Проте, згідно церковних канонів не можна хрестити дитину, якщо її батьки невіруючі, нецерковні. Тільки наявність віруючих хресних батьків і обіцянка виховувати дитину у християнському дусі уможливлюють це Таїнство.
Останнім часом світські ЗМІ рясніють розповідями мирян на тему: «Мені не сподобалося в храмі, тому що…», сповнені гнівних висловлювань про те, як жити Церкві, як – Її служителям.
Так 4 листопада в українському тижневику «Вісник & К» був опублікований лист обуреного читача під назвою «Священик вигнав від хреста». В кінці публікації редакція газети заначила: «Хотілося б почути з цього приводу думку керуючого Володимир-Волинською та Ковельською єпархією єпископа Никодима».
Цей коментар архієрея ? відповідь не лише конкретній людині, а тій інформаційній тенденції, яка поширюється у засобах масової інформації.
«Маю надію, що ці відповіді Ви почуєте»
Шановний Петре!
Прочитавши Вашого листа, опублікованого в газеті «Вісник & К», змушений прокоментувати та дати відповіді на поставлені запитання. Маю надію, що ці відповіді Ви почуєте, попри те, що у тоні Вашого листа чується не пошук істини, а радше привід для декламації своїх поглядів.
На жаль, останнім часом спостерігаємо тенденцію публікацій подібних до Вашої. Тільки-но щось не сподобалося у храмі, відразу гнівний лист у газету, ? мовляв, мене, такого доброго, не зрозуміли злі священики. А потім ? довгий пасаж, як треба жити Церкві, як – Її служителям, «Бог один», «В Євангелії такого не написано» і т. д.
Прочитавши Вашого листа, звернув увагу на фразу, що є у ньому ключовою і визначає увесь його тон та зміст: «Я не можу сказати про себе, що є людиною глибоко віруючою, але із сім’єю ходимо до храму у великі релігійні свята, до сповіді, причастя».
Очевидно, Ви плутаєте віру та побутову релігійність. Це не одне й те саме. Ви вважаєте себе неглибоко віруючим. Скажу Вам щиро, як пастир, не для того, щоб образити, а для того, аби настановити на добрий шлях: не обманюйте себе ? Ви не віруючий. Не можна вірити неглибоко, наполовину. Або людина вірить, – глибоко і щиро, або – ні. Це як осетрина другої свіжості, – пам’ятаєте у Булгакова? Для Вас православна віра – це один із атрибутів національної культури, для віруючих – це основа життя і світогляду.
Саме цим зумовлені Ваші питання, які ставите у листі. «Верховенство» Православної віри, як ви висловились, є очевидним для кожного віруючого, воно органічно випливає з досвіду життя у Церкві, життя з Христом і у Христі. Право славити Бога, знати Його і служити Йому є істинним щастям для кожної віруючої душі.
«Я б вас теж застеріг…»
Ніякі цитати і аргументи не зможуть переконати Вас, допоки Ви не станете віруючим, чого Вам щиро бажаю. Тоді Ви не будете повчати священиків, а будете навчатись самі від істин Божественного одкровення, живучи благодатним життям у Христовій Церкві. Може тоді Ви зацікавитеся своєю прабатьківською вірою, її істинами і догматами. Тоді ознайомитеся з двохтисячолітньою історією християнства, відтак не будете ставити запитання на кшталт: «Чому в Святому Письмі жодного разу не згадується про канони». Знаєте, Петре, про Кримінальний кодекс у святому письмі теж нічого не сказано, втім, з огляду на об’єктивні причини, його треба дотримуватися. І Святе Письмо раджу Вам вивчати ґрунтовніше, у ньому Ви знайдете багато чого цікавого для себе.
