Єпископ Радослав Змітрович: Церква має подбати про подружжя і родину

Увесь католицький світ, і не тільки, готується до чергового Синоду Єпископів, який має відбутися 4-25 жовтня у Ватикані і буде присвячений місії та покликанню родини у Церкві та світі. Жодний інший синод не привертав такої уваги ЗМІ і широкої громадськості, адже на цьогорічному, правдоподібно, визначать відношення Церкви до розлучених, а також гомосексуалістів, а передусім — програму підтримки Церквою родини, яка переживає нині ідеологічну атаку.

Про це, а також про ініціативи Римо-Католицької Церкви в Україні стосовно родин, ми порозмовляли з єпископом-помічником Кам’янець-Подільської дієцезії, а водночас головою Комісії у справах сім’ї при Конференції єпископів РКЦ, Радославом Змітровичем, ОМІ.

— Ваше Преосвященство, яке, на Вашу думку, місце сім’ї у Церкві та в суспільстві?

— Сім’я відіграє дуже важливу роль, адже вона є основною природною клітиною у суспільстві і Церкві. З погляду віри можемо навіть сказати, що вона є образом Пресвятої Трійці, адже відображає любов, єдність і дар життя. Християнська сім’я є доказом присутності Бога та Його дії. У більшості хлопців і дівчат існує прагнення мати одну родину на все життя, aле мало хто готовий присягнути у вірності аж до кінця, без можливості розлучення. А католицьке подружжя свідчить, що це можливо, адже є Господь, який дає благодать, завдяки якій створюється справжнє християнське подружжя, відкрите на життя, на дітей, де чоловік і жінка вміють пробачати та вірні одне одному аж до смерті. У багатьох людей може з’явитися питання: як вони можуть так жити? Це все — завдяки Богу, який дозволяє любити іншого до кінця і в будь-яких обставинах.

— Нині дуже часто говорять про душпастирство розлучених у нових цивільних зв’язках. Як допомогти їм йти далі дорогою християнського життя і чи можливе допущення їх до Святого Причастя?

— Найкращою допомогою для них буде створити середовище віри, завдяки якій стане можливим або примирення зі своєю першою половиною, або життя у чистоті, а перш за все — поєднання з Богом та власним минулим.

Думаю, що покликання таких осіб полягає у вшануванні святості і нерозривності подружжя, яке вони колись уклали. І хоча вони не вміють жити згідно з цією правдою, то принаймні повинні її визнавати, покірно приймаючи те, що не можуть з’єднатися з Господом у Святому Причасті. Цим самим будуть свідчити про нерозривність шлюбу і визнавати віру, що Христос дає силу жити згідно зі словами присяги, хоча вони самі не зуміли прийняти цієї благодаті. Покірне прийняття наслідків власних вчинків дозволяє відкритися на Христову благодать. Допущення ж розлучених у нових зв’язках було б лише фальшивою і досить поверхневою формою допомоги. Можливо, покращило б чиєсь самопочуття, але, напевно, не розв’язало б проблеми. Це був би черговий крок у невірному напрямку.

Окрім того, враховуючи, що більшість прихильників такого розв’язання походить з країн, де майже відсутнє таїнство сповіді, їм важко повірити, що вони прагнуть відкрити для розлучених доступ до Божої благодаті. Чому тоді не дбають про таїнство поєднання для одружених, які живуть у подружжі? Адже, як можна бути вірним подружній присязі, якщо не отримувати благодаті, що випливає зі сповіді?

— Які кроки робить Церква в Україні, щоб допомогти католикам спочатку підготуватися, а після шлюбу з вірою переживати сімейне життя?

— Потрібно зробити все можливе, щоб допомогти подружжю і родині жити у Божій благодаті. Адже це Христос чинить нас здатними жити правдивою любов’ю, це Він дає благодать, необхідну кожному дня для зміцнення відносин між чоловіком і жінкою.

Тому Конференція єпископів Україні видала два рішення. По-перше, відновити практику заручин, і заохочувати вірних, щоб цей період тривав не менше року. По-друге, відповідна комісія у справах родини підготувала серію з 18 передшлюбних катехез, які мають тривати приблизно 6 місяців.

