Інтерв’ю з єпископом Віталієм Кривицьким, ординарієм Київсько-Житомирської дієцезії РКЦ в Україні
ПРО ГОМОСЕКСУАЛІЗМ, АМАЗОНСЬКИЙ СИНОД, ПАЧАМАМУ ТА ІНШІ ВАЖКІ СПРАВИ…
Інтерв’ю з Його Преосвященством Єпископом Віталієм Кривицьким, Ординарієм Київсько-Житомирської Дієцезії
Ваша Екселенсіє, розпочнемо відразу від важких запитань, які нещодавно стурбували католиків у світі, а також і в Україні. 1 грудня 2019 року Єпископат Німеччини почав свій синодальний шлях: в перших числах грудня Комісія у справах родини при Єпископаті Німеччини ствердила, що гомосексуалізм є нормою. А сам Голова Конференції Римсько-католицьких Єпископів Німеччини кард. Рейнхард Маркс, як подає Katholisch.de, оголосив, що одностатеві партнерства зможуть отримати церковне благословення. Як ви можете прокоментувати подібні заяви одного із найвпливовіших єпископатів у світі?
Як християнин, священик, єпископ маю сказати, що це не є нормою. Святе Письмо ніхто не переписував, вчення Церкви ніхто не змінював. Разом з тим хочу сказати, що немає нічого нового в тому, що в суспільстві з’являються ліберальні тенденції. Ви сказали, що єпископат Німеччини є дуже впливовим, тисячу років тому дуже впливовим був Константинопольський патріархат. Але він відійшов, а Католицька Церква пішла далі. І сьогодні більше 1 млрд католиків залишаються в одній Церкві. Чи це є легко? Звичайно, що ні.
У протестантських церквах є практика, якщо комусь щось не подобається, така особа відходить зі своєї, назвемо «материнської спільноти», і засновує нову церкву, інші (до цього часу його брати і сестри в спільноті) часто приймають це з миром та розумінням, якщо це не виходить за певні рамки. В нас немає такої практики. У нас Церква шукає консенсусу. Якщо один єпископат говорить, що він не погоджується із загальним вченням цілої Католицької Церкви, то це питання потрібно вирішувати шляхом спілкування та братерського напоумлення.
А щодо впливовості, то варто пам’ятати, що найвпливовіші люди цього світу є не від Церкви, тому питання впливовості не має бути фундаментальним. Ісуса засудили найвпливовіші люди Єрусалиму.
Чи можна сказати, що цим рішенням німецький єпископат виштовхує себе поза Церкву?
Звичайно, кожен гріх в якійсь мірі, а зокрема гріх проти віри, може виштовхнути нас зі спільноти Церкви, коли через такий переступ людина не матиме доступу до Господнього вівтаря. Чи хтось за цю людину вирішив? Ні. Це її свідомий, добровільний і відповідальний вибір, який залишає людину поза спільнотою.
Як Ви можете прокоментувати спроби погодити гендерну ідеологію з навчанням і душпастирством Церкви?
Ми легко говоримо, що гомосексуалізм та інші сексуальні девіації є злом, подібно як зло наркоманії чи алкоголізму, однак якщо у випадку останніх двох ми вже навчилися надавати допомогу людям, які загубилися, то у випадку гомосексуалізму та осіб, які мають зранену сексуальну ідентичність, ми ще не маємо якоїсь офіційної форми пастирства цих людей поза індивідуальним духовним керівництвом. Папа Франциск говорить, що не засуджує таких осіб.
Та й ніхто з нас не має права засуджувати. Ми покликані їм допомагати. Але як допомогати?
Якщо навіть у Церкві з’являються голоси, які стверджують, що гомосексуалізм є чимось нормальним, в кінцевому результаті ми можемо дійти до визнання союзу двох чоловіків. У відповідь на ці руйнівні тенденції маємо твердо сказати “ні”. І якщо десь у Німеччині чи Америці приймається гомосексуалізм чи гендерна ідеологія, то це не означає, що така позиція автоматично має бути нормою для усієї Церкви. Не ми самі визначаємо моральну оцінку вчинкам. Маємо Боже Слово, а воно у цій темі не має двозначностей.
