Сутичка козаків отамана Мініха з міліцейським загоном спецпризначення під час встановлення поклінного хреста на в’їзді до Феодосії; відвертий непослух кількох козачих формувань у відповідь на поклики митрополита Сімферопольського і Кримського Лазаря та виведення його з членів Священного синоду УПЦ (МП); приїзд до Криму першого й останнього президента автономії Юрія Мєшкова і його заклик «опустити підняті руки і взяти вила» — простий збіг подій протягом одного тижня чи деталі одного сценарію?
Сутичка козаків отамана Мініха з міліцейським загоном спецпризначення під час встановлення поклінного хреста на в’їзді до Феодосії; відвертий непослух кількох козачих формувань у відповідь на поклики митрополита Сімферопольського і Кримського Лазаря та виведення його з членів Священного синоду УПЦ (МП); приїзд до Криму першого й останнього президента автономії Юрія Мєшкова і його заклик «опустити підняті руки і взяти вила» — простий збіг подій протягом одного тижня чи деталі одного сценарію? Не помилюся, якщо позначу й третє — усе закономірно. Скажімо так, процес дострілювання розсипаних раніше патронів. Дуже нагадує останні секунди приготування поп-корну в мікрохвильовій: начебто пакет уже роздувся, заповнившись, а ще «дострілюють» поодинокі зерна. Тільки в житті Криму це буде без кінця — зерна різносортні.
Почнемо з хронології подій, які сколихнули Крим за традицією у найбільш невідповідний момент — на старті курортного сезону, що цілий рік кримчан годує. Поклінний хрест, встановлений другого травня на в’їзді до Феодосії феодосійськими козаками, які «ходять» під отаманами Мініхом і Бараєвим, — уже четвертий за ліком. Феодосія ними оточена з усіх боків. Планували встановити його давно, ще наприкінці минулого року відповідний дозвіл одержали в Берегівській сільраді, дату призначили на шосте травня, приурочивши захід також до Дня Перемоги. Але земля в цьому місці — за межами населеного пункту, тому рішення мала б ухвалювати Рада міністрів. Проти встановлення ще одного поклінного хреста на в’їзді до Феодосії виступила й мусульманська громада. Митрополит Лазар і благочинний Феодосійського округу відмовилися дати благословення на встановлення хреста і його освячення. Проте четвертого травня хрест встановили і разом оголосили «пам’ятним знаком на честь Дня Перемоги», а сьомого травня його освятив отець Ілларіон, який представляє Російську православну церкву за кордоном.
Шостого травня Рада міністрів Криму та Берегівська сільська рада одночасно подали позови до Господарського суду АРК, і 20 травня необхідне для примусового демонтажу встановленого хреста рішення було отримано. На світанку першого липня за підтримки спецпідрозділів МВС рішення суду було виконано. Важливо сказати, що в проміжках між зазначеними датами й подіями велися великотрудні, різноформатні й безрезультатні переговори про мирне врегулювання з участю отаманів і козаків, депутатів, правоохоронців і представників влади різних рівнів, а також владики Лазаря…
«Козаки не послухалися мене, не взяли в мене благословення на встановлення хреста й самовільно поставили хрест в одному з місць Феодосії, — казав потім в інтерв’ю Інтернет-виданню «Новоросс.инфо» митрополит Лазар. — Коли про це довідався, я запросив до себе козаків, з ними було проведено бесіду. Я сказав, що без благословення хрест не ставиться, і потім, на це у вас немає дозволу світської влади. Звернувся до їхньої совісті й сказав: «Припиніть це безчинство». Першого липня мною було надіслано телеграму такого змісту: «Аби уникнути паплюження великої християнської святині поклінний хрест благословляю встановити на території храму Архістратига Михайла з подальшим здійсненням чину його освячення».
Для встановлення хреста на території храму дозволу влади не потрібно, тобто все могло б закінчитися мирно. Але феодосійські козаки, до яких уже приєдналися «колеги» з Бахчисарая, Севастополя і Сімферополя, вирішили інакше. Другого липня хресною ходою вони рушили на місце демонтажу, де їх уже чекали спецпризначенці. Результат: близько десятка потерпілих (троє ще в лікарні), півтора десятка затриманих і на сьогодні випущених на волю, під арештом залишається тільки отаман Мініх, котрий оголосив у четвер голодовку. Ситуація в нього непроста: крім мордобою з міліціонерами за ним значиться й стаття «незаконне зберігання зброї та боєприпасів», виявлених під час обшуку будинку й магазинів (тренер з боксу Юрій Мініх також торгує спортінвентарем). У рукописному зверненні до Василя Джарти отаман закликає прем’єра — «фактичного хазяїна півострова» — спуститися «до козаків зі свого Олімпу» і переконує, що ніяких політичних цілей козаки не переслідували, а тільки духовні.
