Презентаційна промова на захисті докторської дисертації в Папському Східному Інституті
В українській базиліці Святої Софії - Премудрості Божої у Римі знаходиться досить гарний образ св. Климента Римського викладений мозаїкою. Кожний камінчик у цій мозаїці має своє місце та відіграє неповторну роль. Переносячи ось це матефоричне порівняння на грунт християнської літератури потрібно сказати, що старослов’янська література є якраз одним з тих камінчиків усієї літературної мозаїки, яка протягом століть формувала образ св. Климента, того, «який бачив апостолів і спілкувався з ними, який ще мав проповідь апостолів у своїх вухах, а їхнє передання перед своїми очима».
Сьогодні маю честь представити Вам плоди дослідження, над яким мені довелося працювати протягом останніх щонайменше п’яти років. Надзвичайно приємною обставиною для мене є також і те, що цей захист чисто випадково співпав з празником Святих рівноапостольних Кирила і Мефодія, який сьогодні святкує Східна Христова Церква. Саме з їхньою діяльністю, про що також скажу пізніше, нерозривно пов’язані становлення та розвиток старослов’янської климентинської агіографічної та літургічної рукописної літератури, яка стала предметом даного дослідження. Передовсім хочу щиро визнати, що над даним дослідженням я працював з великим науковим ентузіазмом, який був пов’язаний безпосередньо з постаттю св. Климента Римського. Вперше я захопився ним в часі візиту в Україну блаженного Папи Івана Павла II, який мав місце у 2001 році. Саме тоді, тільки ступивши на Українську землю, він промовив до усіх тих, які його зустрічали такі слова:
«Історія зберегла імена двох Римських Архиєреїв, які у далекому минулому прибули аж до цих місць: святого Климента Першого, наприкінці першого сторіччя та святого Мартина Першого, в половині сьомого сторіччя. Вони були заслані на Крим, де й померли, як мученики. їхній теперішній наступник, навпаки, прибуває до вас в атмосфері радісного прийому, прагнучи стати паломником до славних храмів Києва, колиски християнської культури всього європейського Сходу».
Саме ці слова слова запали мені глибоко в ум та душу і тому, коли у 2002 році я тільки розпочинав своє навчання у Патристичному Інституті Августиніянум, почав одночасно цікавитися усім тим, що було пов’язане зі св. Климентом Римським.
Що ж є такого особливого знаходимо у цій постаті? У історії Церкви Климент Римський належить мабуть до тих небагатьох постатей, яких справді можна назвати «і testimoni privilegiati della tradizione vivente della Chiesa». У науковому ж світі він є знаний передовсім завдяки своєму знаменитому Листові до Коринтян, який між іншим свідчить про те, що у первісній Церкві повинен був втішатися неабияким авторитетом. Поряд з тим до сих пір він належить до тих постатей історії Церкви, про яку ми знаємо дуже мало або ж навіть, як говорить один із авторів Dictionnaire de teologie catholique стверджує навіть, що про Климента Римського ми майже нічого не знаємо.
З чим пов’язана наша необізнаність з просопографією Климента Римського? Основною причиною є брак достовірних джерел, які б розповідали про нього. Ті ж літературні джерела, що дійшли до наших днів, у яких знаходимо згадки про Климента, змальовують нам його образ таким, який далеко відбігає від історичної дійсності. Усіх їх можна поділити на кілька видів. Якщо за критерій поділу взяти літературний жанр, авторське питання та добу, у якій вони постали, то можемо їх відповідно назвати:
Вже сам ось цей різновид климентинської літератури говорить про те, що постать Климента Римського у Церкві протягом століть була і залишається досить популярною, а дослідження його біографії у науковому середовищі щораз то більше набирає певної атракційності. Про це свідчать різноманітні конференції присвячені його особі, або ж поодинокі монографічні дослідження, які вивчають кпиментинську літературну спадщину, що збереглася у різних мовних і культурних теренах християнської цивілізації.
