У Кіровограді наразі будуються мінімум чотири церкви, одна із них-у самому кінці вулиці Героїв Сталінграда (район Жадова) між останніми будинками міста. Це храм Української Греко-Католицької Церкви на честь Різдва Святого Івана Хрестителя. Він має відкритися через кілька років, а поки що служба ведеться поруч у гарній дерев’яній капличці на честь ікони Матері Божої Неустанної Помочі.
У Кіровограді наразі будуються мінімум чотири церкви, одна із них-у самому кінці вулиці Героїв Сталінграда (район Жадова) між останніми будинками міста. Це храм Української Греко-Католицької Церкви на честь Різдва Святого Івана Хрестителя. Він має відкритися через кілька років, а поки що служба ведеться поруч у гарній дерев’яній капличці на честь ікони Матері Божої Неустанної Помочі. Настоятелем тут служить отець Іван Третяк, який є одночасно протопресвітером Кіровоградським УГКЦ.
-Отче Іване, здається, до вас у наших краях греко-католицьких храмів не було і наші земляки, певно, мало знають про вашу церкву. Розкажіть, будь ласка, її історію.
-Українська Греко-Католицька Церква - Київська Церква корені свого життя безпосередньо має у Володимировому хрещенні Київської Русі 988 року. Князь Володимир Великий запровадив християнство в Київській Русі у східному – візантійському (православному) обряді з Візантії (Греція) як державну релігію. Це сталося перед тим, як великий церковний розкол 1054 року розділив християнський Схід і Захід. Київська Церква успадкувала традиції візантійського Сходу і була частиною Константинопольського патріархату. Однак Київська Церква також залишалася у повній єдності із латинським Заходом і його Патріархом - Папою Римським після 1054 р. І, незважаючи на те, що між Константинополем та Римом існували суперечки, київські ієрархи намагалися зберегти християнську єдність. Свідченням того є ті факти, що єпископи з Київської Русі брали участь у соборах західної Церкви в Ліоні (1245) та Констанці (1418). Київський митрополит Ісидор був одним із ініціаторів Флорентійської унії (1439).
-Чому Київська Церква уклала Берестейську(її називають також Брестською) унію(з’єднання) 1596 року, які були цьому причини?
-Наприкінці 16 початку 17 століть Київська Церква знаходилася у важких життєвих обставинах. Наша Церква зустрілася з викликами протестантської реформації та проблемою латинізації зі сторони католицької Церкви, що була в Польському королівстві. З матірною Церквою – Константинополем - через політичну ситуацію в Європі, а зокрема через заволодіння Візантією турками, зв'язок був неможливий.
З Півночі Московський Патріархат все більше і більше почав впливати на ситуацію Київської Митрополії,бажаючи її юрисдикційно підпорядкувати собі. Водночас вона переживала серйозну внутрішню кризу. Тому Синод єпископів Київської Церкви на чолі з митрополитом Київським і Галицьким та всієї Руси Михайлом Рогозою на протязі кількох років приготовляв і уклав (1595), а 6 жовтня 1596 р. у м. Бересті проголосив рішення про відновлення єдності (!) Київської Церкви з Римським Апостольським Престолом, забезпечивши при цьому збереження традиційної східної (православної) обрядовості та власної Церковної і етно-культурної самобутності. Від цього року ми говоримо про унію Київської Церкви з Римською Церквою. Єпископи Київської Церкви, відновлюючи єдність з наступником св. Апостола Петра – Римським Архиєреєм - бажали зберегти свою Церкву, дати її розвиток на майбутнє для добра свого народу і держави. Архиєпископ Скопельський Всеволод, Константинопольський Патріархат, у своїй книжці «Усі ми брати», на цю тему так висловився: «Під час підписання Брестської унії Київський Митрополит і його духовенство не вважали, що вони роблять щось зовсім нове, і вони не прагнули знекровлювати чи покидати Православну віру. Вони визнали Церкву Риму, за словами святого Ігнатія Антіохійського, «Церквою, яка є першою в любові»; вони визнали Римську Церкву як «Православну у вірі і Католицьку в любові», як часто говорить папа Іван Павло II. Усі Отці Брестської унії вірили, що відновлення їх єднання з цією Церквою є відновленням чогось особливого, що ніколи не було роз’єднаним і що найбільше відповідало інтересам Церкви Києва. Документи Брестської унії містять згадку про Церкву Константинополя і запевнення, що Церква Києва залишається «однієї віри» з Константинополем. У статті 31 Брестської унії висловлене сподівання, що ми могли б відродити цю єдність. Можливо, розуміючи, що Митрополит Михайло та інші єрархи Церкви Києва намагалися вчинити якнайкраще в тій ситуації, Велика Церква Константинополя ніколи не застосовувала ніяких офіційних синодальних актів, які б засуджували Брестську унію» (Архиєпископ Всеволод Скопельський, Константинопольський Патріархат, Усі ми брати, с. 34). До речі, раджу всім, хто бажає пізнати історію нашої Церкви і її відносини з Церквою-Матір`ю – КонстантинопJльською, прочитати цю документальну книгу Владики Всеволода.
