З приводу заяви прес-служби колишнього архиєпископа Донецького Юрія (Юрчика)
У зв’язку з появою в мережі заяви прес-служби колишнього архієпископа Донецького Юрія (Юрчика), в якій вона намагається спростувати попередню заяву прес-центру Київської Патріархії, у останнього виникає кілька запитань і побажань.
1. З приводу повідомлення про входження владики Юрія у спілкування з католиками-традиціоналістами, про що свідчили публікації на інтернет-сайтах, Священний Синод обговорював питання відставки владики Юрія ще наприкінці 2002 р. Тоді більшість членів Синоду висловлювалася за звільнення єпископа Юрія від управління Донецькою єпархією. Але Патріарх і Синод повірили заявам владики Юрія, який відмовився від своїх дій і заявив про свою відданість Православній Церкві Київського Патріархату. Як виявилося, ця його заява була не щирою. Тому рішення Синоду від 26 листопада про виключення владики Юрія з числа єпископату Київського Патріархату навряд чи можна назвати «поспішним». Чи Синод мав чекати, що після католиків-традиціоналістів, неохаризматів та Ассирійської Церкви владика Юрій подасться ще в якусь екзотичну конфесію?
2. Владика Юрій мав бути присутнім у Києві ще 25 листопада, де міг би висловити свої думки перед Синодом та архієреями Київського Патріархату. Але замість цього він вирішив зібрати в Донецьку міфічні «єпархіальні збори» у складі кількох залежних від нього священиків, які не представляють думки переважної більшості єпархії і введені Юрієм в оману. 26 листопада, під час засідання, члени Синоду телефоном повторно запрошували владику Юрія приїхати і дати пояснення по суті своєї заяви та з приводу листа від Глави Ассирійської Церкви. Чому владика категорично відмовився приїхати на засідання Синоду, щоб мати можливість особисто пояснити свою позицію? Чому свої «звинувачення» на адресу Патріарха Філарета він не висловив ні на Архієрейському, ні на Помісному Соборах Київського Патріархату в липні ц.р., а став виступати тільки тоді, коли довідався про провал своєї ассирійської авантюри, за яку мав бути покараний Синодом?
3. Владика Юрій у своїй заяві не звинувачував Патріарха Філарета в жодній єресі. Чому ж він посилається, як на виправдання своєї відмови від поминання Патріарха та підкорення йому, на те, що «єпископ, що відділився від Митрополита або Патріарха через їх єресь, що засуджена Отцями, не винен»?
4. Називаючи факти, описані в заяві прес-служби Патріархії, «нісенітницями», прес-служба владики Юрія не дає їхнього спростування, адже по кожному з наведених епізодів є підтвердження, в тому числі – в мережі Інтернет. Можливо владика Юрій не вступав у єднання з католиками-традиціоналістами під керівництвом Марка Антонія Піварунаса? Не укладав угоди про співпрацю з послідовниками неохаризмата Лєдяєва, з яким не хочуть мати нічого спільного всі традиційні конфесії, в тому числі – протестантські? Не розсилав борошур дивного, з точки зору православного богослів’я, змісту, де головним завданням для християн називав захист іудеїв і боротьбу з мусульманами? Не їздив, без відома Патріарха, за кордон – востаннє до країн на Півночі Європи? Не писав лист до Л. Черновецького з проханням допомогти у побудові ним, владикою, у Києві «храму примирення релігій»? Без відома і благословення Патріарха не організовував і не проводив зустрічей у Києві (на території Патріаршої єпархії!) з відомими політиками та бізнесменами, як і з представниками інших конфесій, бажаючи залучити їх до своїх «проектів»? Невже він ніколи не казав, що в грецькій традиції єпархія є митрополією, а тому він фактично – митрополит, що свідчить про честолюбство? Нарешті – невже владика не писав прохання про прийняття у спілкування з Ассирійською Церквою, очевидно не розраховуючи, що її Глава повідомить про це Патріарха Філарета? Назвати всі ці факти «нісенітницями» прес-службі владики значно легше, ніж аргументовано й переконливо спростувати їх.