Постать Климента Римського, якому ми присвятили дане дослідження, пройшла довготривалий процес становлення, який увінчався визнанням його як Отця Церкви, який за визначенням фундаментальних патристичних підручників належить до грона Апостольських Отців. У цьому процесі досить активну участь брали агіографічна і літургійна літератури. Вона проявлялася передовсім у тому, що з огляду на брак достовірних історичних відомостей про нього, згадані жанри християнської літератури намагалися заповнити інформацією ті прогалини з його біографії, на які так чекали відповіді його почитателі у кожному часі. Опісля, намагаючись представити Климента як святого первісної Церкви християнські агіографи та творці літургійних композицій одні серед перших виразили свою готовність взяти участь у спорудженні йому «пам’ятника віри». Таким чином, можна сміливо сказати, що агіографічна та літургійна література відіграли фундаментальну роль у формуванні того образу Климента, який дійшов аж до наших днів.
Старослов’янська християнська література (під якою розуміємо усю літературу, яка дійшла до наших днів чи то у глаголичній, чи то у кириличній формі) у процесі формування образу Климента Римського як святого і Отця Церкви взяла також досить активну участь, незважаючи навіть на те, що початки її зародження та розвитку, як про це вже неодноразово згадувалось, припадають на той час, коли класична християнська література досягла досить високого рівня розвитку. Можна сказати навіть більше: постать четвертого наслідника Римської Церкви знайшлася у витоках зародження старослов’янської християнської літератури та супроводжувала її розвиток протягом довшого часового періоду.
З чим це було пов’язано? У першу чергу з тим, що церковна традиція місце його мученичої смерті пов’язувала саме з Херсонесом Таврійським. Через це, коли у 861 р. Кирило Філософ, прямуючи до Хазар, зупинився тут для того, щоб приготуватися до своєї місії, він навіть не спробував піддати сумніву цей факт, але відразу розпочав пошуки мощей св. Климента. Опісля, з нагоди їх віднайдення, як свідчить лист Анастасія Бібліотекаря до єпископа Веллетрійського Гаудеріха написав три твори, якими були:
Якщо ж до усього вищесказаного додати і той факт, що постать Климента Римського втішалася великою популярністю у кирило-методіївському середовищі, а сам Кирило Філософ став вважатися серед слов’ян винахідником слов’янської азбуки, якою і були написані перші книги, то можна без всяких труднощі зрозуміти причини того, чому початки агіографічної і літургічної старослов’янської рукописної літератури є нерозривно пов’язані о постаттю четвертого наслідника Римської Церкви після Апостола Петра.
У науковій літературі до сих пір не з’явилося дослідження, яке б представляло загальний аналіз старослов’янської кпиментинської рукописної літератури агіографічного і літургічного жанрів. З огляду на це і зродилася ідея даної наукової роботи, метою якої було представити найперше, що являє собою згадана література, а опісля спробувати зрозуміти, який образ самого Климента вона змальовує. Для успішної реалізації так поставленого завдання працю було поділено на чотири розділи.
Перший розділ був присвячений просопографічній климентинській тематиці у класичній літературі. Кульмінаційним питанням, на яке ми намагалися у цій частині дати відповідь було: що саме старохристиянські автори говорять про постать Климента Римського? Наш науковий пошук ми розпочали з аналізу фрагменту Листа Апостола Павла до Филип’ян 4,3, у якому вперше згадується ім’я Климента, якого Ориген як перший, а за ним багато християнських письменників пізнішого періоду, почали ідентифікувати з Климентом Римським. Проведений нами аналіз ближчого і дальшого контексту Листа до Филип’ян показав, що на підставі самого тексту про особу Климента, якого згадує Апостол Народів не можемо довідатись надто багато. Він називає його своїм співробітником, тобто виділяє його статус по відношенню до своєї особи, однак цей факт не може бути аргументом для того, щоб його ідентифікувати з Климентом званим Римським. У сучасній біблістиці існує декілька теорій, які намагають привідкрити ідентичність Климента з Листа до Филип’ян 4,3, однак жодна з них не може претендувати на виключність. Тому, це питання до сих пір у науковій літературі залишається відкритим.
З подібною картиною зустрічаємося тоді, коли спробуємо зрозуміти постать Климента Римського на підставі його Листа до Коринтян, автентичність якого визнається непорушною до сих пір. Його автор абсолютно нічого про себе не говорить. На підставі самого тексту можна зробити висновок, що він був авторитетним представником римської християнської спільноти, у імені якої він і написав послання до християн у Коринті. Однак, серед найбільш цікавих інтриг згадуваного твору, яка завжди знаходилась у центрі уваги дослідників, був світогляд його автора. Одні бачать у ньому представника гелленістичного культурного середовища, інші вихованця юдео-християнського середовища. Однак, досить слушним у цьому випадку прислухатися до голосу тих, які звертають увагу на те, що він був передовсім вихованцем свого часу, у якому гелленістичні і юдео-християнські тенденції були настільки переплетені між собою, що часами їх є досить тяжко чітко розрізнити.
