Євген Сверстюк: Авторитетний голос Церкви закликає суспільство до правди, закону і моралі
Дослідження показують, що Церква лише нарощує свій авторитет. «Я думаю, що справді Церква має щораз більше вірних. Становище в Україні сприяє тому, що люди сподіваються лише на Бога. І, я думаю, що той голос, який закликає людей повернутися до правди, до закону і до моралі є надзвичайно авторитетним голосом – голос Церкви», – наголосив доктор філософії, публіцист, колишній політв’язень, один із ініціаторів руху «Першого грудня» Євген Сверстюк в інтерв'ю "Радіо Свобода".
За словами громадського діяча, бракує правди, бракує закону: «Дехто думає, що нам треба шукати нові цінності. Я думаю, що то люди недалекі. Нам треба повернутися до справжніх цінностей. Адже чого в нас бракує, на що люди скаржаться? Скаржаться на те, що бракує правди, бракує закону, бракує довіри до державних інституцій. Отже, ми знаємо, до чого треба рухатися, й не лише ми – весь народ знає. Тут є певна співзвучність і я б не сказав, що є стіна байдужості. Це якесь отупіння й ослаблення, але це не є байдужість до тих проблем, які є життєво важливими».
Євген Сверстюк також розповів про намагання втягнути Церкву в різні політичні ігри: «Багато з тих, хто не хотів би бачити Україну, як незалежну і самодостатню державу використовує і цей ресурс – Церкву, щоб поширювати ідею «русского мира». Зовнішній вплив нічого не значить, якщо є мобілізація суспільства. Стоїть питання про неприйняття народом того стилю, який йому нав’язують. Я не схильний переоцінювати тих політиків в рясах і без ряс, які мають намір нас перетворити в аморфну масу і приєднати до «руського міра». Ми трішки переоцінюємо їх силу. Наприклад, під час Помаранчевої революції вони робили все – «руками і ногами впиралися», але нічого у них не вийшло. Це справжній урок. Зовнішній вплив нічого не значить, якщо є мобілізація суспільства. І, я думаю, що це є вічна істина. Я знаю, що зовнішні чинники дуже працюють проти української держави і її входження в європейські структури. Але, водночас, діють внутрішні чинники проти цього. Влада себе дискредитує, державні інституції себе дискредитують. І тут стоїть питання про неприйняття народом того стилю, який йому нав’язують. Він вже зараз не приймає цей стиль. Ми живемо в системі таких координат, що потрібно відкидати пута».
Щодо місії Церкви, то громадський діяв впевнений, що «коли людина повертається зі справжнього храму, то у неї є відповідний настрій, який передається сім’ї. І є певний лад душі. Це є надзвичайно важливо. Церква має робити це, і вона це робить. Церква розділена, але вона діє в напрямку оздоровлення моральних сил».