«Вірую… в Єдину Святу Соборну і Апостольську Церкву», ? стверджують християни, сповідуючи «верховенство» (за Вашим терміном) правої віри над усіма іншими релігійними шляхами. Тому, що «Один Господь, одна віра, одне хрещення» (Єф. 4:5). Ви не розділяєте цієї віри, отже Ви не в Церкві, не є Її членом, відтак не можете прищепити цю віру похресникові і поручитися за нього перед Богом.
Саме тому, коли б я звершував Таїнство Хрещення, я б вас теж застеріг приступати до цієї величної Тайни в якості восприємника. Бо те, що Ви двічі обізвали «обрядом» для віруючих людей є найвеличнішим Таїнством, в якому людина народжується від води і Духа, стає наслідником Царства, «співгромадянином святим і своїм Богові» (Єф. 2:19).
Важлива місія, яку може виконати тільки глибоко віруюча людина
Це ? Таїнство входження в Церкву ? «рід обраний, царственне священство, народ святий» (1 Пет. 2:9). Велич цієї події вимагає незмірної відповідальності від людини, що приступає до купелі, адже Хрещення це «не обмивання тілесної нечистоти, а обіцяння Богові доброї совісті» (1 Пет. 3:21). У наш час, коли здебільшого хрестять немовлят, уся ця відповідальність лягає на хрещених батьків. Саме вони поручаються перед Богом і Церквою, що похресник виросте віруючою, церковною людиною. Вони виголошують страшні клятви відречення від сатани, дають обітниці вірності Христу, сповідують віру Церкви.
Як бачите, Петре, це дуже важлива місія, яку може виконати тільки глибоко віруюча людина. Інакше – буде профанація Таїнства і блюзнірство. На жаль, іноді ми спостерігаємо подібні речі. Коли невіруючі батьки хрестять дитину «щоб не хворіла», а куми взагалі не розуміють, що відбувається, і чекають, коли б скоріше почалося застілля.
Проте, згідно церковних канонів не можна хрестити дитину, якщо її батьки невіруючі, нецерковні. Тільки наявність віруючих хресних батьків і обіцянка виховувати дитину у християнському дусі уможливлюють це Таїнство.
«Відкрию Вам, брате Петре, одну істину»
Дозволю собі прокоментувати ще одне місце з Вашого листа. «Московські священики виступають безкомпромісними суддями до інших віруючих ? просто їх не визнають», ? гнівно виголошуєте Ви.
Відкрию Вам, брате Петре, одну істину ? релігійну організацію УПЦ КП, не визнають Церквою не тільки «московські священики», але й грецькі, африканські, арабські, грузинські, сербські, болгарські, румунські, польські, американські, японські, австралійські. Все світове Православ’я трагічно переживаєцерковний розкол в Україні, бо ж поза Христовою Церквою перебувають мільйони наших братів. До цього можна по-різному ставитися, але це ? об’єктивна реальність. Ми щодня молимося Господу, щоб Він уврачував розділення і розколи в Церкві. Вірю, що так і станеться, бо наш боголюбивий народ достойний мати єдину Церкву.
«Якщо можу бути чимось корисний для Вас як пастир ? завжди відкритий для спілкування, краще особистого, а не через пресу»
Мене, як пастиря втішає, що Ви з сім’єю ходите у храм на Сповідь і Причастя (до речі, саме так, з великої літери пишуть ці слова християни), маєте живий інтерес до Церкви. Сподіваюся, що зерна віри проростуть у вашій душі, моліться Господу, і Він приведе вас до істини.
Від душі бажаю Вам, шановний брате Петре, глибше пізнавати Вчення та Традицію Церкви, там ви знайдете багато відповідей на свої запитання. Також моліться за маленьку Іванку, допомагаючи у її духовному зростанні, хоча формально Ви й не записані в куми. Може так Господь все і управив, аби сколихнути Вашу душу?
Якщо можу бути чимось корисний для Вас як пастир ? завжди відкритий для спілкування, краще особистого, а не через пресу.
Буду молитися за Вас.
Миру Вашій душі і Божого благословення!
† Никодим
Єпископ Володимир-Волинський і Ковельський