З хрестом за Христом
Священик Михайло МЕЛЬНИК. — "Галичина", 6 березня 2010 року
«Коли хтось хоче йти за Мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за Мною», — сказав Спаситель.
Сьогодні ми розуміємо, що означали ці слова Христа дві тисячі років тому, куди і для чого йшов ісус і чому закликав іти за ним. Та Голгофа й важка дорога до неї з хрестом образ, принижень, зневаг, терпінь, страждань, болю та смертних мук і нині запитує кожного: «Чи хочеш іти за ісусом?» А якщо не за Ним, то за ким і куди тоді йти?
Насправді світ ніколи не любив хресної дороги, він визнає і вшановує перших і успішних, великих і сильних, багатих і владних. Як багато жертвується часу, сил, здоров’я, коштів, щоб осягнути якнайбільше і сягнути якнайвище. Та чи все здобувається чесно і справедливо? Переважно ні. Всі це добре знають, але для світу то не важливо. Головне — якнайкраще місце під сонцем, існування без скорбот і терпінь, і така «мудрість» світу вважається зрозумілою, виправданою і необхідною для всіх. Проте св. ап. Павло стверджує, що «мудрість світу — глупота в Бога». І цей видимий світ не є реальним, а тільки короткочасним образом майбутнього — вічного й незмінного. Тому не лише помилковим, а й плачевним і трагічним є наше ставлення до земного життя, в якому немає місця для хреста і дороги за Ісусом.
Як актуально звучать слова ап. Якова, якими нас застерігає: «Нумо тепер ви, що говорите: «Сьогодні або завтра ми підемо в те місто, й перебуватимемо там рік, і будемо там торгувати й гроші заробляти». Ви що, не відаєте, що буде завтра! Яке бо життя ваше? Ви — пара, що з’являється на хвильку і зникає потому». А підкреслюючи спасенне значення хреста, св. ап. Павло пише: «Слово про хрест — глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа». І заради цього «ми голодуємо, і спраглі й нагі; нас б’ють, і ми скитаємося. Ми трудимося працюючи власними руками; нас ображають, а ми благословляємо; нас гонять, а ми терпимо; нас ганьблять, а ми з любов’ю відзиваємося; ми мов те сміття для світу стали, покидьки всіх аж досі». І це «аж досі» стосується всіх нас, бо навіть сьогодні ми, освічені та цивілізовані, по суті нічого не змінили у своєму ставленні до Бога. Хіба у нас і між нами стало більше доброти, чесності, порядності, справедливості й любові? На превеликий жаль, ні.
Сьогодні, як каже наш сучасник афонський старець Паїсій (1924—1994), «гріх увійшов у моду». І ця мода рекламується безперервно, переповнює весь інформаційний простір. Саме звідти здійснюється жахливе гоніння на віру, душу і серце. А хто хоче йти за ісусом, мусить відсторонитися від цього світу, зректися всіх його оманливих і скороминучих принад і звершувати хресну дорогу.
Ось як про це строго говорить святий апостол і євангеліст Іван: «Не любіть світу, ні того, що у світі. Коли хтось любить світ, у тому немає любови Отця; бо все, що у світі, — пожадливість тіла, пожадливість очей і гординя життя, — не від Отця, а від світу. А світ проминає і його пожадливість; той же, хто чинить волю Божу, перебуває вовіки».