У прем’єра думка інша: не називаючи конкретно, він ствердно відповідає на запитання журналістів про «внутрішні й зовнішні сили», зацікавлені у дестабілізації на півострові. Оцінки Джарти тверді й безсторонні — як щодо учасників встановлення хреста, так і тих неназваних, що за ними стоять. І тут державна позиція, яка в Джарти ніколи не коливалася, вдало зійшлася з особистою: не може бути в Криму процесів, які йому не підпорядковані. Крім того, люди наближені також припускають, що під час збірної протестної акції під стінами Радміну цього тижня проступає й тінь тезки Василя Георгійовича — профспілкового лідера, що має на кримського прем’єра велику образу: саме з його подачі ГПУ розгорнула перевірки всіх об’єктів ФПУ, рахунок кримінальних справ пішов на десятки. Але це вже наслідки, повернімося до причин.
Про них абсолютно правильно у вже згаданому інтерв’ю нагадав владика Лазар. Той період в історії Криму дехто називає «хрестоповалом». Наприкінці 90-х — початку двохтисячних у Криму, з благословення того ж таки митрополита Лазаря, почали повсюдно ставити поклінні хрести, що часто викликало протест, а то й опір мусульманської громади. Найбільш пам’ятна подія відбулася 2000 року в Мирному біля Судака — там хрест установили на місці старого мусульманського кладовища. Після бурхливих з’ясувань стосунків репатріанти хрест знесли, але в село довелося вводити не тільки міліцейський спецназ, а й військові підрозділи. Тоді компромісом стало встановлення хреста в іншому місці — на узвишші над морем. До такого ж рішення митрополит закликає і нині: «Хрест — це найбільша святиня нашої Церкви, і він не може й не повинен бути знаряддям політичної спекуляції та самореклами будь-яких громадських організацій (що, на жаль, у цьому разі мало місце)».
На сьогодні маємо видимість великої дискусії в козачому середовищі — за і проти дій влади. Союз козаків Феодосійського регіону, очолюваний депутатом від Партії регіонів отаманом Степановим, і Кримський козачий союз на чолі з отаманом Володимиром Черкашиним дії влади підтримують. Козача сотня «Соболь» категорично засуджує й кличе на вулиці, куди також уже вийшли (у сенсі участі в подіях у Феодосії) козаки Сергія Юрченка, який очолює Об’єднання козаків Криму та Кримську паланку «Війська Запорізького». І це тільки дещиця зі списку організацій, які називають себе козачими. Тому слід розібратися: хто ж ці люди, чим займаються і чого нам — без форми й нагайки — слід від них очікувати. І головне: що за процес нині спостерігається в цьому середовищі й чим він може завершитися.
Перші «козаки» в автономному Криму з’явилися на початку 90-х. Їх з однаковою часткою імовірності можна було зустріти і на проросійських мітингах, і в ескорті Мєшкова, і на південнобережних виноградниках. В одних був бойовий досвід Придністров’я, в інших — бандитських розбірок, треті просто хотіли ходити в красивій формі й працевлаштуватися. На козачі формування майже завжди був великий попит і в політиків, і в підприємців, і в церкви. Охорона оздоровниць, рейдерські захоплення підприємств, силові сутички з кримськими татарами, антураж для передвиборної кампанії або церковних заходів.
Звісно, як таких «кримських козаків» зроду не було, але поруч — кубанські, донські, запорізькі, нащадками й послідовниками яких нинішні перевдягнені охоронці, торгівці, колишні військові й спортсмени, рейдери й «муркотуни» (колишні члени ОЗУ, які вирізняються говіркою на розспів) себе вважають і називають. Причому багато хто — повноправно, тобто маючи в роду козаків і козачок, щиро відроджуючи цю культуру і поважаючи традиції, істинно віруючи в Бога й займаючись богоугодними справами. Це й «осілі», як сказали б раніше, козаки-фермери з Холмівки — брати й сини Горьковенки, які відроджують сади під Ескі-Керменом і займаються зеленим туризмом. І отаман Ялтинського козачого куреня Анатолій Кусливий, у якого дві пристрасті — коні й діти. Він організовує кінні походи й утримує кадетський корпус у Мазанці під Сімферополем. Це два фольклорні ансамблі «Чорноморської сотні» у степовому Криму і Південнобережний курінь Війська Запорізького в Алупці, який займається охороною громадського порядку. І ніякої політики, ніяких мітингів, і ніяких мордобоїв.
На іншому полюсі — чотири «бригади», які називають себе козаками, яких можна найняти на виконання широкого спектру послуг. Від прикрашання мітингу до рейдерської атаки. Їх можна було бачити в рукопашній з репатріантами на самозахопленнях, під час спроб підпорядкувати торгівців Куйбишевського ринку в Сімферополі й рисівницьке господарство в Красноперекопському районі, завод «Продмаш» або при обороні санаторіїв та земельних ділянок від наїзду таких самих «козаків». Торік сталося непоправне: козаку з ялтинської сотні відстрелили в сутичці найдорожче.