5. Особисту неприязнь до керівника Інформаційно-видавничого управління Київської Патріархії владика Юрій відчув, мабуть, після того, як прес-служба Патріархії викрила його «співпрацю» з неохаризматом Лєдяєвим і оголосила, що Київський Патріархат не має нічого спільного з організацією цього пастора. І чому прес-служба владики називає єпископа Євстратія «пан Зоря» - невже вона не визнає його архієрейського сану? А якщо укладачі заяви прес-служби так уважно читали промову о. Євстратія при нареченні – може б вони нагадали і владиці Юрію його промову при нареченні, де він дякував Патріарху за обрання і обіцяв служити Київському Патріархату? Так само, як нагадали б і архієрейську присягу додержуватися канонів та зберігати послух Патріарху і співбратам-архієреям.
6. Згадуючи про заслуги владики Юрія перед Київським Патріархатом, чи не пояснить його прес-служба, з якої причини чимало парафій в Донецькій єпархії Київського Патріархату, включно з кафедральним храмом, зареєстровані не як парафії Київського Патріархату, а як «незалежні православні громади»? Може владика Юрій давно чекав слушного моменту для зради своєї Церкви, а реєстрацією «незалежних громад» готував собі плацдарм для нинішнього демаршу? І куди поділися понад 100 тисяч гривень, дані Патріархом на так і не побудовану владикою каплицю?
7. Чи розуміє владика Юрій та його прес-служба різницю між участю в екуменічних зустрічах Патріарха Філарета, з одного боку – і входженням у євхаристійне спілкування з католицькими розкольниками чи ассирійцями, з відреченням від Православ’я на користь католицизму, з укладанням «союзу» з неохаризматичною сектою – як це відбувалося у випадку з владикою Юрієм, з другого боку? Щодо молитов у Софійському Соборі, то спільні не літургійні богослужіння Патріарх Філарет звершує тільки з тими християнськими Церквами, у яких Православ’ям визнається благодатність таїнств – греко- і римо-католиками та вірменами. З іншими християнськими конфессіями та нехристиянськими релігійними об’єднаннями Патріарх Філарет не звершував спільних молитов, а лише був присутній на їхній молитві, що, очевидно, не одне й те ж саме.
На сам кінець прес-центр Київської Патріархії ще раз наголошує на тому, що згідно рішення Синоду з 26 листопада 2008 р. колишній Донецький архієпископ Юрій не належить до Київського Патріархату і не керує Донецько-Маріупольською єпархією Київського Патріархату – як би йому не хотілося заявляти протилежне. Рішення Синоду має юридично зобов’язуючу силу, бо Донецько-Маріупольська єпархія Київського Патріархату утворена саме Синодом, а не владикою Юрієм. Синод призначив його єпархіальним архієреєм і тому Синод правомочно звільнив його від керівництва за численні грубі порушення канонів, останнє з яких – відмова від поминання свого Патріарха. Згідно з чинним законодавством структура з кількох священиків і парафій, яка визнає своїм архієреєм владику Юрія, може називати себе як завгодно – але не Донецько-Маріупольською єпархією Київського Патріархату, правлячим архієреєм якої з 26 листопада 2008 р. є єпископ Сергій (Горобцов).
Якщо владиці Юрію не подобається те, як під проводом Патріарха Київський Патріархат діє в сучасних умовах – від 26 листопада він має можливість діяти на власний розсуд і під власну відповідальність перед Богом і Церквою. Навіщо так настирливо чіплятися за Церкву, очолювану «паганим» Патріархом та «кишеньковим» Синодом? Може тому, що за «архієпископа Київського Патріархату» дають більше, ніж за вигнаного ієрарха?
На жаль, в недавній українській церковній історії було багато прикладів зради Київського Патріархату. Всі зрадники кивали головою на Патріарха Філарета. Проте з їхнім відходом Церква лише ставала чистішою. А діяльність зрадників «загинула з шумом».
Тому нехай при нагоді владка Юрій та його прес-служба згадають долю «місцеблюстителя» Петра Петруся, «блудного сина» Антонія Масендича, чотирьох творців «УАПЦ КП», керівника «автономної церкви» Михаїла Дуткевича, єдиного архієпископа «УАПЦ оновленої» та кількох дрібніших персонажів. А потім – перечитають байку Крилова «Слон і Моська».
З сумом через те, що свої здібності владика Юрій прикладає для руйнування, а не будування Української Церкви, та з надією на те, що прийде час його врозумлення, покаяння і щирого взаємного примирення.
Прес-центр Київської Патріархії.
28 листопада 2008 року
