Якою є церква дружня до дитини? – Центр гідності дитини УКУ розпочав масштабний проєкт

«Дружня до дитини церква – це не лише церква, яка навчає. А й та, яка бачить потреби дитини, мами, сім’ї, і намагається відповісти на них», – переконана керівниця Центру гідності дитини УКУ Христина Шабат.

Проєкт складається з двох частин. Перша частина – наукова. Христина Шабат розповідає, що команда виграла конкурс на наукове замовлення від університету та спільно з кафедрою пасторального богослов’я проводить дослідження. Його мета – викристалізувати індикатори Церкви дружньої до дитини серед мирян та духовенства, та працювати над подальшою стратегією їхнього втілення.

«Для дослідження ми звернулися до наукових праць правоcлавних, католицьких та протестантських церков, а також провели фокус-групи, у яких взяли участь 55 дорослих мирян, 5 дітей та 20 представників духовенства УГКЦ», – зазначає Христина Шабат. Дослідження зараз триває. Команда проводить його з благословення архиєпископа-митрополита Львівського УГКЦ Ігоря Возняка.

Друга частина проєкту – освітня. Вона передбачає проведення майстерень для зацікавлених парафій, на яких команди зможуть детально розібратись в понятті Церкви, яка дружня до дитини, проаналізувати сильні та слабкі сторони своїх парафій і скласти план подальшої роботи з дітьми, а також отримати кошти на впровадження стратегії. Ця частина проєкту реалізовується завдяки фонду Раскоб (Raskob Foundation).

Так 27-28 грудня в УКУ відбулася майстерня, учасниками якої стали представники з 15 парафій з Львівської архиєпархії. Учасники працювали над завданнями та робили вправи, які допомагають зрозуміти, якою має бути Церква дружня до дитини та як на практиці спільноти можуть залучати дітей до парафіяльного життя. Майстерку провели сестра-редемптористка Тадея Яртим та Наталія Тарновська, керівниця проєктів і програм Центру гідності дитини УКУ.

У вступному слові до учасників єпископ-помічник Львівської Архиєпархії Володимир Груца наголосив, що кожна людина народжується дитиною, а Церква має стати тим місце, де цікаво всім незалежно від віку.

Протягом майстерні учасники говорили про 8 цілей, які визначають дружню до дітей Церкву, робили вправи по кожній із них та обговорювали, чого бракує у конкретних спільнотах.

«Ми запропонували можливість подивитися на свої парафії з точки зору підходу дружнього до дитини. У межах майстерні учасники планували впровадження методології, а також вчилися писати грантові заявки, аби отримати фінансування на свої мініпроєкти – а це до 1 тис. доларів на парафію», – ділиться Христина Шабат.

Сестра Клара Партем, зі Згромадження сестер милосердя св. Вінкентія (УГКЦ) каже, що для неї особливо цінним було подивитися на парафію, церковну спільноту очима не того, хто там служить – сестри-монахині чи катехита – а очима дитини, парафіянина, мами з дітьми – якими є їхні потреби: «Зрозуміти, чого вони очікують від Церкви, які запити ми вже закриваємо, а що можемо додати? Корисною була вправа, де ми згадували себе дитиною в церкві: що мене притягало, а що відштовхувало. Я зрозуміла, що частинку з цього досвіду можу зараз використати».

Сестра Клара додає, що на майстерні від Центру гідності дитини для неї було корисно вийти зсередини своєї церкви, стати збоку і зайти наче чужою особою. «Це дозволяє також по-іншому подивитись на наше майбутнє. Навіть переосмислити наші приміщення, які ми використовуємо для катехизації чи інших потреб».

Отець Святослав Вонс з монастирського храму Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці (редемптористи) ділиться своїми враженнями від програми: «Програма “Церква дружня до дитини” наштовхнула на думку про те, що не потрібно боятися ділитися своїм досвідом і бути відкритими на чужий досвід. Це вказує на багатство і водночас єдність кожного з нас. Бо Церква – це не просто велика кількість парафій, а люди, які працюють в одному напрямку для того, щоб прямувати до Христа».

Волович Соломія, волонтерка, кураторка аніматорів села Зашків з храму святого Архистратига Михаїл додає: «Мені здавалося, що у нас найменш залучена аудиторія у церкві – це підлітки. Але під час майстерки я зрозуміла, що ми зовсім не займаємося найменшими дітками від 0 до 3 років. Потрібно створити умови не тільки для малечі, а й для мам, щоб вони не думали, з ким залишити дитину вдома. Я зрозуміла, що над творення простору для найменших дітей потрібно ще працювати. Наприклад, згадала, що при храмі у нас є невелика комірчина, яку ми могли би перетворити на кімнату, де мама зможе погодувати дитину, а дітки могли би гратись».

Христина Шабат зізнається, що команда Центру гідності дитини дуже радіє таким відгукам учасників: «Це і було завдання нашої ініціативи – аби парафіяльні спільноти почали інакше дивитися на те, якою має бути Церква дружня до дитини. Кожна дитинка народжується з Богом даною їй гідністю, і від народження вона є повноцінним членом Церкви. Просто тому, що вона є, а не тому, що їй треба вирости, навчитися, пізнати певні істини. А діти зазвичай у храмі дивляться в спину дорослим, їм це нецікаво. І тут власне Церква має вийти їм на зустріч».