Словник, який вперше видано в 2004 році в Парижі французькою мовою, є проектом учениці Мартіна Гайдеггера професора Сорбони Барбари Кассен.
Словник: філософська містика
Але чому ж важливі слова, якщо ціллю є усвідомлення відносності слів та філософсько-теологічне мовчання? Тому що людина – це істота, яка мислить і творить. Мислення і творчість відбуваються в мовній стихії. Мова передує існуванню окремої людини, її мислення і творчість відбуваються в мові і завдяки мові. Найважливіше осягається в мовчанні. Але для того, щоб мовчати, необхідно існувати. А існувати – це мислити, творити, молитися. Для існування необхідна мова, а для осягнення найголовнішого необхідно мовчання. Але мовчання істоти розумної та мовленевої, істоти логосної.
Осягнуте в мовчанні проситься до вираження. Сліди невимовних осягнень залишаються в словах мови – поетичних, філософських, теологічних. У словах простих і складних, головних і другорядних, традиційних і нових. Словотворчість Європи після початку філософського мислення в Греції є поєднанням рідних слів із запозиченнями. Поети та філософи, містики і теологи створюють мови. Точніше, жива стихія мови мислить і говорить тоді, коли вони намагаються висловити власні невимовні осягнення.
Філософські і містичні осягнення мають виключно особистості, а не колективи. Мова – міжособистісна і колективна стихія. Звісно, можна говорити про мову Платона чи Аристотеля. Але ці мови творилися для їх використання спільнотами учнів. Теологія та догматичне вчення Церкви намагаються зафіксувати істину, зупинити мінливий плин мовної стихії, спрямувати особисті осягнення в нормативне русло. Філософія все піддає переосмисленню, а час від часу проводить глобальні деконструкції. І навіть вчить теологів, що і для них деконструкції були б корисними, бо навчили б благоговінню перед Невимовним.
Всі ці ідеї були важливими тоді, коли Словник виростав на французькому ґрунті, надихаючись ідеями німецького філософа Гайдеггера. Але при перекладі словника на українську він був сприйнятий більш раціонально. Перш за все це очевидно із перекладів статей. Французи насолоджувалися нераціональними пригодами смислів слів, і навіть іноді придумували фантастичні пригоди там, де їх не було. Українські перекладачі за умовами видання мали певний простір для редагування статей і написання власних. І в цьому просторі відчувається рука людей, які прагнуть до об’єктивної істини. Слова мають бути поняттями, поняття повинні мати сенс, повинні адекватно відображати дійсність чи бути знаками для адекватних знань про дійсність. Перекладачі не симпатизують «грі в бісер», якою займалися французи, і намагаються внести трішки тієї солі раціональності, завдяки якій смак від читання словника став би іншим. І це авторам вдається. Таким чином, українська версія стає більш раціональною, ніж французький оригінал. Таке перетворення правильне. Адже Україна занадто нераціональна країна із багатьма залишками домодерного «світогляду» у народу та інтелігенції. У Франції раціональності забагато, а тому від розхитування понять та значень, від походу до слів та пригод є користь. В Україні ще немає чого розхитувати. Тут і раціонально-модерне і нераціональне-постмодерне ще в стадії становлення. І тому український варіант словника набуває значення просвітницького: він виявляє багатоманітність смислів філософських понять. У Франції словник розхитує раціональну культуру, в Україні – сприяє її утвердженню. В усякому разі саме так можна було зрозуміти слова перекладачів, видавців та інтелектуальних поціновувачів словника на його презентації в Києво-Могилянській Академії.
