З древніх часів Церква розглядає навмисне переривання вагітності (аборт) як важкий гріх. Канонічні правила прирівнюють аборт до вбивства. В основу такого погляду покладено впевненість у тому, що зародження людини є даром Божим, тому з моменту зачаття всякий замах на життя майбутньої людської особистості є злочином.
У сучасному світі ми постаємо перед великими викликами: економічні дефолти, соціальні проблеми, внутрішньополітичні протистояння. Звісно, що вирішення цих завдань не менш важливе, проте глибинні проблеми лежать, на мій погляд, на поверхні. Сьогодні ми дедалі менше звертаємось до розуміння людського життя. Після сотні публікацій про цінування людської гідності і в українських, і в європейських ЗМІ, здавалося б, цю тему вже треба відкласти у далеку шухляду. Але чому щороку зростає кількість ненароджених життів, а оголошення про клініки штучного запліднення заповнюють великі сегменти рекламного простору? Саме через це з’явилася ініціатива розмови з Владикою Філаретом (Кучеровим), головою Синодального відділу з питань охорони здоров’я та пастирської опіки медичних закладів Української Православної Церкви.
– Ваше Преосвященство, навіщо у сучасному світі так важливо вирішувати питання біоетики: аборти, штучне запліднення, евтаназія?
– Кожна людина, як і все суспільство, повинна жити за встановленими Богом законами, певними критеріями, сформованими християнськими цінностями. Питання біоетики торкаються людського життя і ми бачимо, що останнім часом суспільство готове до радикальніших кроків у вирішенні цих питань, та чи є воно свідомим щодо наслідків своїх дій, та чи готове прийняти їх?
Сам термін “біоетика” свідчить, що до всіх питань новітніх технологій у галузі медицини треба підходити обережно, прискіпливо вивчаючи всі “за” і “проти”, щоб не нашкодити людині та не підірвати етичні засади, на яких побудоване суспільство. Враховуючи це, в зазначеному контексті треба говорити про християнські цінності, які закладено в основу біоетики.
– Який зміст маємо вкладати сьогодні у поняття “життя”?
– Ми повинні пам’ятати, що життя це – Божий дар і люди мусять зробити все, щоб цей дар плекати.
– Торік дуже жваво розгорталась дискусія щодо спільної пропозиції Синоду єпископів УГКЦ і конференції єпископів РКЦ в Україні законодавчо заборонити аборти в Україні. Зокрема під час дискусії прозвучала думка Блаженнішого Володимира про те, що законодавча заборона абортів не вирішить проблеми.
– З древніх часів Церква розглядає навмисне переривання вагітності (аборт) як важкий гріх. Канонічні правила прирівнюють аборт до вбивства. В основу такого погляду покладено впевненість у тому, що зародження людини є даром Божим, тому з моменту зачаття всякий замах на життя майбутньої людської особистості є злочином.
Питання абортів в Україні обговорюється дуже давно. Я особисто брав участь у круглих столах і конференціях, які проводились за ініціативи УПЦ. На цих засіданнях часто беруть участь представники інших конфесій, зокрема, РКЦ і УГКЦ, про що ви зазначили в питанні.
Гостре обговорення виникає на різних рівнях громадськості та політикуму і потім згасає, а з часом знову, за підтримки однієї, двох осіб і починає набирати нову силу в новому витку обговорень. Так чи інакше, Церква не мовчить, вона працює над цим питанням, і під час згасання цього процесу представники Церкви винаходять щось нове і конструктивне для просування заборони абортів.
Думка Блаженнішого Митрополита Володимира про те, що законодавча заборона абортів не вирішить проблеми була криком душі. Саме вислів Блаженнішого може стати закликом до суспільства: “Зупиніться!” Адже на сьогодні між позицією Церкви і сприйняттям цієї позиції з боку суспільства лежить справжня прірва. Ця прірва полягає в незнанні того, чим саме є аборт і, часто, – у небажанні знати. Тому головним напрямом роботи все ж має бути не заборона, а профілактика, роз’яснювальна робота, особливо серед молоді.
У різних єпархіях УПЦ на території України ми проводили декілька акцій. Зокрема, Тиждень мовчання, протягом якого жінка, яка запланувала зробити аборт, перебуває в молитві, в спілкуванні зі священиком або соціальним працівником. Вона починає усвідомлювати, що відбувається з нею під час операції, якими можуть бути наслідки аборту в її фізичному і духовному житті. Після такого тижневого роздуму, певних духовних розважень і вправ над собою жінка зазвичай відмовляється від переривання вагітності. Існують інші програми в регіонах, наприклад Тиждень без аборту, коли представники Церкви домовляються з медичними закладами міста відмовитись від проведення абортів на тиждень. У цей час проходять різноманітні зустрічі з жінками, під час яких священик і лікар переконують їх, що аборт є справжнім вбивством, проводиться демонстрація документальних фільмів про те, яким чином роблять цю операцію. Жінка може на власні очі побачити, як відбувається вбивство ненародженої дитинки і, подумавши тиждень, прийняти остаточне рішення. Ці програми втілюють у життя всі конфесії. На жаль, молода людина дуже мало знає про аборт і інколи взагалі не усвідомлює, що він є справді вбивством та важким гріхом. Таких жінок майже половина.
Є дуже важливі поняття в житті людини, про які ми повинні завжди пам’ятати. Це поняття гріха і чеснот. Вони є протилежними і протилежно впливають на душу людини, яка розвиває їх у собі, провадячи її до спасіння або загибелі. На основі цього Церква проповідує чесноту цнотливості, слов’янською мовою “целомудрія”. Це слово розкриває цілісність, яка є основою внутрішньої єдності людини, і повинна відповідати гармонійності душевних і тілесних сил.
