Про особливості роботи видань Української Православної Церкви та взаємодію УПЦ зі світськими виданнями говорили 22 вересня на семінарі в Києво-Печерські Лаврі за участі головного редактора порталу «Православіє в Україні» Юлії Комінко та головного редактора «Церковної православної газети» ігумена Лонгина (Чернухи).
Про особливості роботи видань Української Православної Церкви та взаємодію УПЦ зі світськими виданнями говорили 22 вересня на семінарі в Києво-Печерські Лаврі за участі головного редактора порталу «Православіє в Україні» Юлії Комінко та головного редактора «Церковної православної газети» ігумена Лонгина (Чернухи). Цей семінар на тему «Проповідь за допомогою сучасних засобів масової інформації і комунікації: досвід Української Православної Церкви», як і багато інших, був організований у рамках візиту брата Алоїза та братів Тезе до Києва 21-22 вересня 2012 року.
УПЦ заснувала в Україні понад 420 засобів масової інформації – газет, журналів, онлайн-видань, радіостанцій, телекомпаній, окремих радіо— та телепроектів. Зокрема, важливу роль відіграють друковані видання. У «Православному віснику» публікують звіти всіх синодальних відділів УПЦ та фотолітопис церкви. Видання є своєрідним архівом, що зберігає пам’ять про події історії УПЦ. Однією з важливих функцій церковних видань є докладне висвітлення діяльності Митрополита Володимира, адже в УПЦ вважають, що кожен крок архієрея має бути відображений у ЗМІ. Разом із тим, чимало церковних видань висвітлюють різні аспекти повсякденного життя вірян, а деякі, зокрема «Шлях пілігрима», що виконує місіонерську функцію.
За словами ігумена Лонгина, понад півтора десятка друкованих видань видається під грифом «Під благословенням Блаженннішого Митрополита Володимира». Це і «Церковна православна газета», і «Православний вісник», і журнали «Фамілія» та «Самарянка», й дитячі видання. Щоб отримати митрополичий «знак якості», потрібно пройти або Цензурну комісію на чолі з владикою Антонієм (Паканичем), ректором Київської духовної академії, або комісію при синодальному інформаційно-просвітницькому відділі, до якої входять як священнослужителі, так і миряни. Претендентів на внесення до списку доволі багато, але чимало видань публікують матеріали на межі істерики, з неперевіреними фактами тощо. «Тому ЗМІ під грифом – необхідність, викликана часом і нагальними проблемами. За рекомендовані видання Церква несе відповідальність, — пояснив отець Лонгин. — Церковні ЗМІ мусять бути стриманими в подачі матеріалу, оскільки зайві емоції можуть не відповідати офіційній позиції Церкви».
Представництво УПЦ в інтернеті доволі вагоме – понад дві сотні сайтів. За словами Юлії Комінко, рівень технічного забезпечення сайтів постійно зростає – отже, в Церкві розуміють важливість освоєння Мережі. А для координації православних ЗМІ було створено спеціальний електронний каталог, до якого видання можуть додати себе самостійно. Майже у всіх єпархій є сайти, що продукують по десять-п’ятнадцять новин щодня. Для зручності користувачів на сайті «Православіє в Україні» було створено RSS-ретранслятор єпархіальних новин, що висвітлює актуальні події в УПЦ. Втім, відвідуваність церковних інтернет-ЗМІ поки що незадовільна. «Поки не пишемо про скандали – не піднімаємо рейтинг, починаємо писати про скандали – втрачаємо обличчя. Як сумістити?», — риторичне питання на межі балансу етичності і професіоналізму, християнина і новинаря. Юлія Комінко вважає, що тематика церковного журналіста – це питання не просто життя і смерті, а вічного життя і вічної смерті. «Якщо ти напишеш про ікону нудно – це не просто змарнований інформаційний привід. Зона відповідальності значно вища», — попереджає вона.
Спікери визначили коло проблем сучасних церковних ЗМІ в Україні: потреба відобразити життя Церкви максимально коректно і в той же час йти в ногу з часом, нестача професіоналів, порівняно невелика аудиторія тощо. Часто релігійні видання роблять люди віруючі, але недостатньо підготовлені, або ж навпаки — світські професіонали, які не розуміють усієї делікатності і важливості тематики. «Ідеальний церковний ЗМІ – це колектив професіоналів під керівництвом священнослужителя», — наголосила Юлія Комінко і додала, що таким ідеальним колективом, на її думку, зараз є команда «Православія в Україні», до якого прийшли люди зі світською освітою і розумінням того, що вони ще нічого не вміють і мають учитися писати про Церкву.
В УПЦ намагаються виправити ситуацію з нестачею професійних кадрів у церковних виданнях. Уже п’ять років проводять фестивалі православних ЗМІ, в яких беруть участь як журналісти, що хочуть навчитися писати про Церкву, так і священнослужителі, які прагнуть правильно спілкуватися з засобами масової інформації. Втім, з огляду на останні події, мусимо визнати, що така ініціатива поки не принесла своїх плодів…
Торкалися й теми співпраці зі світськими виданнями та журналістами. Представники релігійних видань визнали, що останні повинні відповідати рівню світських медіа. Водночас вони закидають світським медіа неперевірену чи некоректну інформацію про Церкву, а також зосередження на негативних, скандальних тенденціях. «На лексусах їздять одиниці, а страждає вся Церква, — говорить Юлія. — Одиниці, поведінка яких сумнівна, перебувають на видному місці – так улаштований інформаційний світ».
Втім, серед світських ЗМІ є й такі, що підходять до висвітлення церковного життя максимально коректно – такими були названі «Аргументы и факты в Украине», «День», «Известия в Украине», «Комсомольськая правда в Украине», Перший національний канал, Національна радіокомпанія тощо. Представники УПЦ вважають, що зараз Церква не є в інформаційній ізоляції, як це було до початку 2000-х років, а навпаки, відчуває посилений інтерес із боку світських журналістів. Є в цієї ситуації, щоправда, і зворотній бік – світські журналісти перебувають поза тематикою і шукають сенсаційності. «Часто людям не потрібна інформація – вони прагнуть підтвердити свої переконання», — сказала Юлія Комінко. Пошук сенсацій, утім, може мати й позитивні плоди – за словами отця Лонгина саме завдяки наполегливості журналістів було з’ясовано, що плащаниця Божої Матері, яка зараз перебуває в Києво-Печерській Лаврі, вперше була вивезена з Єрусалиму.
«Треба нести відповідальність за те, що ти пишеш. І усвідомлювати, що висвітлення якоїсь тематики може мати негативні наслідки. Коли в тобі помирає журналіст і прокидається православний християнин, наступного разу, дізнавшись про щось, ти захочеш не використати інформаційний привід, а помолитися» — на завершення зустрічі сказала Юлія Комінко.
Світлина Олени Кулигіної