Ви згадали долю впливового константинопольського патріархату. Один із єпископів Константинополя, Несторій (Vст.), суперечив тому, що Марія – Богородиця. Він, будучи патріархом, впав в єресь, схибив. Чи може схибити папа Франциск?
Коли ми говоримо про потенційність помилки папи, як особи, то від помилки не застрахований жоден. Чи може папа сказати чи зробити щось за що має перепрошувати? Згадаймо новорічну історію: жінка шарпала папу, він зреагував, але потім перепросив за свою нестриманість.
Коли ми говоримо про переконання, то з ними складніше. Особисті думки також слід відділити від тих, що проголошуються ex catedra. Однак не слід забувати, що слова папи систематично вириваються з контексту, і на це треба зважати, даючи ті чи інші оцінки. Також будь-яка реакція чи дія Папи вправо чи вліво, буде критикована не одними, так іншими.
Я є єпископом і відчуваю цей суд на собі, папа Франциск перебуває в набагато складнішій ситуації, коли кожен його крок – під прицілами камер, і часто заангажованих, а інколи, прямо скажемо, замовлених.
Якщо помилки папи стосується не його особистого досвіду, а вчення і культу Церкви, наприклад, ситуація з присутністю у ватиканських садах під час якогось незрозумілого молебню, а потім у одній із римських базилік, фігурок Пачамами (досл. Матінка Земля), язичницької богині індіанських племен. Що з цим робити? Як нам, простим католикам це сприймати?
Розуміємо важливість теми Амазонії, якою зайнявся останній синод Єпископів – це необхідність показати близькість Церкви до цих людей (Амазонського регіону). Однак нас збентежила поява Пачамами в садах Ватикану, а потім навіть у римських храмах. Ми піднімали це питання на Конференції Єпископату України та зверталися до папського нунція Архієпископа Клаудіо Гуджеротті, пояснюючи своє занепокоєння тим, що в багатокультурному Римі та у Західній Європі люди могли не надати значення цьому факту, однак присутність фігурок Пачамами на подібних заходах викликала неабиякий резонанс у цілій Церкві, тому що насправді Пачамама не є звичайною фігуркою, а язичницьким ідолом. Ми просили, щоб Ватикан перевіряв свої кроки і уникав подібної двозначності. Важливо, щоб таких помилок не допускати у майбутньому.
Нещодавно австрійський ієрарх, єпископ Вільгельм Краутвахль переконував, що вся Церква має користати з благ Амазонського Синоду, при цьому наводив досить ліберальні приклади такого користання. В чому є небезпеки Синоду з огляду на викривлене розуміння його постанов?
Ліберальні тенденції, входячи, руйнували вчення Церкви і раніше, наприклад, у часи французької революції. Люди ззовні намагалися диктувати Церкві, як саме вона має поводитися, у відповідь збиралися Синоди, Собори, тому що Церква має характер синодальності, соборності. Ми віримо в Соборну Церкву, яка збирається, підносить складні питання сьогодення і намагається їх вирішити у світлі Євангелія. Інколи буває так, що наступний собор чи синод, не скажу скасовує, але врівноважує рішення попереднього, надаючи тим чи іншим постановам властивої інтерпретації.
Які ліберальні тенденції в Амазонському Синоді є небезпечними?
На перше місце виходить проблема релігійного синкретизму. Ця проблема не є новою – згадаймо Африку і вірування вуду. Але там з цією проблемою навчилися працювати, і її не піарять. Три роки підготовки до хрещення часом буває надто мало, щоби відучити людей від практик вуду або канібалізму. Я вважаю, що питання синкретизму Амазонського Синоду є дещо переакцентованим, адже воно увійшло у життя Церкви не сьогодні.
Синкретизмом просякнуте життя в тому числі українського суспільства, і ця проблема дійсно не нова, однак саме через Амазонський Синод робляться спроби імплементувати синкретизм в життя цілої Церкви, чого не було з синкретизмом вуду.