Найбільше, чого потребує подружжя — це Божої благодаті. Згаданий цикл катехитичних зустрічей призначений для того, щоб допомогти подружжю жити нею. Існує чимало причин нещасливих подруж і страждань у сім’ї. Головна причина — життя без Божої благодаті. Це нерідко трапляється також і в подружжях, які уклали сакраментальний зв’язок. Ці катехизи пронизані прагненням переконати наречених у тому, що перебувати під впливом Божої благодаті необхідно і можливо.

Хочеться досягти цього, представляючи насамперед фундаментальну істину про первородний гріх та його життєві наслідки. Коротко кажучи, йдеться про те, щоб переказати слухачам істину: кожна людина, щоб бути нормальною, обов’язково потребує Спасителя.

Наступний напрямок випливає з твердого переконання у тому, що пропоноване Церквою — нормальне, людське, згідне з природою людини та її найглибшими прагненнями, провадить до щастя. Божа благодать, яка доступна завдяки Відкупленню, приходить до людини та її підтримує, якщо людина живе згідно з правдою своєї людської природи. Якщо людина живе ненормально, не згідно зі своєю природою — то Божа благодать не може її в цьому підтримувати, оскільки благодать виражає любов Бога, який прагне справжнього щастя для людини. А це щастя людина отримує тоді, коли вона живе справді по-людськи, нормально. Образом цього може стати корабель-вітрильник, який рухається вперед, поки має вітер у своїх вітрилах. Цей вітер благодаті «несе» людину тільки тоді, коли вона «пливе» у правильному напрямку. Правильний напрямок — це життя, згідне з природою, тобто із задумом Любові. Якщо йдеться про подружжя, то це стосується всіх вимірів життя, але особливою сферою є інтимний зв’язок. Якщо його переживати згідно з природою, то «вітер» благодаті охоплює подружжя. У цьому випадку «згідно з природою» означає переживати подружній акт із любов’ю та відкритістю на життя.

Третій момент — це надання можливості учасникам курсу відчути й пізнати міць Божої благодаті через різноманітні обряди, ритуали, знаки та духовний досвід. Усе приготування має бути «зануреним» у благодаті. Хочеться переконати наречених у необхідності Божої благодаті, показати, у який спосіб Божа любов може наповнювати їхнє життя і дозволити їм відчути силу Божої благодаті під час приготування до шлюбу.

Але ще важливішим від приготування є те, що відбувається після шлюбу. Тому головним є створити середовище віри, без якого неможливо бути учнем Христа. Нині Святий Дух дає нам чимало інструментів, чинників, які допомагають родині жити вірою, відкривати велич і красу людського життя. Тому ми підтримуємо різноманітні рухи, спільноти та молитовні групи.

Зараз особливо потрібно оточити спеціальною турботою родини захисників, які перебувають на Сході, адже солдати після АТО потребують особливої опіки і допомоги. Варто згадати приклад В’єтнамської війни, коли майже 60 000 американських солдат, повернувшись додому, вчинили самогубство. Тому, як родичі, так і священики, повинні навчитися тому, як можна допомогти лікувати душевні травми після війни.

— Чи не сприятиме екуменізму перейняття католиками православної практики благословення другого і третього шлюбу, коли перший розпався?

— Якщо Католицька Церква це зробила б, то, на перший погляд, це сприяло б екуменічному рухові. Але у шляху до єдності найважливіше – не переймати щось від інших, а шукати правду, яку дав нам Христос. Досягнути справжньої єдності можна лише тоді, коли будемо виконувати волю Ісуса, прагнути того, що об’явив Господь.

— На Вашу думку, чи доречно розглядати питання гомосексуалізму у контексті Синоду, присвяченого родині, і як Церкві реагувати на осіб, які мають подібні схильності?

— Щодо реакції, то Церква чимало вже сказала з цього приводу. Зрозуміло, що кожна людина заслуговує на повагу, розуміння і підтримку. Важливо також розуміти, що люди, які відкрили у собі гомосексуальні схильності, страждають. Це приносить їм чимало труднощів, адже стосується дуже глибокої сфери людської особистості, її сексуальності.