-Як розвивалася Київська Церква після Берестейської Унії?
-На превеликий жаль відновлення єдності Київської Церкви з Католицькою Церквою не підтримали: церковні братства, багато монастирів, частина української шляхти, козаки. На вимогу козаків та тих, що були проти єдності з Католицькою Церквою, Єрусалимський Патріарх Теофан в 1620 р. висвятив нових єпископів та заснував нову Православну єрархію на наших землях, яку очолив єпископ Йов Борецький. Однак в 1685 р. вона увійшла в склад Московського Патріархату. В межах Київської Митрополії появилося вже дві Церкви: Київська унійна (988 р. заснування) та Київська Православна (1620 р.) Між тими двома Церквами були суперечки, незгода, йшла боротьба, було велике напруження в суспільстві. Трагічним моментом цієї боротьби стала мученицька смерть архієпископа Полоцького Йосафата Кунцевича, який був вбитий православними у Вітебську 1623 р. Причина його смерті була та, що він був єпископом Київської унійної Церкви і проповідував усім, що потрібно бути в єдності з Єпископом Риму. Пізніше Митрополити Вельямин Рутський (унійна Церква) і православний Петро Могила докладали багато зусиль, щоб примирити «Русь з Руссю» та щиро бажали об’єднатися в одному Патріархаті, але їм це нажаль не вдалося.З розвитком російської імперії посилювались і репресії проти Київської Церкви унійної та її насильницьке переведення на одержавлене православ'я, зокрема в таких роках:1772, 1795, 1839, 1876.
У 17-19 стт. Київська Церква унійна (з’єднана) була жорстоко переслідувана і знищена російським царським урядом на території Північної, Східної, Південної, Центральної України, а також на території Холмщини, Підляшшя, Полісся і Білорусії з метою насадити на тих теренах тільки церкву в юрисдикції Московського Патріархату. Натомість на території Західної України від річки Збруч, що входила до складу Польської, а згодом Австрійської держав, Київська Церква в єдності з Єпископом Риму мала можливість провадити своє адміністративне, душпастирсько-літургійне життя і розвиватися. Австрійський уряд ставився до неї прихильно і не переслідував.
-Відколи Київську Церкву почали називати Греко-Католицька і чому?