З багатьох, але нечисельних козачих формувань, а також отаманів і козачих діячів у Криму за ступенем впливовості та активності слід відзначити таких. Уже згадуваний отаман Сергій Юрченко з Бахчисарая, який очолив Союз козацтва Криму, учасник багатьох силових сутичок. Друге скликання обирається депутатом Бахчисарайської міськради. Але головне — Сергій Миколайович — єдиний з Криму, хто входить до Міждержавної координаційної ради з питань козацтва при Союзі козачих військ Росії та зарубіжжя (СКВРЗ). Це дало прямий вихід на Москву й особливе становище серед інших отаманів в Україні. Юрченко і ще з десяток козаків у Криму стали депутатами місцевих рад від партії «Русское единство». Але партія їх не контролює, і її лідеру Сергію Аксьонову під вибори довелося вдягати й окормлювати донське земляцтво. Другий за популярністю в козаків партійний список — Партії регіонів. До розряду «підірваних», тобто на багато що здатних, записують депутатів-козаків з Інкермана — дуже мобільні підприємці.
Козача сотня «Соболь» на особливому рахунку у правоохоронців і російського генконсульства, її керівник отаман Храмов публічно зазнає жорсткої критики. Медик-хірург, який не відбувся, за певний час зібрав непогану колекцію нерухомості і підприємств (найбільші — «Кримавтотранс», санаторії «Гірське сонце» та «Іскра»), які втратив у результаті дзеркальних рейдерських перехоплень. Іноді зі стріляниною й жертвами. Має славу ідеолога російської ідеї та партнера радикальних російських структур.
Окремий інтерес (з погляду майбутнього) становить Севастопольське відділення громадської організації «Вірне козацтво», у лавах якого багато молоді, студентів і активістів організацій російських співвітчизників. Вони активні й креативні, багатьом відомі за акціями на кшталт «Георгіївська стрічка». І за цією лінією їм сприяє нардеп-регіонал — севастополець Вадим Колесніченко. Друга лінія — набагато цікавіша. П’ятого березня цього року отамани 40 реальних козачих підрозділів з більшості областей України створили Координаційну раду отаманів православних козачих організацій України при Синодальному відділі УПЦ у справах пастирського окормлення козацтва. Раду очолює єпископ Йосип — глава Синодального відділу. Рішення отаманів набиратимуть чинності тільки після його благословення. А секретарем ради став головний отаман «Вірного Козацтва» Олексій Селіванов. Цей Синодальний відділ було створено ще в 2009 році рішенням Священного синоду УПЦ Московського патріархату, але активним став тільки в цьому. Подібний процес, до слова, відбувається і в Білорусі. І це не випадково — Синодальний комітет РПЦ поставив завдання «вироблення єдиної стратегії діяльності Церкви щодо козацтва України, Росії та Білорусі як міжнародного руху, якому слід прищепити строго православну ідеологію».
Але спочатку — об’єднати навколо УПЦ МП усі козачі організації України. Методика відпрацьована на прикладі воцерковлення різношерстих козачих організацій і військ у самій Росії. Але без участі держави тут ніяк. У РФ існує десять держреєстрів козачих військ, і вертикаль у кожному з них без участі церкви неможлива. У типовому Статуті козачого товариства, затвердженому президентом РФ Д.Медведєвим, зазначено, що при виборах отаманів реєстрового козацтва списки кандидатів затверджуються «уповноваженим представником релігійної організації РПЦ», а збори козаків є нелегітимними без присутності уповноваженого представника РПЦ.
Те, що сьогодні відбувається у створеній Раді при синодальному відділі УПЦ МП, можна сміливо назвати створенням єдиного козачого реєстру. І не тільки. Ухвалено рішення перейти до єдиної символіки, систематизації форми за регіонами та військами і, головне — до єдиного чинування. «Не секрет, що сучасне козацтво значною мірою дискредитоване величезною кількістю „генералів“ і „маршалів“, що часто не мають ні козаків, ні відповідного рівня освіти та адекватності, — йдеться на сайті «Вірного козацтва». — Для того, щоб відмежуватися від таких, отамани ухвалили рішення запровадити для отаманів рівнів від обласного до всеукраїнського погони не за «званнями», а за посадами, які не повторюватимуть генеральських погонів армії та інших силових структур».
Генеральських зірок в отаманів більше не буде, а видача посвідчень-книжок козака контролюватиметься Синодальним відділом і КС отаманів. Чесність поданих реєстрів, сказано в публікації, також перевірятимуть представники Церкви та інших братніх козацтв.
З розповідей тих, хто «у формі по Лаврі ходить», формування єдиного синодального реєстру вже активно здійснюється: «Списки перевіряють просто — телефонують вибірково за зазначеними номерами. До Ради приймуть тільки тих отаманів, які мають «живі» сотні й полки. Інших — на мороз. Як у Росії: не в реєстрі — іди пісні співай, на гармошці грай, але у війську тобі не місце й у формі ходити не маєш права».
На думку співрозмовника DT.UA, при досягненні відповідних домовленостей на вищому рівні рада отаманів, створена при синодальному відділі УПЦ МП, може трансформуватися в якусь структуру при президентові України. Знову ж таки — за образом і подобою РФ. Тож з «підірваними» у Криму скоро може бути покінчено. Буде добре координована РПЦ структура.