Раціоналістичному та культурницькому сприйняттю словника сприяє той факт, що він в Україні виходить частинами. Статті із різної тематики класифікуються за кількома рубриками: «Розмаїття мов», «Буття і онтологія», «Пізнання та епістемологія», «Мова і логіка», «Право і політика», «Час та історія», «Естетика і поетика», «Етика і праксис». Чотири роки видавництво «Дух і літера» буде випускати такі томи із тематичною рубрикацією. Ці томи дадуть змогу українському інтелектуальному суспільству запропонувати всякого роду доповнення до словника. А після оцінки та осмислення цих випусків буде випущено вже словник в алфавітному порядку. Таким чином, сам проект демонструє відкритість. Але ця відкритість є раціональною і конструктивною, яка має на меті «покращення». Хоча, здається, що сучасна філософська мова (українська, інші національні мови, англійське «нове койне» науки) — все-таки не може претендувати на більшу довершеність, ніж мова греків. Але давні греки вже занадто далеко, а тому руки українців тягнуть до «Словника» як джерела для знання та обізнаності. І він дійсно може привести хоча б до розуміння того, яке різноманіття тем і проблем цікавило європейських філософів, що і залишило слід у мові.
Презентація: українські змагання на духовній території Європи
27 лютого в Києво-Могилянській Академії відбулась презентація «Європейського словника філософій» при численному зібранні зацікавленого товариства науковців та студентства.
Керівник проекту перекладу «Словника» Константин Сігов, директор видавництва „Дух і літера”, у якому вийшов „Словник”, розповів про те, як виникла французька версія книги. Барбара Кассен звернулася до колег-філософів із проханням створити перелік слів, які вони мають потребу вживати в дужках, коли перекладають із інших мов. Адже поява таких слів в дужках є явищем досить частим і вказує на неможливість однозначних перекладів. Як правило, філософія не має точних відповідників для термінології однієї мови в інших мовах. Саме феномен «неперекладності» або «не-до-кінця-перекладності» і породив словник. Поява такого словника – це етапне явище у французькій, європейській культурі. Те, що словник перекладається на українську, – свідчення зрілості українського товариства філософів та філологів. У словнику постійно використовується дванадцять мов, і тому переклад словника був викликом, із яким українці справляються досить успішно.
Президент Києво-Могилянської Академії Сергій Квіт відмітив, що словник є результатом перетинання різних дискурсів. Вже у французькому словнику були такі українські слова як «правда», «воля», та інші, які мають власні значення та конотації цих значень в українському філософському дискурсі. Такі словникові статті з’явилися завдяки Андрію Васильченку, який брав участь у створенні французького видання, а зараз є викладачем Могилянки. У створенні французького оригіналу брали участь філософи з Німеччини, Іспанії, Італії та багатьох інших країн Європи. Український варіант словника розширює і доповнює французький. Українські філософи пропонують власні спеціальні вставки у вже наявні статті, а також пишуть зовсім нові статті про слова українські, латинські та інших мов. Таким чином виникає словник, як жива взаємодія різних дискурсів та різних шарів дискурсів. Виникає особливий словник — словник для повільного читання, для поглибленого вивчення європейських філософських і культурних дискурсів.
Валентина Стукалова як представник програми «Сковорода» посольства Франції в Україні відмітила, що «Словник» — це найбільший проект програми, і його підтримці надається виключне значення. Причиною цього є очевидна значимість словника для України, яку можна порівняти із перекладом сотень книг.
Проректор Національного Університету ім. Т.Г. Шевченко Валентин Бугров радо вітав видання словника. На його думку, цей словник – не просто енциклопедія, а настільна книга з філософії, ключ до поглибленого розуміння європейської філософської традиції. Словником вибудовується велична гуманітарна культура. Переклад словника закладає фундамент новітньої гуманітарної культури, філософської культури України XXI століття.
Завідувач відділу історії української філософії Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди Сергій Йосипенко зауважив, що словник корисний не лише для філософів, але і для всіх українських гуманітаріїв. Як перекладач, він говорив про грандіозність роботи над перекладом, адже тексти словника породжені рафінованою культурою Франції. Сергій Йосипенко помітив певну суперечність між тим, на що спрямована діяльність французьких та українських мислителів. Французькі філософи багато працюють над тим, щоб розхитати власну ідентичність, подолати європоцентризм та галліканізм. Східноєвропейські народи все ще намагаються утвердити власну унікальність, захистити власну ідентичність. Між тим, необхідно бути більш вільними від таких інтенцій. Робота над словником практично доводить, що українська мова здатна вмісти багато сенсів, здатна перекладати найбільш нюансовані відтінки смислів. Тому не треба боятися різних інтелектуальних стратегій, а творчо працювати. Бо як намагання розхитати ідентичність, так і змагання за її утвердження – відносні, а творча філософська праця, що залишає сліди в мові – щось не відносне, а суттєве.