-Оскільки в Австрійській імперії були християни трьох обрядів: латинського, вірменського і візантійського, то християн візантійського обряду, що були поєднані з Католицькою Церквою, імператриця Марія-Тереза у 1774 році окреслила назвою Греко-Католики для того, щоб відрізнити їх від Римо-Католицької та Вірменської Католицької Церков. Від цього часу аж дотепер КИЇВСЬКУ ЦЕРКВУ, що є в єдності з Наступником Св. Апостола Перта – Папою Римським, називають: Українська Греко-Католицька Церква. Однак це не є остаточна назва нашої Церкви. Зараз це питання є відкрите і йде обговорення, як має називатися наша Церква в майбутньому. Я є прихильником назви «Київська Церква» з двох причин: по-перше - так називалася Церква від Володимирового Хрещення; по-друге - ми мусимо думати і робити все, що від нас залежить, щоб подолати поділ між Церквами Київської традиції і зійтися знову в одній Церкві, а ця назва найбільше підходить для цього. Мені здається, що питання назви Церкви остаточно вирішиться тоді, коли наступить момент поєднання між усіма нами дітьми Володимирового Хрещення. Дав би Бог, щоб це було якнайшвидше.
-У чому полягає відмінність Української Греко-Католицької Церкви від Православної Церкви?
-Найсуттєвіша різниця є в тому, що ми (УГКЦ) є в єдності з Папою Римським, а православні наші брати і сестри ще ні. Літургічний обряд богослужінь в нас є спільний. Ми віримо у всі ті правди віри (догми), що і православні. Деколи вони нам закидають, що це не так. Здається мені, що це є через незнання нас. Якби ми щиро спілкувалися між собою, були відкриті один до одного, то ми б себе навзаєм краще знали і поважали.
-У чому полягає ваша єдність з Римом, це є строге підпорядкування Ватиканові?
-У нас є свій Патріарх, в даний час - Блаженнійший Святослав Шевчук, осідок якого є в Києві. Він є Главою нашої Церкви, яка є за своєю природою є Помісною. Коли обирається новий Глава нашої Церкви, то він просить Єпископа Риму про затвердження і запевняє його про церковну єдність з ним. Коли ми будемо мати офіційно вже проголошений Патріарший устрій нашої Церкви, то тоді новообраний Патріарх вже не буде просити Папу Римського про затвердження, а лише своїм листом запевнить його про єдність з ним. В даний час також ми в Папи Римського просимо благословення для нових Єпархій. створених Патріархом і Священним Синодом нашої Церкви, на свячення нових єпископів, знову ж обраних Синодом нашої Церкви. Думаю, що коли буде проголошений Патріархат , то ці норми будуть змінені. Також в усіх богослужіннях згадуємо на першому місці ім’я Папи Римського.
-Де проживають ваші вірні?
-По всьому світу. Найбільше в Україні. Також багато є в державах Європи, Канаді та США, Австралії, Азії. Знаю, що вже є прохання від вірних нашої Церкви прислати священиків і до африканських країн.
- Скільки їх усього?
-Понад 5, 5 мільйона. Більш детальну інформацію про сучасний стан нашої Церкви можна дізнатися на фіційному веб-сайті УГКЦ.
- Де найбільше греко-католиків в Україні?
- Найбільше вірних нашої Церкви проживає на Західній Україні, бо так склалося історично. Приємно є спостерігати, що УГКЦ давно перестала бути Церквою Галичини і сьогодні вона вже є присутня в своїх парафіях по всій Україні, стає дальше церквою всеукраїнською. Є дуже гарна динаміка розвитку.
- Скільки вже є парафій в Кіровоградській області?
- На Кіровоградщині наша Церква відновила своє пастирське служіння в 2006 р. Вже є зареєстровано шість громад, дві з них в м. Кіровограді. Найбільша наша парафія Різдва Святого Івана Хрестителя в м. Кіровограді по вул. Героїв Сталінграда, 32-г, де ми будуємо свій великий храм.
-Хто є ваші парафіяни і скільки їх?
-Це здебільшого вихідці із Західної України, котрі свого часу одержали сюди направлення на роботу чи одружилися з місцевими жителями. Або в часи Радянської влади після таборів неволі їх не хотіли приписувати на Західній Україні і вони шукали місця для свого проживання і праці. Є вже багато людей і місцевих, які бажають належати до нашої Церкви, бо їм вона подобається і в ній вони знаходять Бога, розвивають своє духовне життя. Не завжди вдається точно порахувати вірних, думаю що пару сотень.