Заповнити різні прогалини у біографії Климента Римського намагалися автори псевдо-кпиментинських творів, до який у першу чергу зараховуємо так званий псевдо-климентинський роман (Recognitiones і Нотіїіае), а також Epitomae, які є набагато пізнішого походження. Основною метою, якою вони ставили перед собою було показати Климента як учня та найближчого співпрацівника Апостола Петра, а згодом його безпосереднього наслідника на Римському Апостольському Престолі. Поставлене завдання вони зреалізували прекрасно, оскільки поширена ними інформація згодом набрала великої популярності і почала сприйматися за правдиву. Вони, відкинувши доктринальну частину роману, зосередилися суто на біографії четвертого наслідника римської Церкви після Апостола Петра.
Зацікавлення постаттю Климента Римського у класичній літературі з новою силою починає зростати на переломі 1 і 1-ІV ст. Передовсім це торкає патристичних творів. Отці та письменники Церкви, говорячи про нього, найбільше звертають увагу на два моменти у його біографії: послідовність на Римському Апостольському Престолі та обставини смерті. Відносно останнього, то правдоподібно саме Євсевій Кесарійський у своїй «Церковній історії» закарбував вже існуюче усне передання, за яким четвертий наступник на Римському Апостольському Престолі повинен був померти як мученик, однак про конкретне місце його смерті йому майже нічого не було відомо. Про те, що у IV ст. існував вже розвинений культ Климента як мученика свідчить також і Єронім, який, між іншим у «De viris illustribus» згадує і про базиліку споруджену у його честь у Римі.
У згадуваного щойно Євсевія Кесарійського знаходимо згадку про римського консула Флавія Климента, племінницю якого за приналежність до християнства було вислано на заслання на острів Понтія. Саме цей момент став кульмінаційним пунктом відношення для агіографів, які пов’язали між собою постать Климента Римського консула і Климента чільника Римської Церкви. Увесь цей процес закінчився виникнення легендарної розповіді Passio S. Clementis, автор якої досить чітко пов’язує місце його мучеництва з Херсонесом Таврійським, а також стверджує, що цей святий був втоплений з якорем на шиї за проповідування християнської віри. Саме ця інформація стала фундаментальною для усієї агіографічної і літургійної літератури, яка в один голос почала говорити про Климента як мученика. Літургійні календарі, Синаксарії, Менології та Понтифікальні книги є тими наочними свідками пошуку образу четвертого наступника Римського Апостольського Престолу. Зацікавленість історичною ідентичністю Климента Римського перебуває у полі зорі і сучасних дослідників, серед яких ми згадали двох - N.Spaccapelo та B.Pouderon. Перший висунув гіпотезу, за якою Климент повинен був бути вихідцем з Gens Arrecina і бути ніким іншим, як Arrecino (Tertullo) Clemente II. Другий, натомість, працюючи довший час з псевдо-кпиментинською літературою дійшов до висновку, що слідів генеалогії Климента належить шукати серед тогочасної римської аристократії, яка прийняла юдаїзм. Таким чином, у першому розділі нашого дослідження ми представили повну картину, як виглядає справа з просопографією Климента Римського у класичній літературі і яким чином вона бачиться з перспективи сучасних студій.
У другому розділі нашого дослідження ми перейшли до безпосереднього представлення старослов’янської климентинської рукописної агіографічної та літургійної літератури. Першорядним питанням, яке виникло при цьому були критерії класифікації та опису. Оскільки кпиментинська література, яка стала основним предметом нашого аналізу, є невід’ємною частиною усієї старослов’янської літератури як такої, спочатку була здійснена спроба загально охарактеризувати старослов’янську агіографічну і літургійну літературу. Вчені славісти застосовують загальноприйнятний її поділ на перекладну і оригінальну, тобто власного походження.