Нині чимало активістів ЛГТБ вимагають, щоб суспільство та Церква визнали, що гомосексуалізм є чимось добрим. Але досвід віри дає усвідомлення, що навіть якщо весь світ буде вважати, що речі, які протирічать природі, є добрими, вони не стануть такими насправді. Завдяки вірі ми отримуємо світло і краще розуміємо нашу природу і сексуальність. Варто також зазначити, що виникнення більшості проблем з сексуальною ідентичністю пов’язані з сім’єю, криються у відносинах з батьком і з матір’ю. Тому, щоб поменшало страждань і труднощів з сексуальною ідентичністю, варто покращити ситуацію у родинах.

Ці люди потребують допомоги, але не поверхневої і дешевої. Варто спитати себе, чи стане менше страждань в осіб з гомосексуальною схильністю, якщо світ скаже, що гомосексуалізм — це норма. Вважаю, що від цього їм не стане легше, завжди щось всередині буде говорити: це недобре, це ненормально.

Окрім того, варто звернути увагу на те, що завжди, чи ти чоловік, чи жінка, перебуваєш у подружжі чи у целібаті, гетеросексуаліст чи гомосексуаліст, — ти покликаний до життя у чистоті. Щоб не використовувати іншу людину задля сексу, приємностей чи власного задоволення, адже це руйнує людські відносини. Вважаю, що піднімати цю тему у контексті Синоду необов’язково.

— Вам не здається, що спрощення процесу визнання шлюбу недійсним, зокрема через брак віри, може стати формою католицького розлучення?

— Завжди потрібно шукати правду, був шлюб чи ні. Якщо ж таки шлюб був дійсним, то ми нічого не можемо зробити. Думаю, що дуже важливим є питання про віру наречених. Але це також стосується відповідальності всіх тих, хто готує їх до таїнства подружжя. Тому потрібно зробити все, щоб будувати і розвивати відносини з Богом. Адже скласти по-справжньому присягу у храмі можна лише з допомогою Божої благодаті. Можна обіцяти вірність і любов до смерті, якщо знаю, що зі мною Бог і що це можливо завдяки вірі. Апостоли на слова Ісуса про заборону розлучення, відреагували, що краще взагалі не одружуватися (Мт. 19, 3-10). Просто вони ще не знали сили Божої благодаті. І лише після Пасхи та П’ятидесятниці вони зрозуміли слова Христа, що зв'язок чоловіка і жінки є чимось дивовижним, таїнством, що виражає єдність Господа і Церкви.

— Протягом минулорічного Синоду єпископи не згадали про родини, які вирушають до інших країн, щоб проголошувати Євангеліє, зокрема також і з Неокатехуменальної Дороги. Чи не потрібно їм присвятити більше уваги?

— Постійно відкриваємо, яке важливе покликання сім’ї. Св. Іван Павло ІІ говорив, що сім’я в місії – це Трійця в місії. Любов, яка панує у цих родинах, пошана дітей, прекрасні. Хто може краще засвідчити про красу і добро шлюбу, яке пропонує Церква, як не подружжя, яке цим живе? Знаю одну сім’ю з Іспанії, яка, маючи вісьмох дітей, була на місії у російському Волгограді. Під час однієї з катехиз наречених, чоловік постійно повторював, що інтимне і родинне життя, відкритість на життя, шлюб «це важко, але це можливо». Зрозуміло, що люди у цих справах більше довіряють подружжям, які діляться своїм досвідом, ніж священику, адже такі родини є справжніми середовищами віри.

— Які Ваші очікування від цьогорічного Синоду єпископів?

— Сподіваюся на слово підтримки для родин, яке Папа дасть у своєму післясинодальному посланні. Слово правди, яке дасть мужність свідчити про любов і красу у шлюбі. Хочеться очікувати щирості під час засідань Синоду, щоб кожен учасник шукав правди і Божої волі. Тоді, незважаючи на відмінність поглядів, народиться єдність. Адже буде свідомість того, що кожен з нас і всі ми разом служимо великій Божій справі.

Світлина зі сайту CREDO

Розмовляв Олександр Бучковський,

спеціально для РІСУ