Протилежним до чесноти цнотливості є гріх блуду, який спрямований на те, щоб зруйнувати гармонію і цілісність життя людини. Коли ми говоримо про ці два поняття, в жодному разі їх не можна зараховувати до суто статевих стосунків чоловіка і жінки. Ці поняття треба розглядати в глибшому сенсі, беручи до уваги цю тему як одну з найвищих цінностей моралі суспільства.
Широке розповсюдження і виправдання абортів у сучасному суспільстві Церква розглядає як загрозу майбутньому людства і явну ознаку моральної деградації. Але разом із закликами Церкви ми бачимо потужне пропагування пороку, який несе загрозу молодому поколінню. Ми бачимо як суспільству частенько вселяють уяву про статеве виховання, яке є принизливим для людини і в цій пропаганді немає місця чеснотам. А це тягне за собою негативні наслідки для суспільства загалом.
Залежно від того, що з цих двох понять переважить у її душі, жінка і приймає рішення про аборт. Ці поняття регламентують відповідь на запитання чи це особиста справа жінки і в цьому немає поняття гріха, чи це особиста справа жінки і в цій справі є поняття гріха і страху Божого.
– А як, на Ваш погляд, подолати прірву між позицією суспільства, котре говорить, що аборт – особиста справа кожної жінки і вченням Церкви, яке однозначно засуджує аборт, прирівнюючи його до гріха навмисного людиновбивства?
– Подолання прірви і полягає в тому, щоб доносити, насамперед до молоді, те, що аборт – це не просто справа самої жінки, а це справа і чоловіка, і суспільства. Чоловік і жінка, за промислом Божим, створені для цілісної єдності в любові один до одного. Суспільство мусить усвідомити слова Святого Письма, які ми говоримо в молитві, благословляючи шлюб: “Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом” (Бут. 2: 24). На жаль, у світі гріха взаємовідносини чоловіка і жінки спотворюються і більше не виражають заповіданої Богом любові, кожен з подружжя починає проявляти егоїстичну, гріховну любов до свого людського “Я”, яка руйнує шлюб. Так, втрачає зміст поняття родини як суспільного інституту взагалі. Оскільки сім’я є базою, основою суспільства, держави, то очевидно, що цей процес становить пряму загрозу самому існуванню соціуму. Тому потрібно добре усвідомлювати особисту відповідальність кожному: жінці, її чоловіку, громадським активістам, представникам ЗМІ, а також можновладцям, які ухвалюють закони.
У нашій державі ще багато треба працювати над законами, які закріплять за школою та іншими навчальними і виховними закладами право викладання християнської етики. Нам необхідно дуже багато уваги приділяти вихованню молоді на засадах християнської моралі. Ми не зможемо нічого змінити в нашому суспільстві, якщо спочатку не виховаємо дітей і молодь.
– В Основах соціальної концепції РПЦ, зокрема у витязі, де порушено питання абортів та штучного запліднення, Православна Церква, як і Католицька, пропонує безплідному подружжю усиновити дитину. Проте, Владико, як служитель Церкви і водночас як член цього суспільства, чи бачите Ви інші альтернативи?
– Якщо говорити про альтернативу усиновлення, то в документі, на який ви посилаєтесь, говориться також інше: “До припустимих засобів медичної допомоги може бути віднесено штучне запліднення половими клітинами чоловіка, оскільки воно не порушує цілісності шлюбного союзу, не відрізняється принциповим способом від природного зачаття і відбувається в контексті подружніх взаємин” (Док. ХІІ.4.).
Ми знаємо, що дітонародження – це є великий дар Божий. У Церковній практиці дуже часто трапляються сімейні пари, які роками чекали дітей, приймаючи різні засоби лікування і маніпуляції, але на цьому етапі, напевно, не було Волі Божої. Церква вчить, що Воля Божа може змінюватися, дуже багато залежить від того, як людина сприймає її вияв. Якщо Господь бачить, що подружжя сприймає бездітність смиренно і кориться, як би важко не було, молиться і не втрачає надії, то посилає Свою милість. І коли через багато років випробувань подружжя приймає рішення про всиновлення дитини, раптом після цього дружина вагітніє – чи це не є виявом Божої милості до подружжя? Таких прикладів дуже багато в житті Церкви.
Сьогодні Церква справді благословляє штучне запліднення. Адже ми повинні розуміти, що лікар може поєднати дві клітинки в одну, але живу душу цій новій клітинці дає лише Бог, без Його волевиявлення, без дії Святого Духа Животворящого, ця клітинка залишилась би часточкою плоті, а не плодом, здатним розвиватися майбутньою людиною.
Проте, треба мати на увазі, що в цій маніпуляції є така сама загроза аборту (вбивства), коли лікар запліднює декілька клітин, а потім певна кількість з них, вже на етапі живого організму – ембріону, навмисно знищується. Благословляючи використати цей метод, пастирі, однак, закликають своїх чад до запліднення однієї клітини, або підсадження двох, трьох клітин за умови запліднення декількох.
Звісно, Церква забороняє штучне запліднення від третьої особи, що порушує принцип цілісності шлюбних взаємовідносин.
Пастирський підхід у цих питаннях повинен бути дуже обережним і мудрим, адже від настанов духівника залежить майбутнє життя подружжя.
Далі буде…