього очікують.

Якою буде Церква?  В УКУ відбулася розмова про майбутнє УГКЦ - фото 79084

Які перші кроки священника мають бути на парафії, яка не живе з Богом?

О. Богдан Прах: Коли є багато проблем на парафії, то священник повинен багато молитися. Якщо він буде молитися, то люди прийдуть і будуть молитися з ним. Також священник має багато мовчати і слухати. Бо, коли священник спершу почне говорити і оцінювати ситуацію, то довго на тій парафії не пробуде і авторитету теж не матиме.

Які конкретні кроки може робити Українська Греко-Католицька Церква у своїй внутрішній комунікації, щоб надихнути мирян до конкретних дій?

О. Любомир Яворський: На сьогодні в нашій Церкві діє програма “Мудра справа це втілення соціально-економічної доктрини митрополита Андрея Шептицького у сучасних умовах. На цій платформі взаємодіють священники, громади, спільноти. Вони обмінюються думками, ідеями, можуть звернутися до консультаційного центру при “Мудрій справі”, аби дізнатися пораду щодо юридичних, маркетингових чи фінансових питань. Це наш стратегічний план, який ми щоденно реалізовуємо.

Стратегія є, але мусить бути тактика, як військовий капелан я це добре розумію. Тому наша тактика полягає в тому, щоб починати діяти знизу. У теперішніх умовах жодні наративи, прийняті зверху не дають належного ефекту. Через залучення активних священників, громад ми розвиваємо напрямок соціального підприємництва. Процеси знизу вже почалися, але їм потрібна наша підтримка і допомога.

Ректор Львівської духовної семінарії о. д-р. Ігор Бойко - фото 79088
Ректор Львівської духовної семінарії о. д-р. Ігор Бойко

 

Як церкві стати агентом змін, попри відголоски тоталітарного минулого?

Мирослав Маринович: Церква повинна бути близько до людини, так само як і священник, який повинен розуміти молоду людину, а не бути суддею. Треба шукати правильний підхід. За нами діє тоталітарний спадок, який нам заважає. Я виростав у світі, якому діяло правило: “залізною рукою загонять людство до щастя”. Перекладу це правило іншими словами: “Я знаю, що ви грішите, і для того, щоб вас позбавити можливості грішити, я позбавлю вас свободи. Тоді ви не будете грішити”. Коли священник визнає право і свободу людини помилитися, тоді він дає їй можливість зростати.

Як залучити до християнського виховання майбутнє Української Греко-Католицької Церкви дітей, які здебільшого вчаться у державних школах, де є присутня корупція?

О. Богдан Прах: Церква має активно катехизувати. Не можна це питання скинути лише на школу. В Україні Церква не катехизує наших дітей. З цього потрібно починати, адже жодна з цих інституцій: ні школа, ні церква, не виконує до кінця своїх функцій. Та перш за все, батьки школярів не є об’єднані, щоб подбати про катехизацію своїх дітей.

Якою буде Церква?  В УКУ відбулася розмова про майбутнє УГКЦ - фото 79085

Мирослав Маринович: Колись інтелектуальні знання ішли в купі з цінностями це була нерозривна єдність. Нині ми маємо знання, інтелектуальний продукт, який значною мірою позбавлений цінностей. Наприклад, маємо високоосвічених керівників урядів, які свої знання кладуть на справу зла.

У митрополита Андрея Шептицький є гарний діагноз хвороби українського суспільства моральна гемофілія. Від найменшої суперечки і незгоди ми, українці, стаємо ворогами, часом навіть більшими, ніж реальні вороги, які чигають на нас. Вчителі можуть зробити фантастичну роботу, коли будуть привчати дітей до того, що різниця у поглядах не є підставою для ворогування.

Чи можливо в майбутньому об’єднання Української Греко-Католицької Церкви і Української Православної Церкви?

Мирослав Маринович: Французький екуменіст Поль Кутюр’є сказав, що перш, ніж думати про об’єднання в істині, має статися об’єднання у любові. Спробуймо не думати про доктринальні речі, а любити одне одного. Тоді церкви будуть ближче одна до одної і, можливо, об’єднаються.