Коли мова йде про старослов’янську перекладну літературу агіографічного і літургійного жанрів, то у більшості випадків вона базувалася на візантійських прототипах. Це було пов’язано з тим, що більшість слов’янських країн у процесі християнізації прийняли саме візантійську модель християнства. Виключеннням є хиба глаголичні фрагменти, які повністю представляють латинську традицію. І, так агіографічна візантійська література прийшла на слов’янські землі уже досить розвинутою. Слов’янські перекладачі перейняли від візантійців здобуті напрацювання. Через це у старослов’янській перекладній агіографічній літературі з’явилися чотири агіографічні нарративні жанри:
Це ж саме торкає і старослов’янскої перекладної літургійної літератури. Слов’янські перекладачі радо перейняли тип візантійського богослужіння, а з ним і літургійні тексти, при перекладі яких вони намагалися були якомога ближче залишатися оригінального тексту. Через це у перших старослов’янських перекладах літургійних текстів, зрештою і агіографічних також, зустрічаємо велику кількості так званих «грецизмів». Коли мова йде про власну креативність при перекладах, то її зустрічаємо щойно у текстах другої редакції. Проте і вона зводилася не стільки до серйозної редакції самого тексту, як до коригування титулів або ж назв Служб.
На відміну від перекладної, у основі оригінальної старослов’янської агіографічної і літургійної літератури стояли святі слов’янського походження. Саме вони були тими, які поступово ідентифікували нові слов’янські Церкви як автономні спільноти у Вселенській Церкві. Старослов’янські агіографічні і літургійні композиції присвячені їм слідували завжди усім канонам, які випрацювала візантійська література. Натомість, щодо змісту, то вони дуже відрізнялися від класичних прототипів. Передовсім слов’янські агіографи і гимнографи представляли власних святих не тільки як ідеалів християнської святості, але також патріотів своєї землі, своєї Церкви. Опісля, розповіді про їхні житія чи літургійні твори присвячені їм були настільки ідеалізовані, що їхній адресат приходив до висновку, за яким святість можна осягнути тільки і виключно з допомогою Божої благодаті. І накінець, старослов’янські агіографічні і літургійні твори оригінального походження відзначалися надзвичайним експресивно- емоційним стилем. Він досить добре підходив слов’янському менталітету, у якому емоційний світ відіграє чи не одну з провідних ролей.
Старослов’янська кпиментинська рукописна агіографічна і літургійна література дійшла до наших днів так само під двома видами творів - перекладному та оригінальному. Перший представляють усі ті твори, які відомі класичній літературній спадщині. Слов’янські автори, перекладаючи їх прагнули таким чином розвинути власну кпиментинську літературну традицію. До числа старослов’янських творів, відповідники яких знаходимо у класичній літературі слід зарахувати:
До числа цих творів слід додати також «Слово похвальне священномученику Клименту, ученикові святого Апостола Петра». Воно належить до творів компілятивного характеру. Тільки структура цього твору є оригінальним задумом слов’янських авторів. Натомість, більша частина самого тексту є перекладеною з різних класичних кпиментинських творів.
Однак, не усі старослов’янські кпиментинські твори агіографічного і літургійного жанру носять перекладний характер. Серед них знаходимо і такі, класичні відповідники яких до сих не є відомими дослідникам. їх характерною рисою є те, що вони усі є пов’язані з подією віднайдення мощей св. Климента Римського ЗО січня 861 р. Кирилом Солунським. Згодом ця подія набрала літургійного значення, увійшовши таким чином до числа одного з найбільш популярних слов’янських празників. Таким чином у старослов’янській агіографічній і літургійній климентинській літературній спадщину знайшлися такі твори як:
Усі вищезгадані климентинські агіографічні і літургійні твори дійшли до наших днів у різномінатних старослов’янських рукописних кодексах. Більшість творів агіографічного характеру збереглися у Прологах, Четіїх Мінеях, Сборниках, Мінеях, Мессалах і Бревіяріях. Перший тип кодексів, Прологи, були слов’янськими прототипами Синаксаріїв, а їх назва, як на цьому вже наголошувалась, стала результатом помилкового перекладу, у якому Вступ був прийнятий перекладачем за назву книги. В результаті розвитку Прологу виникли Четії Мінеї, а з ними і Сборники. Латинськими прототипами Четії Міней були Бревіарії, які містили розповіді про життя кожного святого літургійного року. Серед таких, які зберегли пам’ять про Климента і дійшли до нас у глаголичній азбуці належить IV Missale di Vrbnik.