Андрій Баумейстер почав свій виступ із нагадування про те, що показником нового ступеня зрілості гуманітарної культури є словники та енциклопедії. Словники нового покоління створюють принципово нові можливості для гуманітарної науки, і навіть підказують можливі напрямки для розвитку гуманітаристики. Андрій Баумейстер вважає, що «Словник європейських філософій» — цікава книга. Філософія постає, як пригода ідей, які стають особливо карколомними при стрибках ідей із мови в мову. Всі новітні філософські мови створені шляхом перекладу. І навіть латина була створена як певна філософська мова під час перекладів. Неперекладною, оригінальною була лише мова грецької філософії. Але і у греків був подвиг культурного творення мови. Філософські слова виникали не самі по собі, а в напруженій творчості, в діалогічному творенні понять із звичайних слів. Андрій Баумейстер відмітив, що в Словнику українська мова виступає як мета-мова, як простір, в якому зустрічаються європейські філософські мови. Українським філософам і філологам вдалося здійснити титанічні зусилля для того, щоб українська стала такою мовою. Тому робота над словником є епохальною віхою для української гуманітаристики.
Віктору Котусенко здається, що словник показує, чим є філософський процес, як живуть і розвиваються філософські поняття. Крім того, словник дозволяє побачити багатоманітність філософських практик. Праця над перекладом статей про латинські філософські поняття дозволила відкрити нові виміри занурення могилянців XVII-XVIII століть в тогочасні філософські дискусії. Таким чином, входячи в сім’ю європейських народів із власною гуманітаристикою сьогодні, ми відкриваємо по-новому власну спадщину.
Віктор Малахов зупинився на значенні самого феномена неперекладності, із яким зустрічається перекладач. Думати, що все можна адекватно перекласти – це рецидив тоталітарного мислення. Зустріч із неперекладностями дозволяє зрозуміти іншість іншого. Із цього розуміння з’являється повага до права іншого бути самим собою, а потім і любов до різноманіття, до іншості. Неперекладності – це вікно у світ культурного спілкування, в якому зберігаються унікальні смисли і нюанси смислів з інших мов. Це також дозволяє розуміти і власні неперекладності.
Олег Хома відмітив, що питання про межу між перекладом українськими словами та перекладом кальками з інших мов – це питання не теоретичних дискусій. Це – питання експериментування, питання практики філософського перекладу. Ця межа може коливатися. Недопустимим є лише формування для кожної нової книги, яка перекладається, власного варіанту української філософської мови. Не можна кожен раз починати все з самого початку, бо це – філософське «якобінство», яке принесе лише хаос. Словник – це можливості систематично подумати над нюансами, можливість напрацювати українську філософську лексику в зв’язку з усією європейською традицією, а не в зв’язку із окремим перекладом окремого філософа. Словник європейської філософії прослідковує традицію, яка прагнула до однозначності понять. Словник виявляє, що в реальності значення термінів накопичувалися, починали суперечити одне одному. Словник підводить до висновку, що неможливо керувати філософською мовою. Вона є живою, і її історія буде не співпадати із нашими бажаннями навести лад і однозначність. Але занурюватися в стихію філософських слів необхідно, бо, як сказав Декарт, «єдине, що відрізняє нас від дикунів, – це філософія». Олег Хома відмітив, що потужнішого філософського проекту за «Європейський словник філософій» в Україні ще не було. Словник уможливлює новий тип перекладів. А саме, перекладачі зможуть по-новому дивитися на різні поняття, усвідомлюючи їх історію, яка почалася в грецькій чи латинській мовах. Декарт пише французькою, але завжди має на увазі латинські відповідники власних термінів. Тому і українці після словника більш свідомо підійдуть до проблеми орієнтації української філософської мови на грецьку і латину.
