До мене сьогодні звернувся по допомогу хлопець, який не знає, що робити - єпископ надіслав йому дікпік… Дивлюся скріншоти їхнього листування, і теж не знаю...
Хлопец читець, збирається одружуватися, можливо стати священником.
Єпископ ставив вподобайки до його світлин, а потім – фігак в особисті свої соромні нюдси.
Я-то цинічна безбожниця, мене не здивуєш наявністю зів'ялих хтивів удів під рясами… і все-таки хочеться це розвидити.
Останнімі місяцями мені як раз довелося збирати статистику із сексуальних домагань.
Це маштабне європейське дослідження праці, ми ретельно з'ясовуємо будь-які порушення прав працівників, кожне інтерв'ю – хвилин на 40.
Навіть якщо респондент відповідає “ні” на питання про дискримінацію, задається ряд уточнюючих питань – про образливі слова, погрози та сексуальні домагання. І тут чоловіки починають хихикати, а деякі кажуть "на жаль, не було" або "шкода, але ні".
Жінки ніколи не сміються від цього питання, навіть якщо кажуть "ні". Але дехто каже – “так, було”...
На початку інтерв'ю я наче клятву зачитую дисклеймер, що зібрані дані допоможуть покращити становище працівників у Литві та всьому ЄС.
Але наприкінці інтерв'ю у мене часто просто опускаються руки.
Бо надто багато людей кажуть, що не можуть взяти лікарняний і ходять на роботу нездоровими, інакше їх звільнять.
Бо надто багато людей у відповідь на запитання "як часто ви відчуваєте вранці, що добре виспалися і відпочили?" обирають варіант "майже ніколи".
Бо надто багато людей бояться, що якщо втратять своє місце, то вже не знайдуть роботу з такою ж зарплатою.
І надто багато чоловіків сміються про домагання.
Напевно, їм смішно уявляти гурій, які з ними заграють, домагаються їхнього кохання. Але в реальності домагання – це взагалі не про кохання та веселощі.
Домагання – це про владу та насолоду від свого домінування над жертвою.
І смішно це до першої зустрічі з тим, хто має владу, але захоче трохи більше…