Коли ж мова йде за старослов’янські літургійні климентинські твори, то вони збереглися у Мінеях, переважно служебного і празничного типу. На слов’янських землях до XIV ст. переважав Студійський літургійний Устав, через що більшість старослов’янських Міней, які зберегли пам’ять про св. Климента Римського виникли у лоні цієї традиції. Якщо говорити про старослов’янські літургійні джерела латинської традиції, у яких також святкується пам’ять св. Климента Римського і які були взяті під увагу у нашій праці, то це є Київські глаголичні листки, що датуються ІХ-Х ст. У науковій літературі вони отримали також назву Messale glagolitico di Kyiv. Його походження до сих пір є дискусійним, однак не підлягає сумніву його зв’язок з кирило-методіївською традицією.
Старослов’янські климентинські твори, які були відповідно представлені та описані у другому розділі даного дослідження дійшли до наших днів не тільки у різних версіях, але у різних редакціях. Саме через це у даній праці ми намагалися дійти до максимально можливої кількості версій тих чи інших текстів, щоб таким чином зауважити і редакційні різниці між ними. У своєму монументальному виданні старослов’янських климентинських джерел П.А.Лавров намагався представити усі відомі йому версії. У нашому дослідженні ми вирішили дійти до оригіналів тих рукописів, які мав під руками цей дослідник. У більшій мірі це завдання вдалось виконати. Поряд з тим, у нашій праці ми звернули увагу на ті рукописні версії старослов’янських климентинських творів, які ще ніколи не публікувалися і які нам вдалося віднайти підчас різних наукових поїздок. Зокрема, мова йде про Хіландарську версію Мученія св. Климента, архієпископа римського та Слова похвального св. Клименту, патріарху римському св. Климента Охридського, які входять до складу так званого Аверкієвого Сборника, що на даний час зберігається у Хіландарському монастирі Афонської гори. Окрім цього, у тракті праці нам вдалося дійти до досить цікавих версій проложних житій св. Климента, які були рівно ж представлені та охарактеризовані.
У третьому розділі нашого дослідження, який слід вважати серцевиною цілого дослідження, ми зупинилися на аналізі того образу Климента Римського, яким його представляє старослов’янська агіографічна і літургійна рукописна література. Слідуючи класифікації застосованій у другому розділі, першим кроком була здійснена спроба вияснити питання залежності старослов’янських климентинських творів від їх класичних прототипів.
Аналіз старослов’янських климентинських творів агіографічного характеру продемонстрував, що по відношенню до перекладних текстів слов’янські перекладачі зберігали майже скрупульозну вірність оригінальному текстові. Прикладом можуть бути у даному випадку переклади Мученія св. Климента, коли слов’янські агіографи, не знаючи достеменно імен поганських богів римської імперії, яких згадує автор класичної версії цього твору, перекладали їх у транскрипційній формі. Певну новизну можна зустріти у текстах другої редакції, коли існувала тенденція слов’янізації, що ставила собі за мету зробити текст більш зрозумілим читачеві. Про те, як саме представлявся св. Климент Римський слов’янським агіографам найкраще видно з титулів, які вони його надавали. Ось увесь їх перелік:
На час, коли старослов’янська література тільки почала розвиватися, класична агіографічна традиція встигла вже поповнитися немалою кількістю творів присвячених св. Климентові. Через це, перед слов’янськими перекладачами виникла проблема селекції матеріалу призначеного для першочергового перекладу. Очевидно, що розповіді про життя і мучеництво цього святого відігравали пріоритетну роль. Однак, особливо, коли мова йде про перші, то вони існували у різноманітних версіях, як ширших так коротших. До того ж, на період становлення та розвитку старослов’янської літератури, великої популярності встигли набути розповіді про віднайдення його мощей Кирилом Солунським та їх перенесення до Херсонесу. Слов’янські агіографи, побоюючись, щоб нічого з літературної традиції про св. Климента на зникло, перекладали те, що їм попадало під руку, а потім усе об’єднували у один твір. Найбільш замітним це явище є у текстах рукописних климентинських Житій.
