Про війну в Україні Ватикан говорить за допомогою двох мов, протилежних за змістом. Ось вони у порівнянні

Щодо агресії Росії проти України є дві мови, якими говорить Святий Престол. Вони дуже різні, навіть суперечливі.

Перша - це мова Папи Франциска, який місяцями безперервно мотивує свої заклики до миру цими двома причинами: «війна - це завжди поразка» і «найбільше заробляють ті, хто виробляє зброю».

З багатьох сторін Папі вже заперечували, що обидві ці причини суперечать дійсності, якщо тільки не вважати за «поразку» перемогу у війні над нацистською Німеччиною, а збройний захист свого життя і свободи - сумнівним злочином.

Але, здається, ніщо не може похитнути переконань Хорхе Маріо Бергольйо. Він також висловлював власні погляди як на причини агресії проти України, так і на те, як її зупинити.

Він неодноразово звинувачував у вибуху агресії те, що «НАТО пішло гавкати на ворота Росії, не розуміючи, що росіяни є імперіалістами і не дозволяють жодній іноземній державі наближатися до своїх кордонів».

Тоді як для припинення війни він просто просить Україну визнати поразку, скласти зброю і вести переговори з окупантом, одним словом, мати «мужність підняти білий прапор».

Варто додати, що ця мова Папи є також тією, яка найбільше відлунює у ЗМІ, постійно повторюючись щоразу, коли він бере слово.

У той час як інша мова, якою розмовляє Святий Престол, залишається в тіні, з дуже слабким відлунням: мова Державного Секретаріату Ватикану і - менш офіційна, але з цієї причини більш аргументована і показова - мова «La Civiltà Cattolica».

Друга мова, яку натомість корисно виділити.

*

Позиція Державного Секретаріату щодо війни в Україні неодноразово висловлювалася його найвищими посадовцями: кардиналом П'єтро Пароліном та міністром закордонних справ Полом Річардом Ґаллахером.

Якщо коротко, то востаннє цю позицію Ґаллахер повторив минулого тижня в інтерв'ю Джерарду О'Коннелу для нью-йоркського єзуїтського тижневика «America», яке також повністю опублікував італійський часопис «Il Regno».

На думку міністра закордонних справ Ватикану, саме Росія «не створює необхідних умов» для припинення війни. «Зупинити атаки, зупинити ракети. Це те, що Росія повинна зробити!».

Це тому, що «справедливий мир» означає, що «Росія повинна піти з усіх територій в Україні». Або, як Ґаллахер висловлюється більш чітко:

«Ми продовжуємо підтримувати територіальну цілісність України. Ми не схвалюємо зміну кордонів країн силою. Це залишається нашою позицією. Ми вважаємо це справедливою позицією і це наша позиція по відношенню до України. Водночас, ми також визнаємо право України на будь-які кроки, які зроблять можливим досягнення угоди про справедливий мир, в тому числі щодо її територій. Але це не те, що ми можемо нав'язати чи вимагати від України. Якщо Україна та її уряд захочуть це зробити, це повністю на їхній розсуд».

Цього достатньо, щоб побачити прірву між позиціями Державного секретаріату і Папи Римського. Останній, по суті, вважає за краще вдаватися до проросійської позиції Спільноти Святого Еґідія і кардинала Маттео Дзуппі.

Але це ще не все. Бо не лише Державний секретаріат, але й єзуїтський «мозковий центр», який видає «La Civiltà Cattolica», сьогодні перебуває на протилежних щодо Папи Франциска позиціях стосовно війни в Україні.

*

«La Civiltà Cattolica» щоразу проходить через Державний секретаріат, а іноді і через Папу, перш ніж потрапляє до друку. І поки її редагував о. Антоніо Спадаро, її можна було вважати голосом Папи Франциска.

Але з жовтня минулого року, з новим редактором о. Нуно да Сілва Ґонсалвесом, журнал повернув собі певну автономію, про що вже писало «Settimo Cielo».

Щоб переконатися в цьому, достатньо погортати його останній номер і прочитати першу статтю, яка якраз і присвячена війні в Україні.