-Звідки городяни дізнаються про існування вашої парафії?
-Передусім через свідчення і розповіді наших вірних. Одні одним розказують, заохочують. Також із засобів масової інформації.
- У звичних нам православних храмах практикується своєрідний дрес-код для відвідувачів:не можна приходити в храм у бриджах, майках та шортах(а жінкам ще й у брюках). Чоловіки мусять бути без головних уборів, а жінки навпаки-покривати голову. У вас теж є подібні вимоги?
-Ми передусім дуже просимо вірних, щоб дотримувалися заповідей Божих; щоб жили Святими Тайнами - часто сповідалися, приймали Святе Причастя, якщо одружуються, то щоб вінчалися; приходили на недільну Літургію,уникали гріхів, робили добро, ставилися однаково доброзичливо до всіх незалежно від віри і конфесійної приналежності. Ми бажаємо, щоб вірні нашої Церкви були практикуючими, а не формальними, християнами. Навчаємо вірних і прихожан, щоб до храму Божого на молитву приходили гарно і скромно одягнуті, щоб під час богослужінь не розмовляли і не ходили по храму, а були зосереджені на молитві, щоб всі спільно співали. Дуже гарно про обов’язки християн говорить апостол Павло в своєму посланні до Тита в 3 главі. Це й же Апостол Павло в 1 посланні до громади в Коринті (1 Кор. 11. 1-16) навчає, що жінки мають молитися з покритою головою, а чоловікам не слід покривати голови і подає там аргументи. За його словами покривати голову жінці це є честь і знак смирення. Я також заохочую жінок, щоб покривали свої голови на час перебування на молитві у храмі і ставлю їм за приклад Пресвяту Богородицю, яка на всіх іконах є зображена з покритою головою. Потрібно наслідувати Матір Божу у всьому і навіть в такому прекрасному звичаю Церкви Божої. Але якщо хтось з жінок прийде до нашого храму без хустини чи в штанах, то ми таких осіб не осуджуємо і не вигонимо з храму. Важливо є, що людина прийшла в дім свого Небесного Батька, який її любить однаково- чи вона молиться з прикритою чи відкритою головою. Можна зовні бути вдягнутим за всіма правилами і одночасно серцем бути далеким від Бога навіть і у храмі.
- Інколи люди ідуть до деяких протестантських конфесій тому, що там заборонено пити спиртне, вживати наркотики, курити і в тамтешніх реабілітаційних центрах часом хворим вдається звільнитися від згубної залежності. У вас є обмеження щодо вживання допінгу?
- Категоричної заборони щодо вживання алкоголю немає, ми застерігаємо лише проти зловживання. Не ставимо до вірних і суворих вимог стосовно куріння. Курити, звісно, шкідливо і це є слабкістю людини. Ми не осуджуємо тих хто вживає алкоголь і курить, але хвалимо тих, хто цього не робить. Коли лікарі людині говорять, що пити алкоголь і курити ми тобі категорично забороняємо, бо розвивається та чи інша хвороба, то і Церква в таких випадках категорично забороняє і якщо людина не слухає лікарів і Церкви, то тяжко грішить і духовно себе умертвлює. Мусить слухати і лікарів і Церкву! Знаєте, як би то було б добре щоб люди ні не пили і не курили! Скільки горя і страждань приносить алкоголь! Між християнами не має бути п’янства, розпусти… Вживання наркотиків є заборонено. Протестантські спільноти сповняють велике жертвенне служіння для осіб. узалежнених від наркотиків і алкоголю і їм за це честь і хвала. Але також і наша Церква дбає про таких осіб, виходить їм назустріч через благодійні організації Карітасу, створення реабілітаційних центрів, різних товариств.