І так, коли мова йде про Пространні житія, то їх структура якраз віддзеркалює цю тенденцію. Ось, як вона виглядає у більшості відомих нам версіях цього твору:
Однак, не тільки Пространні житія відображають тенденцію слов’янських перекладачів переказати своїм адресатам усю можливу інформацію про святого римського мученика, що загинув у Херсонесі. Проложні житія св. Климента, коли дивитися на їх структуру, рівно ж зберегли її сліди. А цього типу Житія дійшли до наших днів аж у чотирьох різних модифікаціях:
Старослов’янська климентинська агіографічна література є також досить цікавою, коли йдеться про зміст. Справа у тому, що вона зберегла у собі сліди пошуків місця мученичої смерті св. Климента, які, як виглядає не припинилися навіть після віднайдення його мощей у Херсонесі Кирилом Солунським. Першим класичним агіографічним твором, який слід розглядати як спробу конкретизації місця поховання четвертого наслідника Римської Церкви після Апостола Петра було Passio S. Clementis. Саме воно вперше чітко вказувало на Херсонес. Однак, ще у VI ст. існувала велика напевність щодо цього, оскільки Григорій з Тур у своєму творі Liber de gloria martyrum каже, що св. Климент помер in exilium trans Pontum mare, тобто йому не було відомо точного місця. А у X ст. автор Менологію Василія II взагалі по- іншому представляє хід подій, пов’язаних з останніми роками життя цього святого. Він каже, що св. Климент був засланий до Галатії, де і помер у в’язниці, а опісля його мощі побожні християни перенесли до Херсонесу, а там вони були вкинуті безбожниками у море.
Старослов’янська агіографічна література, особливо, коли мова йде про Проложні житія, зберегла як наслідок цього дві традиції про мученичу кончину головного героя нашого дослідження. Перша їх редакція, яка збереглася у Прологах чітко слідує Менологію Василія II. Натомість, автори другої редакції вирішили цілковито змінити зміст проложної розповіді про св. Климента. Спочатку вони, базуючись на псевдо- климентинському романі, звертають увагу на його римське походження, приналежність до сенаторської родини, а опісля недвозначно стверджують, що саме за проповідь Христової віри він був засланий до Херсонесу де і помер мученичою смертю - був потоплений з прив’язаним до шиї якорем. Саме ось ця друга редакція згодом набула досить великої популярності, тому знаходимо її у більшості пізніших старослов’янських Прологах.
Старослов’янська глаголична агіографічна література про св. Климента, яка презентує латинську церковну традицію, у питанні його просопографії, хоч і намагається триматися перевірених літературних джерел, то все ж таки не піддає сумніву факту, що місцем його мученичої кончини був Херсонес. Коли йдеться про джерела, які автор Глаголичного житія св. Климента використав для його композиції, то ними були:
Натомість, основні ідеї, які він хотів передати по відношенню до біографії св. Климента можна викласти у пунктах:
Особливий образ св. Климента Римського знаходимо у Libelli miraculorum та Похвальних словах виголошених у його честь з нагоди різних празників. Пов’язане це у першу чергу з тим, що цього роду література ставила перед собою ціль промувати його як святого Церкви, через якого Господь творить чуда. Тематичною основою старослов’янських Libelli miraculorum та Похвальних слів були мощі св. Климента. Саме їхня присутність надавала щораз то більшого стимулу місцевим авторам компонувати власні у його честь. Через це у спадщині старослов’янської климентинської агіографічної літератури знаходимо такі твори, які не мають своїх класичних відповідників і про які ми згадували раніше.
Ведучи мову про цього роду твори, не можна оминути увагою того образу нашого святого, який вони змальовують. їх характерною ознакою було те, що їхні автори пов’язували четвертого наступника на Апостольській Столиці не тільки з Римом, але також з землею, де знаходилися його мощі, а через це і з тією чи іншою слов’янською Церквою. Таким чином св. Климент у старослов’янських агіографічних творах оригінального походження постає як той, який є:
У досить стислому зв’язку з старослов’янською климентинською агіографічною перебувала літургічна література. Беручи за основу життя св. Климента як того, що у своєму житті наслідував досконало Христа Ісуса, вона намагалася через гимнографічні композиції сформувати lex orandi християн-слов’ян. Старослов’янська климентинська літургійна література так само як агіографічна збереглася у перекладній і оригінальній формі.
