На теренах Польського королівства й Великого князівства Литовського та Руського, до складу яких входила більша частина українських земель, відомий чеський реформатор Ян Гус (1369-1415) намагався пропагувати свої погляди й користувався певною підтримкою.
Після Грюнвальдської битви 1410 р. Гус написав королю Владиславові Ягайлові листа, в якому вітав того з перемогою. Цей лист був надісланий десь у лютому чи березні 1411 р., коли до Гуса дійшла звістка про цю битву. Його варто навести повністю й проаналізувати. Отже, в листі читаємо:
«Спасіння і благодать, мир і перемога від Бога Отця і Господа Ісуса Христа.
Найясніший князю і величний королю! Коли Онеш із Горки, посланець вашої величності, приніс вісті про перемогу та славне примирення, це сповнило моє серце такою великою радістю, яку ні перо не може описати, ні голос мій не здатний висловити належним чином.
Однак я знаю, найбільш християнський королю, що не могутність вашої величності, а сила найвищого Царя Світу, Господа Ісуса Христа, найпотужніше упокорила гордих ворогів, недругів та заздрісників вашої честі. Він скинув їх із престолу гордині та підніс смиренних, аби обидві сторони, маючи перед очима силу самого Царя Світу, тремтіли й закликали Його на допомогу у своїх потребах. І щоб знали вони: немає іншої перемоги, окрім тієї, що походить від Того, кого ніхто з людей не може перемогти, і Хто зазвичай дарує перемогу смиренним і зрештою підносить їх за покору.
Бо Він часто навчав, кажучи: “Кожен, хто підноситься, буде смиренний, а хто смиряється, той піднесеться”. Здійснилося і те, і інше. Де ж тепер вороги, якими намагалися залякати смиренного? Ось, вони спрямували два [мечі] насильства та гордині, і втратили багато тисяч, будучи неждано поваленими! Де мечі, коні в пишній збруї, озброєні воїни в латах, на яких вони покладалися? Де незліченні флорини? Все зникло! Не вірили горді, що [здолають] бідних, до яких увійде смиренний; обманулися ті, хто не поклав свою надію передусім на Господа Ісуса!
Тому, найясніший владарю, роздумуйте про це, тримайтеся смирення, бо воно підносить. Наслідуйте Царя, Царя Світу Господа Ісуса Христа, прагніть до миру з найяснішим владарем, королем Сигізмундом. І навіть якщо він захоче чогось через зарозумілість, чогось через ласкою Господа не зробить, нехай ваша величність зберігає міру смирення, аби знову не пролилася кров християнська і не виникла велика небезпека для душ.
Я ж, негідний слуга христовий, разом з усім народом не перестану смиренно благати про благодать Всемогутнього Господа задля такого миру, щоб Всемилостивий Господь зволив його дарувати. Я вже щиросердечно бажаю, величний королю, побачити вашу особу тілесними очима. Сподіваюся, Господь Ісус Христос зволить мені таке дарувати, якщо знатиме, що це послужить на користь вашій величності або моїй проповіді.
Нехай всемогутній Господь зволить перебувати з вашою величністю через нашого Спасителя, посередника між Богом і людьми, Господа Ісуса Христа. Амінь» [1].
Звісно, лист написаний у дусі тогочасного християнського етикету. Висловлюючи радість щодо перемоги Владислава Ягайла над тевтонськими рицарями, Гус стверджує, що це сталося в Божої волі – як кара противників короля за їхню гординю. Водночас чеський реформатор закликає Ягайла до смирення – і це цілком у християнському дусі.
Але далі йде мова про реальні земні справи. Гус постає як такий собі дипломат-посередник між тодішнім римським (німецьким) та угорським королем Сигізмундом Люксембурзьким та Ягайлом. Просить останнього прагнути до миру. І навіть якщо Сигізмунд вчинить щось таке, що не сподобається Ягайлу, то той все одно повинен зі смиренням приймати це.
Треба враховувати, що на той час Сигізмунд Люксембурзький був одним із найбільш могутніх правителів тогочасної Європи. Його вплив поширювався й на Чехію, де правив його брат Вацлав IV, який мало уваги приділяв державним справам [2]. Гус орієнтувався на Сигізмунда, розраховуючи на його підтримку. Водночас шукав підходи й до Ягайла, сподіваючись поширити свою діяльність у Польському королівстві.