-Я бачу тут у вас ікони, як і в інших православних храмах, а в Біблії є застереження щодо створення кумирів та поклоніння зображенням і скульптурам…
- В Біблії є також написано, що Бог наказав пророкові Мойсеєві, коли він будував святиню, поставити в ній і зобразити багато херувимів(пор. Вихід 25-26 глави). Подібно і Соломон у своїй святині поставив у вівтарі двох золотих херувимів (пор. 1 Царів, 6 глава). Перед ними кадили, поклонялися і молилися. Це не було ідолопоклонство, тому що це була честь віддана Самому Богові. Для нас християн мати і вшановувати ікони є великою цінністю. Традиція Церкви, а це є друге джерело Божого об’явлення, після Святого Письма, навчає нас вшановувати ікони, мати їх у наших храмах і домах, молитися перед ними. За часів Ісуса Христа цар Едеський Авгар, який був дуже хворий, зцілився, коли його слуги від Христа принесли обрус, на якому господь залишив свій лик, другий раз це Христос зробив, коли йшов Хресною Дорогою і на хустині Вероніки залишив образ свого лиця. Це були перші нерукотворні ікони нашого Спасителя. Церковне передання говорить нам, що першу ікону Пресвятої Богородиці написав євангелист Лука, який бачив Діву Марію і вона стала взірцем для написання Богородичних ікон. У 8 ст. в Церкві була велика суперечка, чи потрібно мати ікони чи ні. Була так звана іконоборча єресь. Вона була засуджена сьомим вселенським Собором, на якому святі Отці ствердно сказали, що молитися перед іконами потрібно, це не є ідолопоклонство і на цю пам’ятку встановили неділю Православ’я – Перша неділя Великого Посту. Почитаючи Господа нашого Ісуса Христа чи Матір Божу на іконах через наше прикладання, цілування, кадіння і моління ,ми не віддаємо честі фарбі чи дереву, тобто матерії, а тому, хто є там зображений.
- А як же різні святі, а також мощі їх?
-Вшановуючи святих на іконах ми поклоняємося не їм, а Господу Богу,Який прославився в них. Часто в Церкві святих називають богоносцями, тими особами, що носили в собі Бога, жили Богом і люди дивлячись на їхнє життя пізнавали Господа і починали жити свято. Святі нас провадять до Богопоклоніння, не затримують на собі. Їхні мощі є для нас тими посудинами Божої благодаті, до яких прикладаючись, часто отримуємо різні дари. І ця чудодійність святих ікон і мощей Божих угодників є Божим аргументом для нас, що Богові подобається наше вшанування цих святинь. Користаючи з нагоди хочу побажати, щоб усі християни в своїх домівках мали ікони і встановлювали їх на найкращих видних місцях. Диявол дуже боїться святих ікон, і тому робить таке замішання серед людей, щоб ікон не шанувати і їх нищити.
-Отче Іване, як ви ставитеся до ідеї створити в Україні єдину Помісну Церкву?
-Дуже добре. Більше того, я також бажаю і працюю в тому намірі, щоб в Україні в майбутньому була одна христова Церква, очолювана одним Патріархом Києво-Галицьким і всієї Русі-України. Це не є нормально, що колись одна Київська Церква сьогодні розділена принаймні на чотири частини: Українська Греко-Католицька, Українська Православна в єдності з Московським Патріархом, Українська Православна Київського Патріархату, Українська Автокефальна Церкви. Один народ, а так релігійно розділений, в тому й слабість наша як нації. Єдність Київської Церкви – це наш священний обов’язок перед Богом і нашим народом. Колись цей час обов’язково прийде, що на нашій Богом даній землі буде одна Христова Церква. Ми кожен зокрема і всі разом в час нашого життя маємо робити все, що можливе, щоб не тільки цю ідею, нашу мрію,а й заповідь Христа, «щоб усі були одно» (Ів.17, 21) здійснити. Єдність Церкви- це дар Божий. Думаю, що Господь бажає цей дар нам дати, але очевидно, що ми ще не є готові його прийняти. Працюймо ревно, щиро служімо Богові і людям, одним словом,приготовляймося прийняти цей дар.
Ніна ДАНИЛЕНКО