Олексій Панич відмітив, що європейська філософія багатомовна за власною сутністю. Словник не копіює сліпо французький варіант, бо це і не можливо. Але і не додає занадто багато, бо тоді необхідно було б писати власний словник. Таким чином виникає ситуація, коли українці додають виключно суттєве, допрацьовуючи там, де зупинилися автори французького видання, відкриваючи непомічене ними. Таким чином українці на рівні включаються в грандіозний європейський філософський проект, що дуже цікаво.
Володимир Артюх відмітив сінгулярність словника, яка дозволяє уникати спокус універсалізму (що загрожує культурним імперіалізмом) та партикуляризму (що загрожує націоналізмом).
Андрій Васильченко відмітив, що досвід роботи над словником – це не лише досвід дискусій, які точилися навколо варіантів перекладу кожної статті. Але це і досвід прийняття зважених рішень, який варіант в результаті обговорень. Свідоме і систематичне формування української філософської мови при роботі над словником орієнтується не на ідеологічні засади, а на потреби самої роботи. Сама філософія, яка говорить в словнику через власні слова, творить власну українську мову в процесі роботи над словником.
Вахтанг Кебуладзе вихід словника оцінює як велику подію для інтелектуальної культури України. Відкривається широке розуміння феноменології смислів термінів, які змінюються як в часі, так і «в просторі» — від мови до мови. Словник має велике практичне значення. Адже перекладач має усвідомлювати, де межі термінологічного апарату автора, і не приймати якісь терміни за «прості слова», які можна передавати довільно. Такі помилки, характерні для українських перекладачів, мають поменшати. Словник демонструє: філософських слів, термінів, понять в європейській думці принципово більше, ніж звикли думати перекладачі. А тому може стати поменше поетичного різноманіття в перекладах філософських текстів, і вони стануть більш зрозумілими власне для філософів. Вахтанг Кебуладзе також відмітив, що «Словник європейських філософій» — дуже сучасна книга за стилем. Вона побудована як справжній гіпер-текст: в словникових статтях подаються різні вставки, написані іншими авторами. Це робить словник цікавою сучасною літературою.
Дарина Морозова розповіла, як під час перекладів раз по раз стикалися із феноменом перекладності на українську понять, які були неперекладні для французів. Цей факт пояснюється грецькими коренями слов’янської філософської культури. Робота над словником засвідчила, настільки життєво важливою є для української традиції її грецька пуповина. Завдяки ній українські перекладачі підходять до словника не ззовні, а з середини європейської культури. Важливість візантійського сліду також було підкреслено у виступі Лесі Денисюк.
Під кінець Леонід Фінберг підкреслив, що колектив перекладачів став фактично новою академічною установою, в якій вже немає нічого від радянського чи пострадянського. Центру європейських гуманітарних досліджень Могилянки та видавництву «Дух і літера» вдалося створити віртуальний інститут філософії та філології, європейський за своєю ідентичністю. А це дає надію на розвиток нової гуманітарної культури і навіть нової політичної культури в Україні.
Уроки для теології
Словник містить багато історій понять, пов’язаних з теологією. Особливо помітно це в статтях про схоластичні поняття. Але і кожне грецьке чи французьке слово має власну релігійно-філософську і теологічну історію. Цих поворотів історії не уникають у французькому виданні, ще більше їх в українському варіанті.
Такого роду феномен – привід поговорити по корисність словника для української теології. Але говорити про це не потрібно. Кожен український теолог із числа тих, хто має сучасну освіту, відкриє у словнику багато для себе корисного. Але ця користь для католицьких, протестантських і навіть православних теологів України може і не мати плодів. Чому? Тому що українська теологія проходить той етап чергового народження, який ще далекий від стану дорослості. Тому вона ніби і є, але її і немає. У цьому дитячому стані українська теологія в цілому ще не може сприйняти «Словник європейських філософій», а словник не може справити визначального впливу на неї. Але це не заважатиме кожному окремому українському теологові почати мислити в зв’язку із тими глибинами мислення, які відкриваються при читанні «Словника європейських філософій».