Коли мова йде про першу, то її представляють передовсім ті гимнографічні богослужбові композиції, які існували у візантійській літургійній традиції і були призначені для виконання у день dies natalis святого, який у більшості випадків святкувався 25 листопада разом зі святими Петром Олександрійським, Меркурієм та Катериною Олександрійською. Вони слідують Студійській літургійній практиці, у якій богослужбовий ритм розпочинається Вечірнею, яка має свою чітко сформовану структуру і закінчується Утренею, центральною частиною якої є Канон. Авторами цих Служб, як виникає з Акростихів, по яких саме і можна це розпізнати, були відомі візантійські гимнографи Теофан (+ 846) та Йосиф (+ 883). Характерною рисою старослов’янських климентинських гимнографічних композицій перекладного типу, яку вони успадкували з класичних є те, що у них дуже мало уваги присвячується історичному профілю життя св. Климента, а більше прославляється його як святого Церкви і мученика. З історичної правди для гимнографів найбільш цікавими були три моменти, а саме те, що четвертий наслідник на Апостольській Столиці:
Херсонес, як можливе місце мученичої смерті св. Климента Римського згадані гимнографи, а за ними і слов’янські перекладачі оминають мовчанням, мабуть через те, що не були до кінця переконаними у цьому. Щойно у другій редакції з’являються згадки про це місто як місце мучеництва цього святого.
Однак, старослов’янська климентинська літургійна літературна спадщина зберегла в собі те, слідів чого не знаходимо у класичній літургійній літературі. Мова йде про празник перенесення мощей св. Климента, який обходився у багатьох слов’янських Церквах ЗО січня та Служби, які були призначені для виконання спеціально цього дня. Очевидно, з часом вони були витіснені з ужитку рецензентами Великої Церкви, проте їхні сліди знаходимо все ж таки у деяких рукописних кодексах. У процесі аналізу текстів цих Служб ми звернули увагу на те, що вони мають правдоподібно за собою якогось спільного автора, на що вказує часто вживана одна і та ж термінологія та дуже подібний літургійний символізм. Очевидно, можна тільки здогадуватися, що тим автором міг бути або безпосередньо Кирило Солунський, про що виразно говорить Анастасій Бібліотекар у своєму Листі до єпископа Веллетрійського Гаудеріха, або хтось з кирило-методіївського середовища.
Старослов’янські літургійні климентинські тексти представляють нам досить цікавий образ св. Климента. У гимнографічних композиціях перекладного типу зауважується сильна тенденція пов’язати його з Апостолами Петром і Павлом. Окрім того, гимнографи досить часто називають св. Климента «гілкою Правдивої виноградини Христа». Таким чином вони намагалися підкреслити його вірність Спасителеві, яка виразилася у тому, що він своє життя віддав за Нього. Коли ж йдеться про оригінальні старослов’янські літургійні композиції, то вони основну увагу зосереджують на мощах св. Климента, а точніше на події їх віднайдення. їх автор досить часто вдається до порівнянь взятих зі Старого Завіту. Таким чином для нього подія віднайдення мощей стає прототипом повернення Арки Завіту або образом манни, яка кормила вибраний народ в часі подорожі пустелею. Цим самим він заохочує своїх адресатів до почитания святого у його мощах.