Це чітко стає зрозумілим укінці листа. Він заявляє, що хоче побачити Владислава «тілесними очима», тобто прибути до його двору. І навіть сподівається на поширення своєї проповіді в Польському королівстві. Очевидно, Гус розраховував на запрошення до Кракова.
У листі до якогось князя (адресат нам не відомий), що теж був написаний у 1411 р., Гус звертається до польських справ. Він пише: «Король Польщі, оскільки діяв смиренно, здобув перемогу, бо вже укладено мир. І повсюдно кажуть, що пруси (йдеться про Тевтонський орден – авт.) мають на вічні часи служити королю Польщі з трьома сотнями списів проти будь-якої людини в королівстві Богемії. Також вони мають дати йому триста тисяч золотих марок...» [3].
Однак найбільш цікавим є лист Гуса, який чітко датований: «Року Божого 1412, у день святого Варнави», тобто 11 червня. У ньому маємо виклад певний Гусових ідей, зокрема засудження торгівлі індульгенціями, а також намагання прихилити короля Ягайла на свій бік.
Читаємо там наступне:
«Благодать Спасителя Ісуса Христа для правління своїм народом та для здобуття життя у славі.
Найясніший владарю! Я втішився величезною радістю, почувши, що Ваша Світлість, за волею Всемогутнього Господа, примирилася з найяснішим князем королем Сигізмундом. І нині молюся разом із народом, щоб шлях і життя обох вас разом із вашими народами спрямовувалися дорогою справедливості.
Задля цього, найясніший владарю, видається вкрай необхідним як вашій величності, так і його високості королю Сигізмунду, та й іншим правителям, щоб єресь симонії (продаж церковних посад – авт.) була вигнана з ваших володінь. Та чи дочекаюся я її винищення, коли вона розлила свою отруту настільки, що навряд чи десь знайдеться клір чи народ, не уражений цією єрессю? Бо хто нині дає єпископство щиро, заради Божої честі, спасіння народу та власного спасіння? Хто приймає сан єпископа, парафію чи інший бенефіцій, спонукуваний лише цими трьома цілями? Хотів би я, щоб було багато таких, хто не брав би посад задля вигоди чи людської прихильності!
Але чи не справджуються слова Єремії, який каже: “Від малого до великого всі вони віддані користолюбству”, та “від пророка до священника — всі чинять неправду”? І чи помиляється учень Христа, кажучи: “Всі шукають свого, а не того, що належить Ісусу Христу”? Це голос Церкви, яка плаче, бо “потьмяніло золото, змінився колір найкращий”. Бо колись священство було як золото, запалене любов’ю та вибілене чеснотами, а нині воно стало земним і темним, як каже Бернард (очевидно, мається на увазі Бернард Клервоський, чернець-цистеріанець, який вважався «голосом сумління» у західному християнстві - авт.). Справджуються слова нашого Спасителя: “Примножиться беззаконня” (саме серед кліриків) і “охолоне любов” у народі. Горе ж тому, хто в цей час не плаче!
Почувши це, найясніший владарю, симонічне духовенство, яке є пихатим, розпусним і непокірним, звинувачує мене перед народом у наклепах та єресі. Але чи буду я мовчати? Нехай не буде так! Горе мені, якщо замовкну! Краще мені померти, аніж не протистояти такому злу, що зробило б мене співучасником злочину та геєни. Від чого нехай Цар Слави зволить вберегти вашу величність, що свято править народом.
Магістр Ян Гус, негідний священик христовий» [4].
У Великому князівстві Литовському й Руському гусити мали змогу пропагувати свої погляди, які певним чином виявилися співзвучними з поглядами православних. Тут певний час діяв соратник Гуса, згадуваний Єронім Празький (бл. 1380—1416) [5]. У березні 1413 року він, будучи запрошеним королем Владиславом Ягайлом, відвідав королівський двір у Кракові як посланець богемського короля й деяких шляхтичів. Однак, схоже, ця його місія не була вдалою. Але в квітні цього ж року Єронім прибув на запрошення князя Вітовта до Великого князівства Литовського та Руського. Тут він, зокрема, познайомився з православними церковними службами. Ця подорож, а також часткові зміни способу життя Єроніма після неї дали підстави вважати, що ніби він навернувся до православ’я. На суді під час собору в Констанці йому нагадали розмову з віленським католицьким єпископом, в якій цей діяч заявив, що вважає руську (православну) віру справедливою. Єронім не заперечував цього. Наголосив, що вважає православних такими, які дотримуються правильних поглядів, а церкви русинів та чехів мають багато спільного. Мовляв, він би «і тепер боронив би, коли б міг» Православну Церкву Великого князівства Литовського й Руського [6]. Показово, що нині Чеська Православна Церква вшановує Єроніма як святого та мученика.
