Днями виповнилося 30 років історичній енцикліці св. Папи Івана Павла ІІ «Ut unum sint» (UUS) [Щоб усі були одно (Йо17, 20-21)] про екуменізм і Католицьку Церкву. Вона була підписана 25 травня 1995 року, в урочистий день Вознесіння Господнього.
«Важливість Ut unum sint полягає в тому, що вона ґрунтується на декреті Другого Ватиканського Собору про екуменізм, Unitatis redintegratio. І вона офіційно підтверджує прихильність Католицької Церкви до екуменізму», – розповідає журналісту Vatican News Крістоферу Веллсу диякон УГКЦ Даниїл Ґаладза, професор Папського Східного Інституту в Римі.
Він підкреслює аспекти енцикліки, що стосуються Східних Церков, зокрема використання терміна «Церкви-сестри» щодо Східних Церков, які не перебувають у сопричасті з Римом, та концепцію Церкви, що «дихає обома легенями», тобто з усіма давніми традиціями Церкви, як Східної, так і Західної. UUS наголошує на бажанні Христа, «щоб усі були одно», від чого, зрештою, і походить назва енцикліки.
Незважаючи на те, що «Ut unum sint» була написана тридцять років тому, деякі її частини досі мають особливе значення для Церкви. Як зазначає диякон Даниїл Ґаладза, енцикліка «дивилася вперед», на Великий Ювілей 2000 року, подібно як і сьогодні католики також святкують ювілейний рік. Як і у 1995 році Вселенський Патріарх Варфоломій I, згаданий в UUS, продовжує очолювати Православну Церкву як «перший серед рівних».
І хоча є чимало аспектів, які все ще потребують узгодження або консенсусу, диякон Ґаладза вказує на «помітні кроки» в цьому напрямку, зроблені в останні десятиліття, зокрема вибачення Пап Римських перед Православними Церквами та повернення реліквій Константинопольському Патріархату.
Професор також підкреслює присутність православних Патріархів або офіційних делегацій на різних папських урочистостях, що зараз стало майже звичним явищем. Він наголошує, що це «чудова річ, справжній знак того, що «всі можуть бути єдиними», яка сприймається майже як звичайна, повсякденна подія в житті Церкви».
З моменту публікації «Ut unum sint» мали місце наступні дотичні події: публікація численних документів, зокрема заяви щодо Filioque (латинський вираз, що означає «і Сина», яке було додано до Нікейського Символу Віри у Католицькій Церкві) та папського примату; багатообіцяючі екуменічні діалоги; а також зрушення у питаннях, пов'язаних зі спілкуванням у Таїнствах між Церквами.
Відносини зі східними християнами вже були в центрі уваги понтифікату Папи Лева XIV, а одним із перших великих заходів нового Папи стала ювілейна аудієнція для членів Східних Католицьких Церков.
Зазначена аудієнція, яка була запланована в папському календарі ще до смерті Папи Франциска, завдяки «провидінню» змогла відбутися після обрання Папи Лева, зауважує отець-диякон Даниїл. «Це був унікальний досвід, який підкреслив важливість Східних Церков для Римської Церкви як знак єдності», – каже Ґаладза, який був присутній на цій події.
Хоча захід був призначений насамперед для східних християн, які перебувають у єдності з Римом, і Папа Лев не говорив безпосередньо про екуменізм, диякон Ґаладза зазначає, що «кожного разу, коли Папа звертається до Східних Церков, можна зрозуміти, що він звертається до всіх них, незалежно від того, чи перебувають вони в єдності з Римом, чи ні».
Це особливо вірно, оскільки «Східні Католицькі Церкви також мають покликання працювати задля єдності, такої єдності, яка відповідає вченню Католицької Церкви», – пояснює він, зазначаючи, що Другий Ватиканський Собор у документі «Unitatis redintagratio» розуміє єдність «як справжню єдність у Христі», а не як поглинання однієї Церкви іншою.
Диякон Ґаладза каже, що багато тем, порушених Папою Левом у своїй промові, «привернуть увагу Православних і Східних Орієнтальних Церков», зокрема цитати грецьких святих Ісаака Ніневійського і Симеона Нового Богослова, а також цитата Папи Лева XIII, яка забороняє латинським священикам «прозелітизм» щодо східних християн.
Ґаладза також відзначає турботу Папи про християн у Святій Землі та на Близькому Сході, в Україні, Тіграї в Африці та інших конфліктних регіонах, де християни є переважно східними. «Тож будь-який заклик до миру або звернення до труднощів і страждань християн там знайде відгук також у православних».
Дивлячись на тридцять років, що минули з часу опублікування «Ut unum sint», диякон Даниїл Ґаладза ще раз наголошує на необхідності єдності. «Єдність – це те, на що ми завжди сподіваємося», – підкреслює він, навіть якщо це часто здається чимось, що буде досягнуто лише в далекому майбутньому. Однак, зазначає він, навіть якщо єдність не здається неминучою, зараз «вона не така далека, як би це могло здаватися».
Такі знаки, як присутність Вселенського Патріарха на інавгурації Папи Лева як наступника Апостола Петра, «вже є знаком цієї єдності, про яку ми молимося», – каже він, прагнучи «одного дня, з Божою допомогою, досягти єдності у сопричасті через Євхаристією».