Автор статті — отець Джованні Салє, професор сучасної історії Папського Григоріанського університету. Вона називається: «Третій рік війни в Україні». А підсумовується вона в резюме того ж журналу наступним чином: «Минуло більше двох років відтоді, як 24 лютого 2022 року Путін віддав наказ про вторгнення в Україну. Кремль, дезінформований своїми генералами, думав, що захоплення Києва буде легкою справою, але насправді це було не так. Опір, який чинила українська армія, вже озброєна західними країнами, був справді героїчним і колективним. Путін був змушений знизити цілі своєї війни, зосередившись наприкінці березня переважно на Донбасі та південних регіонах. У цій статті ми обговоримо події останніх кількох місяців, зокрема так звану «війну на виснаження», яка ведеться на фронті довжиною близько 1000 кілометрів».

Вже з цих вступних рядків видно, наскільки наратив отця Салє відрізняється від бачення Папи Франциска. Але саме кінець статті, який тут і далі відтворюється майже повністю, ще більше підтверджує цю дистанцію.

Перш за все, отець Салє наполягає на «значних перемогах», досягнутих останнім часом Україною:

«Слід зазначити, що в останні місяці війни Україна, незважаючи на патову ситуацію на фронті, досягла значних перемог у деяких стратегічно важливих сферах. По-перше, вона виграла пшеничну битву, прорвавши російську блокаду: торгівля морем досягла довоєнного рівня. У 2023 році Україна потопила 30 відсотків російського флоту в Чорному морі за допомогою невеликих морських дронів, якими керував технічний персонал. Це сталося після значного збільшення внутрішнього виробництва дешевих та ефективних бойових дронів. Україна може похвалитися десятком моделей дальнього радіусу дії, здатних вражати цілі на відстані понад 600 кілометрів. У лютому вона кинула виклик найважливішому з російських військових активів: контролю над небом. За останній час Росія втратила понад 15 бойових літаків. Це не мало, враховуючи перевагу, якою Москва може похвалитися в цій сфері».

Далі він описує нещодавні кроки Росії, як військові, так і пропагандистські:

«Останнім часом Кремль рухається на кількох фронтах: з одного боку, він продовжує свої атаки, з досить поганими результатами; з іншого боку, він неоднозначно просуває ідею перемир'я, яке дозволило б йому представити себе переможцем у новітній “патріотичній війні”. Його пропаганда вже вигадала наратив, щоб похвалитися перемогою над усім НАТО, яке стало на бік українців. Якби конфлікт закінчився зараз, Путін міг би похвалитися тим, що розширив Росію до священного кордону, проведеного Дніпром. І це не було б гарною новиною для багатьох сусідніх країн і західних демократій».

Натомість саме цього отець Салє бажає Україні:

«Українському війську, якщо воно хоче вийти з цього глухого кута, доведеться перейти від позиційної війни, яка його виснажує, до війни наступальної, швидкої і креативної, як це було в першій частині наступу. Але для цього йому знадобиться більше солдатів і, перш за все, більше боєприпасів і більш досконалої зброї, щоб наносити удари з великої відстані, в тилу ворога; коротше кажучи, переконлива підтримка Заходу, НАТО».

Отець Салє написав цю статтю незадовго до того, як 23 квітня США виділили Україні 60,8 мільярдів доларів військової допомоги - рішення, якого він, очевидно, очікував. Щодо можливих переговорів, то ось що він пише:

«На жаль, перспектива реальних переговорів для досягнення перемир'я або заморожування конфлікту — за участю зацікавлених сторін та інших провідних міжнародних гравців, таких як США, — на даний момент здається віддаленою».

Щоби відразу після цього додати про заклик Папи про «капітуляцію», про «білий прапор», який слід підняти Україні:

«У нещодавньому інтерв'ю швейцарському італомовному радіо і телебаченню Папа Франциск повернувся до розмови про необхідність переговорів, щоб у конфліктних ситуаціях (в Україні, як і в Газі) прийти до припинення військових дій. Його слова, на жаль, багато хто зрозумів неправильно».

І цим сухим відкиданням слів Папи завершується стаття.

Переклад ексклюзивно для РІСУ Тараса Курильця