Ягайло, підтримуючи певні контакти з представниками соціальної та інтелектуальної еліт Богемського королівства, опинився в непростій ситуації. Він сподівався, що чехи стануть його союзниками у протистоянні з Тевтонським орденом. Тому повідомив їх про свою перемогу в Грюнвальдській битві. Звідси була й відповідна реакція Гуса.
Але при цьому Ягайло ігнорував заклики до реформи Церкви, що лунали в Чехії. Для нього важливо було виглядати в очах Папи Римського «зразковим католиком». Тим паче, що він сам недавно хрестився зі своїми підданими, а Тевтонський орден поширював чутки, ніби польський король — «прихований язичник» або «покровитель єретиків». Якби Ягайло підтримав ідеї Гуса про бідність Церкви та скасування симонії, це дало б тевтонцям привід для «хрестового походу» проти Польщі.
І все ж підтримка Гуса з боку польських еліт спостерігалася на соборі в Констанці. Принаймні деякі їхні представники виявляли солідарність з Гусом. Так, польський делегат собору, богослов та юрист Павло Влодкович (бл. 1370–1435) [7], як і Гус, виступав проти зловживань папства. Однак пропонував інший вихід із кризи в Католицькій Церкві. Він підтримував ідею конциляризму (соборноправності), яка полягала в тому, що Вселенський собор має вищу владу, ніж Папа Римський. Це дозволяло йому критикувати корупцію в Римі, залишаючись у межах офіційного католицизму. Конциляризм, в кінцевому рахунку, не був прийнятий у Католицькій Церкві, однак мав підтримку в її середовищі.
Взагалі погляди Павла Владковича, які в дечому виявилися співзвучними поглядам Гуса, «випередили час». Зараз його (принаймні в Польщі) трактують як захисника толеранції. Правда, цей захист варто розглядати в контексті відстоювання інтересів Польщі та Великого князівства Литовського й Руського у конфлікті з Тевтонським орденом.
Влодкович стверджував, що навіть нехристиянські народи мають природне право на власну землю, майно й державність. Виступав проти поширення віри за допомогою зброї («хрестом і мечем»), наполягаючи, що навернення має бути добровільним. Також він доводив: війна, котра ведеться проти язичників лише за те, що вони не християни, є несправедливою. Ці погляди він виклав у представленому на соборі в Констанці «Трактаті про владу папи та імператора щодо невірних» (Tractatus de potestate papae et imperatoris respectu infidelium) [8].
Коли ж відбувався суд над Гуса, польські делегати на чолі з лицарем Завішею Чорним (1370-1428) [9] намагалася пом'якшити його долю. Вони назагал не підтримували вчення чеського реформатора, однак протестували проти порушення «охоронної грамоти» імператора Сигізмунда Люксембурзького.
Пряма ж підтримка Гуса з боку польських делегатів була для них ризикованою. Їм і так доводилося захищатися, зокрема відкидати звинувачення в єресі на адресу Владислава Ягайла. Так, 9 травня 1418 року на соборі Завіша Чорний заявив, що захищатиме честь польського короля «встами й руками». І домігся від обраного Римського Папи Мартина V засудження памфлету, написаного домініканським ченцем та інквізитором Іоанном Фолькенбергом (1365-1435), «Сатира проти єресі та інших злодіянь поляків та їхнього короля Ягайла» [10].
Цікаво відзначити, що серед делегатів собору в Констанці, як зазначала хроніка Ульріха Ріхенталя, був якийсь «князь з Червоної Русі». Що це за особа, нічого певного сказати не можемо – як і про його позицію під час роботи собору. Хоча поширена думка, ніби цим князем був Федір Острозький [11].
Загалом же страта Гуса викликала в Польщі хвилю обурення. І її Ягайло мусив стримувати, аби не потрапити під звинувачення у підтримці єретиків.
Примітки:
##DONATE_TEXT_BLOCK##