Старослов’янської климентинської агіографічної і літургійної літератури не можна вповні зрозуміти без аналізу історичного контексту, у якому вона розвивалася. Адже це був час християнізації слов’янських земель, яка відбувалася за сприяння не тільки церковного, але і політичного чинника. Через це четвертий розділ нашого дослідження був присвячений саме цьому питанню. У результаті його розгляду ми дійшли до висновку, що основним стимулом, який інспірував становлення та розвиток старослов’янської агіографічної і літургійної літератури про св. Климента Римського, були його мощі віднайдені Кирилом Солунським у контексті місії до Хазар. По суті, саме цей момент ознаменував її початки. Опісля вони з’являються у різних моментах історії розвитку Христової Церкви на слов’янських землях. У нашому дослідженні ми звернули увагу на чотири історичні моменти, які, на наше переконання, мали великий вплив так на розвиток климентинської літератури на слов’янських землях, як рівно ж і на її зміст. Це були:
Розглядаючи питання хазарської місії свв. Кирила і Методія у першу чергу ми зупинилися на її офіційному статусі, оскільки за одними джерелами вона мала суто релігійний характер, за другими натомість - відбувалася за великої підтримки імператора. Детально вивчивши основні відомості про неї можемо сказати, що згадана місія відповідала тогочасній моделі церковно-державних відносин, у яких Боже і людське було настільки переплетеним, що часами є досить важко встановити між ними чітку межу. Проте, не підлягає сумніву, що хазарська місія свій релігійний характер завдячує саме особі св. Кирила Філософа. Саме завдяки його ініціативі у часі зупинки у Херсонесі розпочалися пошуки мощей св. Климента, які закінчилися успішним їх віднайденням. Щоправда, у середовищі дослідників кирило-методіївської проблематики питання автора та ініціатора цієї акції не було таким простим. І так, український дослідник І.Я.Франко припускав, що мощі св. Климента могли бути насправді віднайдені набагато раніше ближче незнаним нам священиком по імені Филип, який був спеціально присланий до Херсонесу патріаршим двором. У такому випадку, роль Кирила Солунського у цьому процесі виглядала б більш формальною. Натомість сучасна російська дослідниця Е.Уханова твердить, що за ініціативою віднайдення мощей св. Климента стояли імператорський і патріарший двори, які усією акцією, яка включала також їх перенесення до Риму, хотіли налагодити розхитані відносини з Заходом.
На відміну від хазарської місії, інші три події, по які була мова вище і які мали вплив на розвиток і становлення старослов’янської кпиментинської літератури є безпосередньо пов’язані з державою Київська Русь. У 988 р. вона офіційно визнала християнство державною релігією, а провідну роль у цьому процесі відіграв князь Володимир прозваний за це його потомками Великим. Офіційне хрещення Русі стало можливим завдяки наверненню і охрещенню самого князя, яке сталося у часі його військового походу на Херсонес. І саме тут вперше після віднайдення з’являються мощі св. Климента. їх місцева єрархія дарує князеві на знак прийняття хрещення. Князь перевозить їх до Києва і складає у Десятинній церкві, яка стала першим храмом нової християнської держави. Аналізовані літературні джерела показали, що з прийняттям християнства ще зовсім молода Київська Церква постійно стреміла до церковної незалежності. З огляду на це св. Климент Римський представлявся місцевим церковним єрархам як патріарх Заходу, який прийшов на Схід. У цьому вони вбачали причину трактувати його як власного національного святого та стреміли через нього встановити добрі зв’язки як зі Сходом так і Заходом.
Однією зі спроб здобути церковну незалежність було поставлення 27 липня 1147 р. митрополитом Київським Клима Смолятича мощами св. Климента, які місцеві архієреї трактували як живу присутність учня Апостолів. Звичайно, що ця подія негативно позначилася на старослов’янській климентинській літературі, особливо оригінального походження, оскільки візантійська церковна цензура згодом усунула з церковних книг усе те, що могло нагадувати вірним про віднайдення мощей св. Климента Римського Кирилом Солунським. Однак, уся ця історія показує нам також, яким авторитетом у Київській Русі втішався четвертий наслідник на Апостольській Столиці після Апостола Петра і яку важливу роль відігравала присутність його мощей.
Ось ми і підійшли до того моменту нашого дослідження, який можна назвати завершальним акордом, у якому потрібно коротко його підсумувати. В українській базиліці Святої Софії - Премудрості Божої у Римі знаходиться досить гарний образ св. Климента Римського викладений мозаїкою. Кожний камінчик у цій мозаїці має своє місце та відіграє неповторну роль. Переносячи ось це матефоричне порівняння на грунт християнської літератури потрібно сказати, що старослов’янська література є якраз одним з тих камінчиків усієї літературної мозаїки, яка протягом століть формувала образ св. Климента, того, «який бачив апостолів і спілкувався з ними, який ще мав проповідь апостолів у своїх вухах, а їхнє передання перед своїми очима». З огляду на це її вивчення та дослідження потрібно для того, щоб побачити який великим авторитетом в усіх часах історії Церкви втішалися ті, які стояли близько джерел християнства. Представлене нами дослідження є однією з маленьких спроб відкрити скарби християнської климентинської літератури. Проте, на цьому полі ще залишається багато праці. Надіємося, що наша праця стане заохотою для інших, які через захоплення постаттю св. Климента Римського зацікавляться і літературною спадщиною присвяченою йому.