Господь послужився поганським царем Киром, щоби повернути Ізраїль додому, до Єрусалиму і до віри батьків, але до чистої віри. В цьому є проблема і питання – чи ми, душпастирі, провадимо людей до чистої віри в такий спосіб? Потрібен катехуменат дорослих, який очищує людину, готуючи її до хрещення. Сьогодні в багатьох країнах світу потрібна нова євангелізація. І коли ми будемо мати чіткі рамки дороги спасіння, то в нас не буде небезпек ані ліберальних, ані синкретичних.
Якою є правильною реакцією католика, якщо він зустрічається з єрессю в Церкві, з боку авторитетного священика, єпископа чи навіть папи?
Треба триматися Божого Слова та вчення Церкви, бути готовими до того, щоб зустрічати нові виклики, які стоять перед нами. Якщо раніше можна було звести все лише до рівня сповіді, сьогодні про це треба більше говорити, пояснювати. Це як корупція. Ми всі говоримо, що корупція є злом, але її багато навколо нас, при цьому ми не змінюємо свого ставлення до неї. Не йдеться про те, щоб плювати на екран телевізора, через який говориться про сусіда-корупціонера. Це виклик для мене, щоби я сам не брав участь в корупції. І якщо під корупційну систему попадає якась впливова людина – президент чи ієрарх Церкви, чи це має змінювати моє ставлення до корупції? Ні.
Корупція процвітає в темряві і тиші. Єпископат України має чітку позицію щодо Пачамами, у вас є тверда позиція щодо єпископату Німеччини. Чому ми не знаємо цього: немає звернень, послань наших ієрархів?
В Церкві, а точніше в Святому Письмі чітко прописано, як ми маємо реагувати в таких випадках. Якщо ти маєш щось проти “брата твого”, скажи про це йому, а потім – при свідках. Якщо говорити про Пачамаму, то ми сказали Ватикану конкретно через Нунція, це занесено до протоколу. Якщо говорити про схиблену позицію німецького єпископату, то ми намагаємося це зробити так само.
Але проблема в тому, що “брат згрішив” в публічній площині, тож і відповідь має бути публічною, до того ж ми не бачимо змін в риториці ані німецького єпископату, ані в публічній оцінці Пачамами.
Необхідно розрізняти які питання як довго мають вирішуватися в тиші, тет-а-тет. Можливо деякі з них задовго утримуються в тиші, і тому не вирішуються. В такому разі потрібно говорити відкрито, але керуючись євангельською істиною: спочатку – наодинці, потім – при свідках і аж потім – при усій Церкві.
На якому із трьох євангельських етапів знаходиться позиція щодо Єпископату Німеччини та щодо присутності Пачамами у Ватикані?
Пачамама – це помилка, вона сталася, давайте до цього більше не повертатися. Цілком інакше з німецьким єпископатом, я впевнений, що там немає одностайності. Однак повторюся, є ситуації, які потребують публічності. Вони занадто довго не висвітлювалися публічно, тому не вирішуються.
На завершення назвіть 3 небезпеки і 3 завдання для сучасної Церкви?
Небезпеки:
Секуляризм і дехристіанізація: ці явища міцно впливають на моральний лад в нашій державі.
Лібералізм, який включає в себе гендеризм і неомарксизм.
Літеплість християн – в Церкві є певне послаблення, якщо йдеться про євангельські цінності, християни готові погоджуватися з багатьма речами, з якими не можна погоджуватися.
Завдання:
Постійна євангелізація охрещених – пост-хрестильний катехуменат, як це називає ІІ Ватиканський Собор. До справ віри потрібно підійти поважно.
Мотивація наших людей бути віруючими і то радикально, не говорю бути екстремістами, але – відважно називати речі своїми іменами.
Свідома відкритість на виклики сьогодення: від питань екології до пастирства людей, яких вразив гріх, будь-яка залежність.
Ми не знаємо, що буде через 20 років, але від нас сьогодні залежить що буде завтра.
Владико, щиро дякуємо за присвячений час і за конкретні відповіді на важкі запитання!